11.2. Поняття культури. Типологія культур.

У сучасній філософії, соціології, культурологи поняття «суспільство» часто вживають поряд із поняттями «культура» і «цивілізація». Але ці поняття не є тотожними. Суспільство як своєрідний надіндивідуальний організм, що розвивається, можна більш-менш вдало вивчити через виявлення структури суспільних відносин різного рівня і масштабу. Культура – дещо інше; її вивчення потребує більш витонченого підходу.

Загальноприйнятого визначення поняття «культура» немає. У стародавні часи «культуру» (від латинського „cultura” – оброблення, оброблювання) завжди пов'язували із чимось «добре зробленим». Бо початкова (елементарна) форма культури – це людська праця разом з її результатами. У сучасному розумінні (при наявності сотень інших варіантів визначень):

Культура – це сукупність інноваційних видів і способів матеріальної й духовної діяльності разом з їхніми результатами, у якій знаходять своє вираження сутнісні сили людини.

Розрізняють матеріальну й духовну культури. Матеріальна культура охоплює виробництво, обмін і розподіл матеріальних благ; духовна культура – творення духовних цінностей (так зване „духовне виробництво”).

Матеріальна культура – показник рівня практичного освоєння людиною природи. Духовна культура – це, насамперед, сукупність всіх багатств людського духу й розуму.

Законом розвитку культури, яка містить у собі загальнолюдські й класові, національні й інтернаціональні складові, є успадковування, утримання, накопичення всього позитивного, що створене попередніми поколіннями.

Існує кілька різних підходів до класифікації (типологізації) культур. За традицією досить часто культуру розділяють на західний і східний тип. Однак у ХХІ столітті все більшу силу набирає тенденція щодо пошуку універсального в різних типах культур, до всебічного розвитку між-культурного діалогу, що цілком відповідає вимогам сьогодення.

11.3. Цивілізація і соціокультурний розвиток.

Термін «цивілізація» уживається в різних значеннях. Під цим словом розуміють:

- рівень розвитку людства, який іде за періодом дикості й варварства;

- світове співтовариство держав і народів;

- культуру суспільства загалом;

- ступінь розвитку матеріальної культури;

- завершальний етап розвитку культури - тобто її занепад.

В останні роки терміном «цивілізація» позначають розумно організоване, високорозвинене суспільство у всім його різноманітті, що є цілісним і самодостатнім у своїй історії.

Має місце також „цивілізаційний підхід” у розумінні динаміки і закономірностей розвитку суспільства, що для багатьох соціальних філософів зводиться до того, що історія розвитку людства розглядається як процес народження, розквіту, занепаду та смерті різних самодостатніх і само-замкнених культур-цивілізацій – давньоєгипетської, античної, західної, ісламської, слов’янської, тощо. Згідно більшості із цих філософів, всі цивілізації є локальними соціокультурними утвореннями, - загально планетарної цивілізації не існує, - і розвиваються вони незалежно одне від одного на своїй власній духовній підставі. Характерним для окресленого підходу є також протиставлення Заходу і Сходу.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. в історичному розвитку людства стають помітними тенденції щодо зближення культур, чому сприяє обмін науковими ідеями і технологіями, глобальний тиск масової культури, розповсюдження нетрадиційних релігійних рухів і нових підходів щодо відношенням до людської особистості. Опозиція „Захід – Схід” втрачає свою актуальність, границі між культурами розмиваються, йде активний процес взаємопроникнення, що його називаний «діалогом культур».