Захворювання пародонта, ускладнені нерівномірністю сил зубних рядів

Лікування полягає в:

1. Вибірковому пришліфовуванні зубів.

2. Відновлення цілісності зубних рядів

3. Шинування з метою зрівноважування силових співвідношень між окремими групами зубів.

Захворювання пародонта, ускладнені прямим травматичним вузлом

Прямий травматичний вузол можна усунути:

1. Вибірковою пришліфовкою зубів

2. Нормалізацією висоти прикусу

3. Шинуванням

Захворювання пародонта, ускладнені відбитим травматичним вузлом

Відбитий травмавтический вузол може бути обумовлений відсутністю жувальних зубів або їх патологічною стертістю. У першому випадку лікування полягає в:

1. Виготовлення знімних зубних протезів, нормалізуючих висоту прикусу, що й забезпечують бічні оклюзійні упори для розвантаження фронтальних зубів

2. Шліфування фронтальних зубів (за показанням).

У другому випадку лікування полягає в:

1. Відновлення висоти прикусу

2. Перебудові міотатичного рефлексу

3. Нормалізації положення нижньої щелепи

4. Раціональне протезування жувальних зубів для попередження рецидиву зниження висоти прикусу.

Захворювання пародонта, ускладнені м'язово-суглобною дисфункцією

Лікування містить у собі заходи, спрямовані на:

1. Відновлення висоти прикусу

2. Нормалізацію положення нижньої щелепи

3. Перебудову міотатичного рефлексу

4. Вибіркову пришліфовку зубів з метою усунення крапкових і створення щільних фісурно-бугоркових контактів зубів

5. Усунення деформацій оклюзійної поверхні зубних рядів

6. Відновлення цілісності зубних рядів шинуючими конструкціями (за показаннями).

Шинування зубів.

У разі прогресування генералізованого пародонтиту, особливо під час загострення процесу, виникає такий клінічний стан, коли патологічна рухомість зубів стає одним з провідних симптомів. У такому разі для підвищення ефективності лікування необхідно провести стабіліза­цію групи рухомих зубів, а інколи й усього зубного ряду. Цього досягають за допомогою тимчасового або постійного шинування. Шинування перед­бачає з'єднання функціонально орієнтованих груп зубів у єдиний блок, який здатний протидіяти різним напрямкам жувального тиску під час жу­вання їжі . За його допомогою зменшується патологічна рухомість зубів з ураженим пародонтом, поліпшуються оклюзійні співвідношення шля­хом попереднього усунення травматичної оклюзії і подальшої фіксації зу­бів у найбільш сприятливому положенні. Шина дає змогу більш рівномірно розподілити жувальний тиск на всі зуби зубного ряду. За допомогою шину­вання створюються найбільш сприятливі умови для уражених тканин паро­донта. Це дає змогу ефективніше проводити медикаментозне лікування ге­нералізованого пародонтиту. Нарешті, створюючи відносний спокій зубам, шинування забезпечує необхідні умови для загоєння ран після хірургічного лікування генералізованого пародонтиту.

Загальноприйнятим є поділ методів шинування на тимчасові та постій­ні. Постійні шини накладають на зуби у більшості випадків на тривалий час і якщо вони виконують свою функцію, то їх заміна не потрібна. Вони мо­жуть бути знімними, незнімними, з'єднаними з протезами — шини-протези.

Незалежно від виду шин до них висувають низку вимог:

1) шини по­винні надійно фіксувати зуби, створюючи блок із групи зубів;

2) не пере­шкоджати проведенню медикаментозного або хірургічного лікування;

3) не чинити шкідливого впливу (не травмувати) на тканини зубів і пародонта;

4) не спричиняти перевантаження шинованих зубів, створювати умови від­носного

фізіологічного спокою ураженим тканинам пародонта;

5) не мати ретенційних пунктів для накопичення залишків їжі та зубних відкладень; 6) бути відносно простими у виготовленні;

7) задовольняти в косметично­му відношенні;

8) не перешкоджати вільним рухам (вертикальним, горизон­тальним) нижньої

щелепи.

Тимчасову стабілізацію (а тим більше постійну) необхідно проводити лише після усунення травматичної оклюзії та встановлення рухомих зубів у найбільш оптимальне (залежно від індивідуальних особливостей прикусу хворого) положення. Перед шинуванням обов'язково видаляють зубні від­кладення з шинованих зубів і їх поверхню очищають спеціальними профі­лактичними пастами.

Терміни накладання тимчасо­вих шин залежать від ступеня розвитку генералізованого пародонтиту, але не більше ніж на місяць. У разі хронічного перебігу генералізованого паро­донтиту і рухомості зубів I—II ступеня середній термін використання тим­часової шини становить 3 тиж; II—III ступеня — 3—4 тиж, у разі загостре­ного перебігу I—II ступеня — 2—3 тиж, II—III ступеня — 3—4 тиж.

Тимчасові шини можуть бути лігатурними, пластмасовими (композитни­ми), арматурними. Якщо шини накладають на поверхню зубів, то їх назива­ють екстракоронковими; якщо шини накладають у попередньо відпрепарова­ні у твердих тканинах зубів пази, то їх називають внутрішньокоронковими. Як правило, однією шиною проводять шинування зубів фронтальної ділян­ки або однієї з бічних (правої, лівої) ділянок зубного ряду. Межі цих діля­нок обирають таким чином, щоб вони були обмежені більш стійкими зу­бами.

Серед різних методів тимчасового шинування можна застосовувати склеювання контактних поверхонь зубів швидкотверднучими пластмасами

Пластмасову шину можна виготовити з пластмаси або композиту хіміч­ної полімеризації, призначених для пломбування каріозних порожнин. За­плановані для шинування зуби очищають, обкладають ватними валиками і висушують. Підбирають відповідний до кольору зубів відтінок пластмаси (композиційного матеріалу). Готують необхідну кількість пластмаси і замішують її до тістоподібної консистенції. Готове тісто у вигляді валика зав­товшки 2—3 мм і завдовжки 1—2 см накладають на язикову поверхню фро­нтальних зубів. Такі валики накладають на зуби по всій довжині майбутньої шини. Пластмасу припасовують до поверхні зубів і злегка проштовхують її у міжзубні проміжки так, щоб вона дещо вийшла на присінкову поверхню. Потрібно стежити, щоб пластмаса не потрапила на ясна та в пародонтальні кишені. Надлишки пластмаси видаляють, поверхню шини згладжують за допомогою ватних кульок, змочених у мономері пластмаси. Усі ці мані­пуляції слід проводити швидко, протягом 1—1,5 хв, до початку тверднення пластмаси. Після полімеризації пластмаси надлишки із міжзубних проміж­ків видаляють борами, поверхню шини обробляють карборундовими го­ловками, надаючи їй еліпсоїдної форми, щоб вона не травмувала язик та не слугувала місцем ретенції зубних відкладень. Після надання форми го­тову шину полірують. В основі цієї методики лежить шина за Novotni.

Аналогічно таку шину можна виготовити із композиційного матеріалу. Відмінність полягає лише в наявності деяких додаткових етапів, а саме: кислотного травлення поверхні зубів, які потрібно вкривати матеріалом, та нанесенні на них адгезивної системи. Ці етапи виконують так само, як і під час пломбування зубів.

Для укріплення рухомих зубів фронтальної ділянки зручними є лігатур­ні шини з дротяного каркасу чи дротяної лігатури, вкритої швидкотверднучою пластмасою (композитом) у вигляді валика на присінковій і язиковій (піднебінній) поверхнях зубів. Для її виготовлення використовують брон-зоалюмінієвий дріт (лігатуру) завтовшки 0,1—0,3 мм. Така шина має до­статню міцність та гладеньку поверхню. Накладають лігатуру на зуби вище ясенного краю ближче до екватора зубів. При значному оголенні коренів лігатуру можна накласти глибше.

Завдяки м'якості та еластичності лігатура легко зав'язується у вузли. Спочатку лігатурою охоплюють один із зубів, що обмежують шиновану ді­лянку. Дріт стягують так, щоб лігатура міцно охопила по периметру корон­ку зуба, і закручують у вузол. Кількість закруток вузла (1—3) залежить від величини міжзубного проміжку. Потім лігатуру аналогічно накладають та міцно охоплюють нею всі заплановані для шинування зуби. Внаслідок та­кої жорсткої фіксації лігатура міцно охоплює шиновані зуби і не зісковзує зі свого місця. Кінцевим пунктом лігатури з обох боків повинні бути стійкі зуби, що обмежують шиновану ділянку зубів. Лігатуру міцно за­кручують навколо цього зуба і відрізають її надлишок ножицями. Скручений кінчик дроту, що залишився, ховають за допомогою пінцета в міжзубний проміжок, щоб він не травмував м'які тканини язика та щік. За наявності дефектів зубного ряду під час тимчасового шинування проводять заповнен­ня їх штучними зубами.

Знімні тимчасові шини.

Якщо така шина приготована з прозорого акрилата або попередньо підібраного під колір природних зубів, то вона може мати чудові естетичні властивості. Подібна конструкція шини запропонована В.Ю. Курлякдським. Для її виготовлення знімають відбиток альгинатним відбитковим матеріалом і відливають моделі з легкоплавкого сплаву або високоміцного гіпсу. за тим іх фіксуємо в артикуляторі в ЦО.

Шину моделюють з пластинки воску завтовшки 0,5 - 0,6 мм покриваючи всі зуби на верхній і нижній щелепі з боку ріжучих і жувальних поверхонь зубів до екватора.

Оклюзійні поверхні воскових репродукцій майбутніх шин моделюються так само ретельно, як і при виготовленні протезів зубів. Віск замінюють на пластмасу звичайним способом. Якщо в подальшому планується видалення окремих зубів, шина, особливо в області дефекту зубного ряду, може армуватися металевими сітками або іншими подібного роду пристосуваннями, що забезпечують шині-протезу велику стійкість до жувального тиску.

Конструкція шини, запропонованою І.М. Оксманом (1967), заснована на використанні металевих кілець, до яких з оральної і вестибулярної сторін припаюються металеві відростки у вигляді безперервних кламерів, один з яких (вестибулярний) маскується пластмасою у вигляді фасеток

Найбільш естетичними виявилися шини-капи, що виготовляються по методу *Erkodent> і пресовані з тонких і прозорих пластинок завтовшки 0,6 мм. Ці капи-шини мають високий естетичним ефект, забезпечують достатньо жорстку іммобілізацію зубів.

Зубоясневі маски.

Генералізовані захворювання пародонту, особливо в розвинутій стадії, часто супроводжуються вираженою ретракцією ясен з оголенням коріння зубів. Дуже часто це буває неминучим наслідком кюретажа і застосуванням хірургічних методів лікування пародонтитів. Збільшення клінічної коронки зубів, поява проміжків між зубами, порушення мови і зовнішнього вигляду хворих серйозно впливає на їх психосоматичний стан і примушує звертатися до лікаря з додатковими скаргами.

Одним із способів надання в подібних випадках екстреної допомоги є виготовлення так званої «зубоясневої маски», призначеної для тимчасового маскування коріння зубів, що відкрилося, закриття міжзубних проміжків і поліпшення зовнішнього вигляду зубних рядів. Крім того, вона може надавати незначний шинуючий ефект і усувати фонетичні порушення.

Для виготовлення ясенної маски використовується спеціальний еластичний матеріал «Gingivamoll» або жорсткі базисні пластмаси «Фторакс», «Акрел» та ін.

Методика виготовлення складається з наступних етапів:

1) отримання відбитків і робочих моделей;

2) виготовлення індивідуальної ложки;

3) вибір шляху накладення зубоясневої маски;

4) планування конструкції маски на робочій моделі;

5) моделювання маски з воску;

6) виготовлення маски з пластмаси;

7) перевірка готової маски в порожнині рота;

8) остаточна обробка, шліфовка і поліровка;

9) накладення готової маски.

Особливості проведення цих етапів такі. Після обстеження хворого і рішення питання про доцільність виготовлення ясневої маски знімають анатомічні відбитки за допомогою альгінатних відбиткових матеріалів і відливають гіпсові моделі. Індивідуальну ложку виготовляють по другому шару базисного воску (закривають зуби гіпсовим валиком або базисною пастою від відбиткового матеріалу для подвійних відбитків) з метою створення вільного простору для відбиткового матеріалу.

Точність ложки перевіряється в порожнині рота, вона повинна легко накладатися на зубний ряд і зніматися з нього. Потім готують базисну пасту силіконового матеріалу для подвійних відбитків, укладають його тільки на піднебінну або язичну поверхню ложки і знімають відбиток. Після твердіння маси вона виводиться з порожнини рота і базисна маса знімається з ложки. Відбитки міжзубних проміжків зрізають до середини контактних поверхонь зубів і знов накладають базисну масу без індивідуальної ложки в порожнині рота. Потім готують коригуючу пасту силіконового матеріалу і за допомогою індивідуальної ложки знімають відбиткі з вестибулярної поверхні зубного ряду. При цьому коригуючу пасту наносять не тільки на індивідуальну ложку, але і на область шийок зубів і міжзубних проміжків. Після твердіння маси ложка виводиться з порожнини рота, при цьому слід дотримуватися обережності, не допускаючи розривів базисної і коригуючої паст.

Для відливання робочої моделі краще використовувати високоміцні сорти гіпсу, що забезпечують високу точність майбутньої ясенної маски. Після нанесення малюнка проводиться моделювання маски з воску за допомогою заповнення міжзубних проміжків, голих шийок зубів і губної поверхні альвеолярної частини щелепи до намічених меж. Гіпсовка моделі, пакування і полімеризація пластмаси проводяться звичайним способом. Готову маску витягують з кювети, перевіряють в порожнині рота, піддають поліровці і накладають хворому.

6. План проведення заняття:

1) Контроль початкового рівня знань:

1. Основні клініко-рентгенологічні ознаки генералізованого пародонтиту при різних ступенях і перебігах.

2. Диференційна діагностика геніралізованого пародонтиту з іншими захворюваннями тк. пародонта.

3. Симптомокомплекс за І.Г. Лукомським

4. Вирівнюванняоклюзійної площини:

• вкорочення висунувшихся зубів

• збільшення висоти прикусу

• ортодонтичні методи

• хірургічні (видалення висунувшихся зубів)

5. Задачі шинування. Класифікація шин, вимоги до них

6. Тимчасові шини:

• Пластмасові

• Лігатурні

• Арматурні

• Адгезивні шини, армовані

• на основі поліетилену(«Ribbond», «Connect»)

• на основі склотканини («GlasSpan», «GlasDent»)

• Знімні тимчасові за Курлянським

7. Заміщення невеликих дефектів зубних рядів при шинуванні.

8. Зубоясневі маски.

2) Виконання студентами практичних робіт та їх аналіз:

1. Провести опитування

• Зібрати скарги у хворого

Скарги на розростання, кровоточивість, почервоніння, болючість, набряк, неестетичний вигляд ясен, гноєвиділення з ясен, рухомість зубів, оголення шийок та коренів зубів, зміну положення зубів у зубній дузі, появу діастем та трем, підвищену чутливість зубів

• Зібрати анамнез захворювання Коли вперше з'явились ознаки захворювання? (Захворювання може мати гострий, хронічний чи загострений перебіг

3 чим пов'язаний початок хвороби?

Як часто спостерігались загострення

хвороби?

Чи є зв'язок із сезонністю? Чи раніше лікувались з цього приводу? Яке лікування проводилось?

Порушення функції шлунково -кишкового тракту , сечо-статевої системи, ендокринної системи, застосування лікарських засобів

• Зібрати анамнез життя

Перенесена та супутня патологія Алергологічний статус Місце роботи

Можливий прийом лікарських препаратів

2. Провести огляд хворого

• 3овнішній огляд хворого

Визначити конституцію хворого, колір шкіри обличчя, стан регіонарних лімфовузлів, пропорціональність та симетричність обличча.

• Огляд ділянки захворювання

Провести стоматологічне обстеження: зубна формула, прикус, стан СОПР , стан ясен ( колір, консистенція, кровоточивість) ,ступінь запального процесу в тканинах ясен, наявність патологічних кишень, їх глибина , вміст, наявність над - та під'ясенних зубних відкладень. Визначити ступінь рухомості зубів. Дати індексну оцінку стану ясен та гігієни порожнини рота

• Для визначення пародонтальних кишень, їх глибини та вмісту і використовують ґудзиковий зонд, реактив Кьочке, бензидинову пробу. Рухомість зубів визначається за допомогою пінцету існують 3 ступені рухливості. Ступінь запального процесу 1 в яснах визначають за допомогою проби Шиллера - Писарева.

1. Визначення ступеня рухливості зубів

За допомогою зонду, III ступеня рухливості

2. Визначення глибини пародонтальної кишені

Глибину кишені вимірюють за допомогою спеціального зонду чи стоматологічного кутового зонду, на робочу поверхню якого треба нанести міліметрові поділки. На апроксимальних поверхнях зубів глибину кишені можна визначити за допомогою рентгенограм (вводять штифти та проводять рентгенографію).

3. Заповнити одонтопародонтограму.

4. Отримання окклюзіограмм

Складається на основі відбитків; отриманих на пластинках із тугоплавкого воску, а також на спеціальних підковоподібних полосках з фольги. Основну пластинку вводять в порожнину рота, пацієнту пропонують зімкнути щелепи в стані центральної оклюзії. Отримані на пластиці відбитки переносяться на зубну формулу з використанням позначень (+) ортогнатичне співвідношення. (-) відсутність контакту, поза оклюзії.

0. перевантаження отвору в восковому шарі.

Розрізняють:

• Нормальну окклюзіограмму;

• Фронтальну (контакт переважно на фронтальних зубах);

• Змішаний тип;

• Дистальний тип (контакт на жувальних зубах);

• Вибіркове пришліфовування неможливе без окклюзіограмми

5. Провести додаткове обстеження.

Рентгенологічне дослідження

Можливі порушення цілісності компактної пластинки, остеопороз альвеолярної кістки, резорбція кісткової тканини між альвеолярних перетинок, розширення періодонтальної щілини в маргінальній частині періодонту.

6. Вивчення результатів рентгенологічних досліджень.

Скласти порівняльну таблицю рентгенологічної картини захворювань пародонту на різних стадіях розвитку захворювань.

Скласти порівняльну таблицю (прицільна R-графія, ортопантомограмна, панорамна рентгенографія).

7. Функціональні проби. Визначення стійкості капілярів за Кулаженком

8. За даними ортопантомограми: а) встановити діагноз; б) скласти план ортопедичного лікування; в) заповнити одонтопародонтограму.

9. Тимасове шинування зубів на моделях (лігатурне).

3) Контроль кінцевого рівня знань :

Хворий Н., 54 р., хворіє на цукровий діабет протягом 3-х років. Зубна формула:

7654321	1234567
7054321	12340008

Об’єктивно: ясенні сосочки обох щелеп помірно гіперемовані, набряклі, зціанотичним відтінком, помірно кровоточать при зондуванні. Над – і під’ясенні зубні відкладення у незначній кількості. Глибина пародонтальних кишень 3-5 мм. Рецесія ясен 1-2 мм. Рухомість 11,12,21,22,31,41 зубів ІІ , інших – І –ого ступеня.

4. Встановіть попередні діагноз.

5. Яке додаткове обстеження необхідно провести?

6. Складіть план ортопедичного лікування.

7. Рекомендована література :

- Основна

1. Рожко М.М., Неспрядько В.П.. Ортопедическая стоматология. Киев. Книга плюс. 2008

2. Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бычков В.В. и др. Ортопедическая стоматология. М. «МЕД-пресс-информ». 2002.

3. Копейкин В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии. Москва. Медицина. 1993.

4. Гаврилов Е.И., Щербаков А.С. Ортопедическая стоматология. Москва. Медицина. 1984.

5. М.Ф. Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун та інші. Терапевтична стоматологія: Підручник у 4 т.-т.3 захворювання пародонта/– К.:Медицина,2008.с 616 /

6. Лекційний матеріал кафедри.

• Додаткова

1. Копейкин В.Н. Ортопедической лечение заболеваний пародонта. Москва. Медицина. 1977.

2. Жулев Е.Н. Клиника, диагностика и ортопедическое лечение заболеваний пародонта. Издательство НГМА. Нижний Новгород. 2003.