17

ЛЕКЦІЯ 1

Загальні положення теорії адаптації, адаптація м'язової, кісткової і сполучної транини

ПЛАН

1. Значення і місце спортивної фізіології в системі підготовки кадрів по фізичній культурі та спорту.

2. Сутність та види адаптації

3. Формування термінової адаптації

4. Формування довгострокової адаптації

5. Явище деадаптації, реадаптації і переадаптації у спортсменів

6.Структурно-функціональні особливості рухових одиниць м'язів

7. Спортивна спеціалізація і структура м'язової тканини

8. Зміни в м'язових волокнах під впливом навантажень різної величини і спрямованості

9. Координація діяльності рухових одиниць – важливий механізм адаптації м'язів до фізичних навантажень

10. Адаптація кісткової і сполучної тканин

11. Припинення тренування і деадаптація м'язової тканини

1. Значення і місце спортивної фізіології в системі підготовки кадрів по фізичній культурі та спорту.

Спортивна фізіологія є як навчальною, так і науковою дисципліна. Спортивна фізіологія - це друга частина курсу фізіології, що вивчається в інститутах фізичної культури та на факультетах фізичного виховання. Основний зміст цього курсу - фізіологія м'язової діяльності людини, окремим випадком якої є спортивна діяльність.

Система знань, розглянута в рамках спортивної фізіології, пов'язана з трьома групами навчальних і наукових дисциплін.

Перша група - це фундаментальні науки, на які спирається спортивна фізіологія. Серед них, насамперед, варто виділити біологію, фізіологію, хімію, фізику. Спортивна фізіологія використовує їх теоретичні досягнення і методи дослідження.

Друга група – являє собою навчальні і наукові дисципліни, з якими спортивна фізіологія взаємодіє таким чином, що вони доповнюють один одного. До них відносяться анатомія, біохімія, біомеханіка, гігієна, психологія. У сукупності з цими науками вона є тією базою яка лежить в основі системи знань спортивно-педагогічних дисциплін, що в основному представляють третю групу навчальних предметів.

Третя група - це ті дисципліни, які в основному використовують досягнення і методики дослідження спортивної фізіології. Це, перш за все, дисципліни з так званого спортивно-педагогічного циклу ТФВ, ОСТ, Теорія та методика викладання різних видів спорту. Хоча слід зазначити, що результати досліджень, проведених в їх рамках, також збагачують систему знань фізіології спорту.

В курсі спортивної фізіології можна виділити два центральних питання – фізіологічні механізми адаптації організму при спортивному тренуванні і фізіологічну характеристику різних видів спортивної, діяльності. На сьогоднішній лекції ми розглянемо найбільш загальні положення теорії адаптації.

2. Сутність та види адаптації

У найбільш загальному вигляді під адаптацією розуміють здатність всього живого пристосовуватися до умов навколишнього середовища. Виділяють генотипну і фенотипну адаптацію.

Генотипна адаптація, що лежить в основі еволюції, являє собою процес пристосування до умов середовища популяцій (сукупності особин одного виду) шляхом спадкових змін і природного відбору. Генотипна адаптація покладена в основу еволюційного вчення - сукупності уявлень про механізми і закономірності історичних змін у живій природі.

Фенотипна адаптація являє собою пристосувальний процес, що розвивається у окремої особини протягом життя у відповідь на дії різних факторів зовнішнього середовища. Саме цей вид адаптації є предметом численних досліджень, що проводяться в останні десятиліття в самих різних областях практичної та наукової діяльності людини.

Поняття «адаптація» спочатку розглядалося як біологічне і медичне. Однак бурхливий технічний прогрес, зміни і ускладнення взаємин людини із зовнішнім середовищем привернули до проблеми адаптації увагу фахівців самого різного профілю: соціологів і психологів, інженерів і педагогів. Поняття «адаптація» перетворилося на загальнонаукове, котре використовується представниками різних наук і сприяє синтезу та об'єднанню знань, що відносяться до вивчення різних об'єктів.

Дане поняття широко проникло в сферу спортивної підготовки і змагальної діяльності. Ним користуються в теорії і методиці спорту, спортивної фізіології та морфології, біохімії і біомеханіки, психології та медицині.

Поняття «адаптація» тісно пов'язане з поняттям «стрес», який розглядають як стан загальної напруги організму, що виникає при впливі виключно сильного подразника. Термін «стрес» був вперше введений канадським вченим Г. Сельє в 1936 р. Їм було показано, що при впливі на організм стресового подразника можливі реакції двох видів: 1) якщо збудник занадто сильний або діє довго, наступає заключна фаза стрес-синдрому - виснаження; 2) якщо подразник не перевищує пристосувальних резервів організму, виникає мобілізація і перерозподіл енергетичних та структурних ресурсів організму, активізуються процеси специфічної адаптації та ін. (Сельє, 1982).

У спортивному тренуванні та змагальної діяльності розвиток реакції першого виду відзначається при плануванні надмірних навантажень, які не відповідають можливостям спортсмена, виступах в напружених змаганнях, що відрізняються великою тривалістю і виключно гострою конкуренцією. Особливо часто такі реакції спостерігаються в учасників багатоденних шосейних гонок, учасників багатоетапних змагань з боксу, бігунів – марафонців, тріатлоністів та ін.

Реакція другого виду є основною, стимулюючої формування адаптації. Її роль виявляється в мобілізації енергетичних і структурних ресурсів організму, збільшенні концентрації в крові глюкози, жирних кислот, амінокислот, нуклеїдів, посиленні діяльності серцево-судинної і дихальної систем, що забезпечує доступ субстратів і кисню до органів і тканин, що несуть найбільше навантаження. Передача мобілізованих ресурсів з неактивних систем в функціональну систему, яка здійснює адаптаційну реакцію, забезпечується звуженням судин неактивних нервових центрів, м'язових груп і внутрішніх органів і одночасним розширенням судин тих органів, які входять у функціональну систему, відповідальну за адаптацію.

Пристосувальні реакції людського організму (реакції адаптації) можна розділити на термінові і довготривалі, вроджені та набуті. Посилення дихання або перерозподіл кровообігу у відповідь на фізичне навантаження, підвищення порогу слухового сприйняття при шумі, посилення ЧСС при психічному збудженні і т. п. - це всі термінові вроджені реакції. За допомогою тренування їх можна лише змінити, тоді як термінові придбані реакції (наприклад, складні техніко-тактичні навички) самим своїм існуванням зобов'язані навчанню і тренуванню.

Довгострокова адаптація виникає поступово, в результаті тривалого або багаторазового впливу на організм певних подразників. По суті, довгострокова адаптація розвивається на основі багаторазової реалізації термінової адаптації і характеризується тим, що в наслідок поступового кількісного накопичення певних змін в організмі виникає нова якість - з неадаптованого перетворюється в адаптований.