7. Прагнення до глибоких міжособистісних відносин.

Звичайно цьому перешкоджають страх втратити волю, бути більш вразливим, страх неприйняття іншою людиною позитивних почуттів, відторгнення їх. Для того, щоб ці фактори не заважали прагненню до глибоких міжособистісних відносин, у середовищі, де живе психолог-консультант, необхідно намагатися створювати таку атмосферу, щоб люди уникали осуду, "наклеювання ярликів". В.В. Шабаліна [1998, с. 17– 18] пропонує цікавий прийом для того, щоб блокувати в деяких людей тенденцію до осуду, "наклеюванню ярликів", створенню "цапів відбувайлів". У момент подібних дій рекомендується запитати в людини, яка так діє, що в цей момент відбувається з її почуттями, переключити її увагу з іншої людини на саму себе, свої почуття. Якщо вона від цього одержує задоволення, то, можливо, проблема в ній?

8. Постановка реалістичних цілей. Жоден консультант не всемогутній. Часом необхідно відмовитися від нереального прагнення стати надто досконалим, що веде до почуття провини. Варто не звинувачувати себе за помилки, а робити корисні висновки. Правильна оцінка власних можливостей дозволяє ставити перед собою лише досяжні цілі. А. Адлер говорив про "мужність недосконалості", тобто вміння стійко сприймати невдачу, відчувати рамки реалій світу та своїх обмежень. Маючи більш гармонійний погляд на життя, зрілий консультант готовий сприймати його спонтанність та непередбачуваність, складність та утаємниченість. Він вміє розслабитися не тільки фізично, але інтелектуально й духовно, має готовність ввійти в душевний світ іншої людини і самому змінитися в цьому процесі (Мей Р., 1994).

Таким чином, як підсумовує Р.-А.Б. Кочюнас [1999], ефективний консультант – це насамперед зріла людина. Чим різноманітнішою буде в нього стиль особистого й професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність. У консультуванні, як і в житті варто керуватися не формулами, а своєю інтуїцією й потребами ситуації.

Р.-А.Б. Кочюнас [1999] також описує особливо шкідливі для консультанта риси: авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичні установки відносно грошей.

О. Р. Бондаренко [1998] здійснила дослідження, результати якого показали, що більша частина помилок починаючих психологів- консультантів пов'язана із двома протилежними тенденціями:

1. Надмірна турбота про клієнта. Клієнта порівнюють із хворим, якому потрібні своєрідні таблетки – слова консультанта, його увага, або з потопаючим, якому потрібне рятувальне коло, або з безпомічним кошеням. Консультанта ж ототожнюють із порадником, рятувальником, поводирем. Виражається повна недовіра ресурсам клієнта, вона сприймається нездатним піклуватися про себе.

2. Надмірна самоцінність консультанта. Проявляється в прагненні реалізовувати себе в консультуванні, ігноруючи при цьому потреби й права клієнта. Наприклад, клієнт рівняється з ковзанкою, на якому приємно сковзати, якщо в тебе гарні ковзани й ти вмієш класно качатися. Консультант же порівнюється, наприклад, зі сталеваром, що направляє вогненне, розплавлене залізо в потрібне (кому?) русло. Або з ювеліром, двірником, що хоче навести порядок у душі клієнта.

Подолання цих двох тенденцій О.Р. Бондаренко [1998] пов'язує з розвитком у новачків довіри до "ситуації незнання", що виникає щораз при зустрічі з індивідуальним способом переживання світу. Тоді консультант буде відкритий для сприйняття будь-яких форм переживань, установок, особливостей перцептивної сфери клієнта. Консультант має навчитися почувати себе комфортно в ситуації невизначеності, не прагнучи знати точно, що відбувається із клієнтом, довіряючи природному ходу взаємин. Цей стан близький до стану автентичності, присутності.

Н.В. Самоукіна [1997, с. 142– 145] описала типові помилки в роботі психолога-консультанта й дала рекомендації щодо того, як з деякими з них працювати: