Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура[ред. • ред. Код]

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні ресурси — це сукупність компонентів природи, які на даному рівні розвитку виробничих сил використовуються або можуть бути використані для задоволення матеріальних та духовних потреб людини і суспільства в цілому.

Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей.

Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови. До основних компонентів природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Складовими частинами характеристики ресурсів являються наступні аспекти:

• розміщення природних ресурсів — від окремих їхнів видів до Природно-ресурсного потенціалу території в цілому;

• забезпеченість ресурсами окремих галузей господарства;

• аналіз природних ресурсів як чинника формування господарської спеціалізації та просторової організації території;

• прогнозування природно-ресурсної бази господарства;

• шляхи оптимізації використання, охорона й відтворення природних ресурсів.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу ^[2]. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

Основні методики оцінки природних факторів[ред. • ред. Код]

Існують різні підходи щодо оцінки природних факторів. Проте, найголовнішим має бути відображення взаємозв'язку між природою і людиною. Тому найдоречнішою буде методика, що використовується у країнознавстві. У ній суб'єктно-об'єктні взаємозв'язки формують наступні системи оцінок:

• природний комплекс – технічна система (технологічна оцінка);

• природний комплекс – економіка (економічна оцінка);

• природний комплекс – людина (медико-біологічні, соціально-екологічні, естетичні, рекреаційні оцінки).

Специфіка урахування результатів поелементних і покомпонентних оцінок природи, отриманих різними науками полягає у пошуку узагальнювальних синтетичних результатів, що дають загальну картину, та з метою виявлення компонентів та елементів природи, які визначають можливості розвитку і природної своєрідності території з визначенням залежності видів і напрямів суспільного розвитку в залежності від певних властивостей природи.

Велике значення, особливо у країнознавстві, має комплексний підхід, що реалізується в оціночних роботах на комплексній основі. При цьому необхідно враховувати межі можливого використання ресурсів, перевищення яких  призведе до втрати природними комплексами здатності до відновлення ресурсів та саморегуляції.  Також при оцінці варто враховувати функції природних комплексів з утворення середовища, в іншому випадку їх раціональне використання унеможливлюється. Під «раціональним  використанням» розуміється отримання економічного ефекту при збереженні усіх якостей навколишнього середовища,що будуть оптимальними для користування  сьогоденного і наступних поколінь. Тобто, раціональністю природокористування є поєднання економічної, соціальної і екологічної ефективності.