Політичне життя в українських землях на початку XX ст. Загальні риси

Невисокий рівень національної свідомості українського населення. Провідна роль національного руху належала інтелігенції.

Абсолютна більшість партій та політичних діячів стояла на автономістських або фе­дералістських позиціях — на відміну від західноукраїнських партій, які ставили за мету здобуття самостійності України.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. відбувається політизація українського руху — створення політичних партій.

Українські партії початку XX ст. були ненелегальними.

нелегальними.

малочисельними, а до 1905 р. —

Перша українська політична партія виникла в Харкові, де для цього склалися сприятливі умови. У Харкові ще жили колишні члени «Братства тарасівців». Сюди в 1899 р. переїхав один з ко­лишніх керівників «Братства», авторитетний са­мостійник М. Міхновський. Тут, у столиці Слобо­жанщини, був сильний студентський рух. Укра­їнську студентську громаду в Харкові очолював син Володимира Антоновича - Дмитро, який у 1897 р. перевівся на навчання з Київського уні­верситету до Харківського.

Утворення РУП датується 29 січня 1900 р., коли на нараді членів Харківської студентської громади на чолі з Д. Антоновичем було вирішено утворити законспіровану і організаційно само­стійну політичну партію. Негайно постало пи­тання і про програму нової партії. Її доручили скласти М. Міхновському. Завдання він виконав швидко, і вже 1900 р. програму РУП під назвою «Самостійна Україна» було видано в Західній Україні і нелегально переправлено на Наддніпрянщину.

Брошура «Самостійна Україна» починається з оцінки міжнародного становища, яке характеризується як початок епохи «боротьби націй» - по­встань проти іноземного панування і назріваючого воєнного конфлікту між європейськими імперіями. Історичний прогноз щодо неминучої сві­тової війни, краху імперій і епохи національних революцій, які охоплять всі континенти і супроводжуватимуться появою нових незалежних дер­жав, виправдався в ХХ ст.

Далі М. Міхновський характеризує становище українського народу як «зрабованої (від слова раб. - Авт.) нації» і доводить, що таке становище не може бути визнане за нормальне. Звідси простий і переконливий висно­вок: «Державна самостійність є головною умовою існування нації, а дер­жавна незалежність національним ідеалом у сфері міжнаціональних від­носин»

У тексті «Самостійної України» двічі великими буквами позначено кін­цеву, стратегічну мету партії - досягнення самостійності і соборність: «ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ».

Формулювалася й найближча мета партії: «Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського люду в Росії... Наша нація добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї - Переяславська консти­туція».

«Самостійна Україна» - видатний документ українського національно-визвольного руху, який відкрив його самостійницький етап.