2. Мета і завдання психологічного консультування. Підходи до психологічного консультування у психології

Мету й завдання психологічного консультування можна визначати по-різному – залежно від того підходу до психологічного консультування, у рамках якого ми плануємо працювати.

Ю.Є. Альошина (1994) основну мету психологічного консультування вбачає у наданні психологічної допомоги, тобто спілкування із психологом має допомогти людині у розв’язанні її проблем і налагодженні взаємин з оточуючими. Відповідно до цієї мети наступні завдання:

1. Вислуховування клієнта, у результаті чого має розширитися його уявлення про себе й власну ситуацію, виникнути підґрунтя для міркувань.

2. Полегшення емоційного стану клієнта.

3. Прийняття клієнтом відповідальності за все, що з ним відбувається. Мається на увазі, що в ході консультації локус скарги клієнта має бути переведений на нього самого, людина має відчути свою відповідальність і провину за все, що відбувається, тільки в цьому випадку вона буде дійсно намагатися змінитися й змінити ситуацію; в іншому випадку вона буде лише очікувати допомоги й змін з боку оточуючих. Програма-мінімум – показати клієнтові, що він сам почасти сприяє тому, що його проблеми й відносини з людьми носять такий складний і негативний характер.

4. Допомога психолога у визначенні того, як і що саме можна змінити в ситуації.

Аналізуючи наведений вище список завдань, неважко помітити, що друге й третє завдання протилежне один одному. Якщо ми захочемо полегшити емоційний стан клієнта, то мимоволі почнемо говорити про те, що він не винуватий у тім, що так трапилося, що не можна приписувати собі так багато відповідальності за що відбувається; не все від нас залежить, всім людям властиво помилятися. І навпаки, якщо ми захочемо спонукувати клієнта до прийняття відповідальності за все, що з ним відбувається, то помітимо, що це неминуче приводить одночасно й до погіршення його емоційного стану. Психолог-консультант змушений балансувати між двома полюсами, що задаються цими завданнями. У кожному конкретному випадку він повинен самостійно вирішувати, яке із цих завдань більше актуальне. Бувають ситуації, коли тему відповідальності й провини із клієнтом обговорювати взагалі не слід, наприклад, якщо клієнт переніс серйозну втрату. Тут необхідно зняти вантаж провини, відповідальності.

Г.С. Абрамова (2001, с. 186) метою психологічного консультування визначає культурно-продуктивну особистість клієнта, який має відчуття перспективи, діє усвідомлено, здатний розробляти різні стратегії поведінки й аналізувати ситуацію з різних точок зору. У зв'язку із цим головне завдання психолога-консультанта Г.С. Абрамова бачить у тому, щоб створити для психічно здорового клієнта умови, у яких він почав би створювати усвідомлені нешаблонні способи дії.

Метою психологічного консультування, на думку Р.-А.Б. Кочюнаса, є поява в клієнта рис зрілої особистості. Першочергове завдання тут – поява рис зрілої особистості в самого психолога-консультанта. Ці риси Р.-А. Б. Кочюнас докладно описує (1999, с. 25– 32). Багато в чому появу цих рис у консультанта Р.-А.Б. Кочюнас пов'язує з різноманітністю стилю особистого й професійного життя в психолога-консультанта .

Н.Н. Обозів (1993) мету психолога в консультуванні бачив у тім, щоб проясняти клієнтові причини й наслідки життєвих ситуацій, довести до клієнта психологічну інформацію, яка стосується його проблем Це завдання породжує ще одне – вивчення індивідуально-психологічних особливостей клієнта, щоб правильно доводити цю інформацію, враховувати, що й у якій формі людина готова прийняти. У зв'язку із цим Н.Н. Обозів сформулював основи типології клієнтів, намітив адекватні способи поведінки стосовно різних типів клієнтів психологів-консультантів.

Т.А. Флоренська (1994) свій підхід до психологічного консультування назвала духовно орієнтованим підходом. Основним завданням психолога-консультанта, вона називає допомогу клієнтові усвідомити реальність свого "Духовного Я". У структурі особистості Т.А. Флоренська виділяє два компоненти:

1. "Емпіричне повсякденне Я" – осередок набутих особистістю якостей.

2. "Духовне Я" – так званий вроджений голос совісті, інтуїції людини, зосередження моральної й творчої інтуїції, що підказує людині, що і як, яким чином необхідно робити, що морально, естетично, а що ні.

З погляду Т.А. Флоренської, вищі прояви любові, готовність до самопожертви, здатність подолання інстинкту самозбереження заради вищої мети – прояв "духовного Я" людини.

"Духовне Я" може не усвідомлюватися або частково усвідомлюватися, але навіть будучи неусвідомленим, воно може керувати людиною, якщо її установки не суперечать голосу її "духовного Я". Формою співіснування "духовного Я" і "емпіричного повсякденного Я" є внутрішній діалог. "Духовне Я" і "емпіричне повсякденне Я" нерідко вступають у конфлікт, наслідком чого може бути витіснення "духовного Я" зі свідомості, відмова від бажання прислухатися до його голосу. Симптоми такого витіснення – гнітюча незадоволеність, безглуздість існування, небажання жити.

Т.А. Флоренська описала умови, за яких особистість може вернутися до усвідомлення реальності свого "духовного Я", почати жити відповідно до його вимог. По-перше, у результаті співчутливого вислуховування клієнта він сам може повернутися на позиції свого "духовного Я". Якщо цього не відбувається, то психолог, по- друге, може надійти в такий спосіб. Почувши в розповіді клієнта внутрішній діалог, психолог-консультант встає в цьому діалозі на передбачувану позицію "духовного Я" клієнта, у такий спосіб будячи й підтверджуючи його власне духовне знання. При цьому психолог не повинен опускатися до доказів "емпіричного повсякденного Я" клієнта, ставати на запропоновану ними позицію.

А.Ф. Копьєв (1992, 1991) свій підхід до консультування назвав діалогічним. Метою роботи із клієнтом у рамках цього підходу, як це видно з робіт А.Ф. Копьєва, є досягнення вищих рівнів діалогічного спілкування, коли можна зафіксувати момент самовиявлення особистості в максимально щирому обговоренні значимих особистісних проблем. Обговорення стає при цьому дослідницьким полем, що дозволяє доторкнутися до найбільш глибинних і інтимних закономірностей внутрішнього життя й міжособистісного спілкування.

Першим завданням на шляху до цього є досягнення "діалогічного прориву", тобто моменту, коли відбувається подолання хворобливої самозамкнутості особистості відносно істотних сторін буття. Ознаками самозамкнутості є страх саморозкриття, дискомфорт від відчуття переходу до більш глибокого, особистісного спілкування,яке може зумовити особистісні зміни. Людина боїться динаміки всередині своєї особистості й поза нею, вона майже втратила пластичність. Вона тримається за свою засвоєну в процесі життя ригідність і боїться неї втратити. Психолог же, будучи готовим до діалогу, спонукає до нього клієнта. Стан самозамкнутості в клієнта має змінитися станом діалогічної інтенції – готовності серйозно й самовіддано обговорювати й вирішувати свої проблеми тут і зараз, з даним консультантом. Стан закритості, самозамкнутості є станом блокади діалогічної інтенції. Прикладом такої блокади може бути й підвищена балакучість.

А.Ф. Копьєв описав типові форми блокади діалогічної інтенції:

1. Психологічна інтоксикація. Виглядає як зовсім непродуктивний інтерес до психології й психотерапії. Усвідомлення й подача себе в поняттях тих або інших психологічних концепцій стає ефективним засобом уникнути відповідальності за своє життя, вивести свою поведінку із зони дії моральних категорій. Це так зване повсякденне пояснення: "Середовище змусило". Людина відмовилася від своєї волі. Звертання до консультанта виконує захисну функцію: дозволяє клієнтові нічого не змінювати, знімаючи з нього відповідальність за власне життя, але при цьому відбиває приховану незадоволеність і тривогу за те, що відбувається в його долі.

2. Естетизація особистісних проблем. Людина сприймає свої проблеми, негоди й комплекси як естетичну цінність, що має значущість і глибину. Клієнт говорить про "етапи великого шляху", повідомляє, що "це матеріал для роману", стає як би несамовитим,ніби збоку дивиться надвоє життя.

3.Маніпуляція-пристрасть. Клієнт фіксований на маніпуляції іншими людьми, його життя – активний пошук шляхів для досягнення поставлених цілей стосовно тих або інших людей зі свого оточення. Бажана мета настільки захоплює клієнта, що ставить його як би поза етикою. У психологу такий клієнт шукає інструктора, який би навчив його технікам маніпулювання. В основі такої поведінки, як правило, лежить глибоке розчарування, розпач. Клієнт не вірить, що люди здатні прийняти й полюбити його таким, який він є насправді, тому прагне до маніпуляції.

У якості одного зі способів роботи із ситуаціями блокади діалогічної інтенції А.Ф.Копьєв пропонує використовувати мовчання. Консультант повинен зберігати "щиросердечну автономію" і не включатися в пропоновану клієнтом гру. Принциповий дефіцит значимих реакцій психолога стосовно висловлень і реакцій клієнта, які носять штучний, ігровий характер, створює між ними як би вільний простір, що спонукує клієнта до саморозкриття й самовизначення.

С.А. Капустін (1993) основну мету психологічного консультування бачить у руйнуванні полярності оцінної позиції. Оцінна позиція – упереджене ставлення людини до свого життя, що задає її цільову спрямованість, суб'єктивну значимість реалізації для самої людини тих або інших життєвих цілей. Полярність оцінної позиції означає, що людина визнає для себе реалізацію тільки якихось одних життєвих вимог і знецінює реалізацію протилежних. Полярність оцінної позиції найчастіше буває нав'язана людині її соціальним оточенням, вона не є результатом її вільного самовизначення. При цьому людина відмовляється від вільного самовизначення в житті, свідомо відкидає опозиційні стосовно оцінної позиції вимоги життя.

П.П. Горностай і С.В. Васьківська (1995) визначають свій підхід до психологічного консультування як проблемний. Ціль роботи психолога- консультанта вони бачать у розв’язанні клієнтом своїх психологічних проблем. Акцент тут робиться на слові "проблеми". Проблеми ставляться в центр роботи й розглядаються не як перешкода, а як рушійні сили розвитку особистості клієнта. Людина, що має психологічні труднощі, переважно концентрує свої зусилля в площині емоційно насичених образів і переживань. Вона відчуває дискомфорт і прагне від нього позбутися. Вона найчастіше далека від думок про те, що можливо в тому, що вона зіштовхнулася із проблемою, є позитивний зміст. Завдання психолога полягає в тому, щоб допомогти клієнтові знайти цей зміст. Звертається увага на те, що в результаті подолання проблем людина збагачує свій досвід, гармонізує своє життя.

В.Ю. Міняйл (1998) ціль психологічного консультування визначає як адаптацію до життя за рахунок активації життєвих ресурсів. Психологічне консультування він визначає як розв’язання завдання, орієнтованого на мислення. Люди рідко сприймають свої труднощі як завдання, орієнтоване на мислення. У цьому, можливо, їхня помилка. Потреба в мисленні виникає, коли в ході життя перед людиною встає нова мета, нові обставини й умови діяльності, а старі засоби й способи діяльності недостатні для їхнього досягнення. За допомогою розумової діяльності, що бере початок у проблемній ситуації, вдається створити нові способи, засоби досягнення цілей і задоволення потреб. Саме в проблемних ситуаціях виникає потреба в консультуванні. Такий підхід до психологічного консультування висуває завдання оволодіння спеціальними знаннями із психології мислення, навичками активізації мислення. Етапи психологічного консультування в рамках цього підходу збігаються з етапами розумового процесу.