Великий словниковий запас і навіть знання граматики не допоможе на всі 100%, якщо ви не зможете в мові розпізнати знайомі вам слова та конструкції. Що ж стає перешкодою? По-перше, вимова звуків і відповідно слів, адже навчитися говорити як носій мови якщо й можна, то неймовірно важко. По-друге, інтонація в англійській мові. Адже саме її складові елементи роблять (як нам здається) англомовну мову до невпізнання (з нашого боку).

Що являє собою інтонація в англійській мові?

Інтонація в англійській мові – це сукупність певних характеристик речення, які є обов'язковою ознакою усного мовлення. На листі інтонація відображається за допомогою розділових знаків. Саме інтонація оформляє все, що ми говоримо. З її допомогою ми можемо не тільки розповідати, але і задавати питання, просити про щось, дивуватися чому-небудь. Саме завдяки інтонації в англійській мові ми можемо зробити нашу мову емоційно багатою – висловити здивування, розлад, обурення, роздратування, захоплення і багато іншого.

Основні складові інтонації в англійській мові – це тон (мелодика мови), ритм, темп, тембр голосу, фразовий і логічний наголос. Вся наша мова складається з чергування наголошених і ненаголошених складів. Ми можемо говорити, підвищуючи або знижуючи голос, тим самим вимовляючи розповідні або питальні речення. Ми здатні говорити швидко або зупинятися у визначених місцях. Ми в змозі міняти звукове оформлення нашої мови, передаючи необхідні емоції. А виділяючи певні слова в реченні, ми можемо вказувати, що маємо на увазі в цьому випадку. Спробуйте вимовити речення і по черзі виділити різні слова. Наприклад:

We saw our friend five years ago. (Ми бачили нашого друга п'ять років тому)

Ставлячи наголос на перше слово, ви наголошуєте, що саме ми, а не вони бачили одного. Виділяючи друге слово, ви хочете сказати, що саме бачили його, а не розмовляли з ним. Розміщуючи наголос на кількості років, ви вказуєте, що бачили його саме п'ять, а не десять років тому. І так далі. Таке тренування можна проводити з кожною смисловою частиною мови (але не службовою).

Всі речення діляться на інтонаційні групи (синтагми). Це так звані відрізки, які є завершеними за змістом (іноді це може бути і все речення). У кожної синтагми є своя інтонація в англійській мові, яка і демонструє, завершеною є в ній думка чи ні. Кожна інтонаційна група закінчується або пониженням, або підвищенням тону останнього (єдиного) ударного складу. Низхідний і висхідний тони є двома мовними мелодіями, які, разом з фразовим наголосом, являють собою основні характеристики синтагми.

Зниження тону, як правило, виражає закінченість думки, твердження або категоричність судження. Наприклад:

It is easy. (Це легко)

I study French. (я вчу французьку)

Низьким тоном вимовляють: розповідні речення, позбавлені емоційного оформлення; окличні і наказові речення, спеціальні питання, а також другу частину альтернативних питань.

Підвищення тону, в основному, характеризує окремі частини речення, незакінчені за змістом; прохання, загальні питання, першу частину альтернативних питань. Наприклад:

Is it ten? (Це десять?)

Якщо ви зацікавилися інтонацією в англійській мові, як певною областю знань, що підлягає вивченню (а вчити і тренувати її потрібно), ви можете ознайомитися з книгами Барбари Бредфорт «Intonation in Context». У них ви знайдете не тільки теоретичну інформацію про інтонації в англійській мові, але і безліч вправ для її тренування (в основному, це ситуаційні діалоги). Або подивіться відеоурок, присвячений тренуванню англійської інтонації, який розміщений на сайті engv.ru.

Вивчивши інтонацію в англійській мові, ви не тільки зможете говорити англійською на високому рівні, але й будете набагато легше сприймати іноземну мову на слух, а, значить, і розуміти стане простіше!

 

Інтонація

 

Важливе значення в оформленні англійського речення має інтонація. У кожному реченні є слова, які містять більше смислове значення, ніж інші, отже, їх треба виділити, тобто надати їм фразовий (смисловий) наголос.

Зазвичай, в англійській мові наголос не падає на артиклі, особові і присвійні займенники, сполучники, прийменники (якщо вони не потребують особливого, смислового, наголосу).

Щоб оволодіти навичками інтонації в англійській мові, необхідно засвоїти дві основні інтонації мови: висхідну, що графічно зображується   і низхідну —  , які знаходяться між двома паралельними лініями, що означають верхню і нижню межі нормального діапазону нашого голосу, а саме:

Кожен наголошений склад графічно зображується горизонтальною рискою (тире), а ненаголошений — крапкою. Пауза позначається вертикальною рискою: | або   (коротка пауза). У звичайній емоційно незабарвленій англійській мові речення має низхідну інтонацію. Перший наголошений склад ми вимовляємо на найвищій ноті свого голосу, кожен наступний — поступово знижуючи інтонацію голосу.

Розглянемо приклади. (В реченні риска біля складу (') означає, що склад є наголошеним).

‘Let 'Eve 'spell    “sense”. 

'Let mе   see. 

I 'feel   fine. 

Якщо у реченні перший склад (чи слово) є ненаголошеним, то ми вимовляємо його низьким рівним голосом, а кожен наступний ненаголошений склад вимовляємо або на тому самому рівні, що й попередній, або трохи вищим голосом. Усі початкові ненаголошені склади вимовляються рівним і зазвичай низьким голосом.

Наприклад:

It is   nice.   або

'Ben has а   саг. 

It’s   mу pen. 

Висхідна інтонація вживається:

1) у кінці речення, яке виражає прохання.

Наприклад:

'Таке a   seat, please. 

2) у загальних питаннях, тобто питаннях, на які можна дати ствердну або заперечну відповідь.

Наприклад:

'Are you a   student? 

Іноді з метою виділення якогось слова воно вимовляється спочатку з низхідною, а потім із висхідною інтонацією.

Наприклад:

  “Pencil”   means олівець. 

Отже, низхідна і висхідна інтонації в межах одного складу чи слова мають графічне зоораження  .

У спеціальних питаннях, які починаються з питальних займенників, вживається низхідна інтонація.

Наприклад:

‘Who is on   duty today? 

'What’s   this?   'That’s a   book.