4. Розмежування особистих і професійних відносин.

Тут мається на увазі те, що психологові-консультантові не рекомендується переходити із клієнтом на дружні стосунки й намагатися надавати професійну допомогу своїм друзям і близьким. Це пов'язане з явищами переносу й контрпереносу. Під переносом розуміється схильність клієнта переносити (проектувати) на стосунки з психологом свої стосунки зі значущими людьми, основні проблеми й конфлікти; під контрпереносом – схильність фахівця, що здійснює вплив, проектувати свої стосунки зі значущими людьми, основні внутрішні проблеми й конфлікти на стосунки із клієнтом. Людські стосунки перебувають під впливом внутрішніх, особистісних потреб людини, які вона найчастіше не усвідомлює і які проявляються у феномені переносу. Встановлення тісних особистих відносин між консультантом і клієнтом приводить до того, що вони як близькі люди починають задовольняти ті або інші емоційні потреби й бажання один одного й консультант уже не може зберігати об'єктивну й відсторонену позицію, необхідну для ефективного розв’язання проблем клієнта. Крайнім варіантом такої ситуації є сексуальні відносини, які несумісні з консультуванням. У такій ситуації консультування краще переадресувати іншому консультантові. Консультування друзів і близьких небезпечне тим, що може зруйнувати типові форми міжособистісних відносин і віддалити людей друг від друга.

Р.-А.Б. Кочюнас [1999] звертає увагу на неприпустимість сексуальних контактів із клієнтами, тому що консультування дає перевагу й виникає загроза, що у особистих стосунках ця перевага може використовуватися з метою експлуатації. У клієнтів розвивається надмірна залежність, а консультант втрачає об'єктивність. На цьому закінчується будь-яке професійне консультування й психотерапія.

5. Включеність клієнта в процес консультування.

Мається на увазі те, що клієнт під час прийому має почувати себе максимально включеним у бесіду, яскраво й емоційно переживати все, що обговорюється з консультантом. Для цього необхідно стежити за тим, щоб:

• розвиток розмови виглядав для клієнта логічним і зрозумілим;

• клієнтові було цікаво.

Ю.Є. Альошина (1994) у свій час сформулювала ще один принцип – анонімність. Мається на увазі, що будь-яка інформація, повідомлена клієнтом психологові, не може бути передана без згоди клієнта ні в які суспільні або державні організації, приватним особам, у тому числі родичам і друзям. Однак за останнім часом з'ясувалося, що це правило може мати виключення. Психолог у ряді випадків повинен мати право розголошувати інформацію, отриману від клієнта, наприклад, у випадку загрози життю й здоров'ю кого-небудь. Докладніше ми обговоримо це питання в наступному розділі.

4. Етичні аспекти психологічного консультування

Р.-А.Б. Кочюнас [1999, с. 227– 233], проаналізувавши закордонну літературу, сформулював наступні принципи етичної поведінки в психологічному консультуванні:

1. Консультант відповідальний у своїй роботі:

• перед своїм клієнтом,

• перед членами родини клієнта,

• перед організацією, у якій він працює,

• взагалі перед громадськістю,

• перед своєю професією.

2. Клієнт має прийняти рішення щодо психологічного консультування усвідомлено, тому до початку процесу консультування консультант зобов’язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про процес консультування:

• про мету консультування,

• про свою кваліфікацію,

• про оплату за консультування,

• про приблизну тривалість консультування,

• про доцільність консультування в даній ситуації,

• про ризик тимчасового погіршення стану клієнта в процесі консультування,

• про межіі конфіденційності.

Важливо заздалегідь погодити із клієнтом можливості аудіо- і відеозапису, спостереження через дзеркало однобічного бачення, присутність на консультації інших осіб (стажистів, студентів). Без згоди клієнта це виключається.

Правила конфіденційності

1. Інформацію про клієнта можна використовувати тільки в професійних цілях. Інформація ця повинна використовуватися тільки для блага клієнта.

2. Матеріали консультативних зустрічей консультант може використовувати у своїй професійній науковій або викладацькій діяльності, якщо це не заподіє шкоду інтересам клієнта.

3. Враховуючи право клієнта на збереження таємниці, консультант у певних випадках може не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо це не порушує права третіх осіб.

4. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереження власної гідності й безпеки своєї особистості.

5. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Р.-А.Б. Кочюнас [1999] наводить список обставин, за яких вимога конфіденційності може бути порушена:

1. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест тощо).

2. Необхідність госпіталізації клієнта.

3. Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків і інших злочинних дій.

4. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

З'ясувавши в процесі консультування, що клієнт є для когось серйозною загрозою, консультант зобов'язаний:

• вжити заходів для захисту потенційної жертви або жертв,

• проінформувати про небезпеку її саму (або їх),

• проінформувати батьків або близьких цю людину,

• проінформувати правоохоронні органи.

Консультант також повинен повідомити клієнта про свої наміри.