33

Тема 1 Виникнення, розвиток і специфіка психологічного консультування

Мета:

1. Ознайомити студентів із суттєвими ознаками психологічного консультування, його метою та завданнями; умовами ефективної консультативної взаємодії; розглянути види психологічного консультування.

2. Розвивати особистісні якості студентів згідно вимог до особистості психолога-консультанта

3. Виховувати інтерес до професії психолога-консультанта, засвоїти етичні засади консультативної діяльності.

Зміст

1. Сутність і специфіка психологічного консультування

2. Мета і завдання психологічного консультування. Підходи до психологічного консультування у психології

3. Принципи психологічного консультування

4. Етичні аспекти психологічного консультування

5. Вимоги до особистості психолога-консультанта. Модель ефективного психолога-консультанта

6. Види психологічного консультування, їх специфіка

1. Сутність і специфіка психологічного консультування

Завдання консультанта - допомогти клієнтові виявити

своє істинне „Я" і знайти в собі мужність стати цим „Я".

Р.Мей

Слово "консультування" походить від лат. consultare – піклуватися, радитися. Мається на увазі порада, роз'яснення фахівця щодо певного питання, бесіда з метою розширення й поглиблення знань. Буквально "консультувати" означає давати пораду з певної проблеми.

Слово "психологічне" можна розуміти подвійно. З одного боку, воно може вказувати на те, що консультування засноване на даних психологічної науки. З іншого боку, його можна розглядати як вказівку на те, що консультування стосується психологічних проблем, тобто таких явищ, як психіка, діяльність, поведінка.

Психологічне консультування – прикладна галузь сучасної психології. У системі психологічної науки її завданням є розробка теоретичних основ і прикладних програм надання психологічної допомоги психічно й соматично здоровим людям у ситуаціях, коли вони зустрічаються з проблемами.

Специфікою психологічного консультування є акцент на діалогічність, на циркуляцію інформації, на інформаційний обмін між психологом-консультантом і тими людьми, які звертаються до нього за консультацією.

Консультування – це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою життєву ситуацію, актуалізувати додаткові сили і здібності, щоб знайти вихід із складних для нього обставин.

Результатом консультування може вважатись інсайт (З.Фрейд), просто "сповідь" (Р.Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і співпереживання "зустріч", яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі життєтворчості.

Те, що є основою сучасного психологічного консультування, зародилося й розвилося насамперед у руслі психотерапії. Ю.В. Міняйл (1998, С. 4) вважає датою виникнення психологічного консультування 1951 рік, коли на одній з конференцій у США був уведений термін "консультативна психологія", щоб відокремити консультування від клінічної галузі психології, яка займається проблемами надання допомоги психічно або соматично хворим людям. Природно, що це відокремлення зумовлене розвитком психотерапії до цього, та й надалі психотерапія вносила й вносить свій істотний внесок у розвиток психологічного консультування.

Саме з важких розладів, з наслідків довгострокових психологічних травм почалося в психології реальне вивчення параметрів оптимального спілкування й раціональної організації навчальної й трудової діяльності, що дозволило згодом, на основі набутого знання, перейти до надання допомоги психічно й соматично здоровим людям. Завданням психологічного консультування стало, таким чином, не лікування розладів, а їхня профілактика, робота з деструктивними формами спілкування, нераціональними способами організації діяльності – тим, що приводить до травм, а в наслідку й до хвороб.

Окрім психологічного консультування існують інші види психологічної допомоги, а саме: психотерапія та психокорекція.

Слово "психотерапія" походить від грецьких основ "психо" – душа й "терапія" – турбота, лікування. Традиційно прийнято під психотерапією мати на увазі форму лікування психічних порушень. Однак, на думку О.О. Спіркіної (1994, с. 122– 123), психотерапія на Заході у своєму спонтанному розвитку давно вийшла за ці вузькі рамки. Знання й методи, накопичені в ній спочатку в процесі лікування психічних і психосоматичних порушень, дозволили психотерапії в наш час стати засобом особистісного росту й досягнення зрілості, засобом допомоги людині розібратися з філософськими й екзистенціальними проблемами, засобом здобуття освіти, засобом досягнення поведінкових змін. Тому матеріал, накопичений у рамках різних психотерапевтичних напрямків на Заході, після конструктивного аналізу й оцінки може використовуватися в практиці психологічного консультування, звичайно, тільки не з лікувальною метою. Однак необхідною умовою використання в психологічному консультуванні методів західної психотерапії є грамотне оволодіння ними.

У пострадянських країнах психотерапією довгий час вважався розділ медицини, методологічною основою роботи із клієнтом у якому були праці І.М. Сєченова, В.М. Бєхтєрєва, П.Б. Ганнушкіна, І.П. Павлова та інших, а основними методами роботи із клієнтом були гіпноз і аутогенне тренування. Нагадаємо, що аутогенне тренування – це керування розслабленням власних м'язів, самонавіяння й самовиховання. Коли практичні здобутки західних психотерапевтичних напрямків стали проникати в нашу країну й використовуватися практичними психологами, виникло завдання відокремити цей новий напрямок надання психологічної допомоги від психотерапії в її традиційному для нашої країни змісті. Для цього стали використовувати термін "психокорекція", маючи на увазі під ним здобутки західної психотерапії. Однак термін "психокорекція" виявився для цього не дуже вдалим. По– перше, він несе в собі відтінок суб'єкт-об'єктності, що не властиво для деяких відомих напрямків західної психотерапії. По-друге, цей термін може також використовуватися стосовно роботи з порушеннями розвитку вищих психічних функцій, наприклад, у дітей. У цей час знайдено компромісне рішення питання про визначення поняття "психокорекція" – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу (Осіпова, 2000, с. 7). При цьому підкреслюється, що виправляються недоліки, що не є настільки тяжкими, щоб визнати їх носія психічно хворою людиною, і вони не мають також органічної основи, можуть змінюватися. Дане визначення підходить і для західних психотерапевтичних напрямків, і для роботи із затримками, порушеннями розвитку вищих психічних функцій. Як бачимо, розвести два терміни – "психокорекція" і "психологічне консультування" – досить важко. Навіть психологи-консультанти, які висловлюються за розведення цих двох понять, часом використовують їх як синоніми. Наприклад, Ю.Е. Альошина (1993, с. 31– 35) у своєму посібнику із психологічного консультування третій етап консультативної бесіди позначає як "Надання психокорекційного впливу".

Однак, аналізуючи багаторічний досвід роботи психологів-консультантів, можна виділити суттєві відмінності психологічного консультування від інших видів психологічної допомоги:

1. Філософія консультативної роботи диктує повну відмову від концепції хвороби і розглядає людину, котра звернулася по допомогу такою, що має психологічні труднощі. Клієнтом у психологічному консультуванні може бути практично будь-яка людина. Більшість напрямків психотерапії орієнтовано на невротиків з високим рівнем розвитку схильності до самоспостереження й самоаналізу.

2. Консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним психотерапевтичним наслідкам. Якщо психотерапія спрямована "вглиб", на вирішення інтраперсональних проблем, то консультування охоплює більш різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів. В консультуванні консультант має справу із ситуаційними проблемами, розв'язуваними на рівні свідомості, на відміну від орієнтації на глибинний аналіз проблем і роботу з несвідомим у психотерапії.

3. У випадку психологічного консультування клієнт скаржиться на труднощі в міжособистісних відносинах або здійсненні певної діяльності. У випадку, орієнтованому на психотерапію, клієнт скаржиться на неможливість контролювати себе.

4. Консультування передбачає відносно короткочасний період та епізодичний характер особистих контактів психолога-консультанта з клієнтом. Різні види індивідуальної та групової психотерапії розраховані зазвичай на більш тривалий термін безперервної взаємодії з клієнтом – від кількох тижнів до кількох місяців і навіть років, за умови значно більшої кількості годин роботи психолога з клієнтом.

5. В психотерапії активну роль в позбавлені клієнта психологічних проблем відіграє психолог. Саме він активно діє, щоб розв’язати проблеми клієнта. А сам клієнт відіграє в основному пасивну роль, тобто просто сприймає впливи клієнта і реагує на них. В психологічному консультуванні за клієнтом зберігається активна позиція.

6. В психологічному консультуванні психодіагностика на початку роботи з клієнтом зводиться до мінімуму, вона спрямована на події недалекого минулого. При цьому значна увага приділяється конкретній поведінці, міжособистісним стосункам. У значній частині психотерапевтичних підходів діагностика переважно спрямована на події далекого дитинства і юності (імовірний час одержання психологічної травми). Значна увага також приділяється аналізу несвідомого: досліджуються сни, асоціації.

7. За кінцеві результати роботи з клієнтом психолог-консультант не несе особистої відповідальності, він лише відповідає за правильність своїх висновків про сутність проблеми і за потенційну ефективність запропонованих клієнту практичних рекомендацій. В інших видах психотерапевтичної практики психолог несе особисту відповідальність за кінцеві результати своєї роботи з клієнтом, адже він сам займається корекцією психології і поведінки клієнта, сам реалізує свої висновки та рекомендації.

8. Консультант-психолог не обов’язково повинен володіти прийомами та методами психотерапії, за винятком тих, які він може застосувати в самій консультаційній практиці. А психотерапевт, який займається практичною корекцією, повинен професійно володіти її методами, так як в їх застосуванні і полягає основних зміст його роботи.

9. Психологічне консультування має більш широку сферу застосування в порівнянні із клінічною практикою. Використовується в освіті, менеджменті й промисловості, для розв’язання індивідуальних і сімейних проблем.

10. Психолог-консультант виступає радше медіатором (посередником) або фасилітатором (підвищувачем продуктивності) ресурсних можливостей клієнта у розв'язанні його проблем.