Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_z_landshaftoznavstva.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
155.79 Кб
Скачать
  1. Етап становлення вчення про ландшафт і навчальної дисципліни “ландшафтознавства”.

Розвиток ландшафтознавства був загальмований другою сніговою війною і лише в 1945 р. почався новий, другий етап розвитку ландшафтознавства. У цей час в роботи по дослідженню ландшафтів включились фізико-географи Московського університету на чолі з М.А.Солнцевим. Теоретичні напра-цювання колективу М.А.Солнцева базувалися на детальних польових роботах, завдяки чому уявлення про ландшафти вийшли за межі гіпотез і набули конкретних зримих обрисів. На протязі 4-5 років із розрізнених думок було сформоване струнке вчення про ландшафт, яке надалі слугувало фундаментом для методичних пошуків і теоретичних побудов усіх без винятку ландшафтознавчих шкіл колишнього СРСР.

З 1951 р. польовим картографуванням ландшафтів займаються географи Ленінградського університету, пізніше аналогічні дослідження почали проводити географи Білоруського, Воронезького, Латвійського, Львівського і Київського університетів, а також Московського педагогічного інституту, Інститутів географії Академії наук Молдавської і Української РСР, Сибірського відділення Академії наук СРСР. В навчальні плани провідних університетів запроваджується курс "Вчення про ландшафт".

В 1955 р. у Ленінграді відбулася перша всесоюзна нарада з питань ландшафтознавства, де розглядались результати польових ландшафтних досліджень, обговорювались питання методики і теорії ландшафтного картографування. В.С.Преображенський і В.З.Макаров вважають цю нараду надзвичайно важним рубежем, якій визначив початок вітчизняного ландшафтознавства як науковій дисципліні [271], а Ф.М.Мільков називає її початком ландшафтного етапу розвитку фізичної географії [205].

Згодом відбулися ще дев'ять таких нарад (Львів, 1956; Тбілісі, 1958; Рига, 1959; Москва, 1961; Алма-Ата, 1963; Перм, 1974; Львів, 1988; Москва, 1997). Вони стали вельми дійовим інструментом формування ландшафтознавства. Після цих нарад широке коло спеціалістів визнали можливим вважати і називати себе ландшафтознавцями.

Формується, за словами В.С.ІІреображенського [267]. своєрідний "ландшафтний рух". Виділяються наукові лідери, які формують власні ландшафтознавчі школи: М.А.Солнцес в Москві, К.І.Гєренчук і Г.П.Міллер - у Львові, Л.Г.Ісаченко - в Ленінграді. Ф.М.Мільков - у Воронежі, А.М.Маринич і П.Г.Шищенко - у Києві, В.Б.Сочаві: - в Іркутську і т. д.

В 1962 р. вийшов перший навчальний посібник І методики польових ландшафтознавчих досліджень "Методичні вказівки по польових великомасштабних ландшафтних дослідженнях" (автор А.А.Відіна) [36], а в 1965 р. перший підручник з ландшафтознавства "Основи ландшафтознавства і фізико-географічне районування" (автор Л.Г.Ісаченко), якій підсумував і систематизував як теоретичні уявлення, так і досвід польових робіт [126]. На думку З.С.Преображенськогс [271], вихід підручника А.Г.Ісаченка є закінченням другого етапу розвитку ландшафтознавства - етапу становлення вчення про ландшафт і навчальної дисципліни "ландшафтознавство".

  1. Етап функціонально-динамічних досліджень ландшафтів і розвиток науки в другій пол. Хх ст.

З середини 60-х років спостерігається поворот інтересів ландшафтознавців до питань вивчення функціонування і динаміки ландшафтів. Цей етап розвитку ландшафтних досліджень В.Б.Сочава назвав "структурно-динамічним", на відміну від попереднього - "структурно-морфологічного". Основним методом дослідження функціонування і динаміки ландшафтів явились систематичні спостереження на комплексних географічних стаціонарах (постійно працюючих станціях). Суттєвий вклад в розвиток цього напряму ландшафтознавства вніс Іркутський Інститут географії Сибірського відділення АН СРСР. При цьому інституті в 1958 р. був створений перший ландшафтно-географічний» стаціонар, де за допомогою сучасних технічних приладів спостерігались, фіксувались і навіть моделювались процеси функціонування і розвитку елементарних природних територіальних комплексів - ландшафтних фацій. Вченими інституту був розроблю-ний принципово новий метод дослідження динаміки ландшафтів - метод комплексної ординації, за яким синхронні комплексні спостереження на природними компонентами ведуться одночасно в різних фаціях .

В 1964 р. Московським інститутом географії АН СРСР був створений Курський стаціонар. Згодом з'явились Марткопський стаціонар Тбіліського університету, Чорногірський стаціонар Львівського університету, Димерський стаціонар Київського інституту географії АН України, Канівський стаціонар Київського університету. Ці дослідження заклали основи нового напрямку ландшафтозн. - геофізик ландшафтів, яка вивчає фізичні процеси, що протікають в ландшафті.

Тоді ж, наприкінці другого і на початку третього етапу розвитку ландшафтознавства, отримав розвиток ще один напрям ландшафтознавства - геохімія ландшафтів, яка вивчає закономірності поширення, акумуляції і міграції хімічних елементів у ландшафті. Вони досить швидко набула статусу навчальної дисципліни і отримала відповідно навчально-методичне забезпечення. Але зародження і становлення геохімії ландшафтів як науки припадає на кінець 40-х і початок 50-х років XX століття. Ідея вивчення ландшафтів методами хімії належить Б.Б.Полинову. У 1947 році він прочитав на геолого-грунтознавчому факультеті Московського університету курс лекцій про грунти і ландшафти як арену міграції і концентрації хімічних елементів. Проте назву "Геохімія ландшафтів цей курс отримав лише в 1951 році, коли на географічному факультеті Московського університету його вперше прочитав А.І.ІІерельман [109], Ідеї і зміст курсу були викладені їм в книжці ''Нариси геохімії ландшафту" від 1955 р.. яка була першим навчальним посібником і одночасно монографічним узагальненням з цієї наукової дисципліни. Дуже важливе значення в розробці геохімічної концепції ландшафту мали роботи М.А.Глазовської.

Багато уваги в ці роки приділялось дослідженню питань антропогенного впливу на ландшафти. Це призвело до виникнення нового розділу ландшафтознавства - антропогенного ландшафтознавства, автором якого є Ф.М.Мільков. Предметом антропогенного ландшафтознавства стали ландшафти, які в тій чи іншій мірі змінені господарською діяльністю. Найбільш повну і послідовну розробку ідеї антропогенного ландшафтознавства знайшли в роботах Л.А.Ку-ракової, Г.І.Денисика, В.І.Федотова.

Як особливий напрям ландшафтознавчих досліджень склались дослідження гірських ландшафтів. Основи гірського ландшафтознавства були закладені на початку 60-х років зусиллями росіянина М.А.Гвоздецького та українців К.І.Геренчук і Г.П.Міллера.

Значний розвиток отримало прикладне ландшафтознавство. Першою сферою прикладного застосування принципів і методів ландшафтознавства було сільське господарство. Цій тематиці присвячена мабуть найбільша кількість ландшафтозна-вчих досліджень прикладного характеру. Особливо ефективним напрямом агроланд-шафтознавчих досліджень стало обгрунтування контурного або контурно-меліоративного землеробства, генеральним завданням якого є боротьба з ерозією земель.

Тоді ж, в 60-х роках минулого століття, ландшафтознавці взяли участь у архітектурно-планувальних розробках для цілей раціональної організації приміських зон Москви, Ленінграда та інших великих міст, а також курортних районів СРСР. Цими роботами був закладений окремий потужний напрям при-кладного ландшафтознавства - ландшафтознавче обгрунтування проектів територіальних планувань. Пізніше на його основі був розроблений ще один напрям прикладних ландшафтознавчих досліджень - ландшафтознавче обґрунтування ТерКСОПів - територіальних комплексних схем охорони природи.

В окрему галузь прикладного ландшафтознавства майже відразу сформувалося меліоративне ландшафтознавство. У подальшому дуже популярними сталії ландшафтознавчо-рекреаційні дослідження - оцінка можливостей різних ландшафтів для різних типів і видів відпочинку і лікування. З'явились також роботи, які намагались вирішити весь комплекс проблем щодо раціональної організації території: виробництва, відпочинку, охорони.

Кінцем третього етапу і початком четвертого, сучасного етапу в історії ландшафтознавчих досліджень можна вважати 1986 рік, коли аварія на Чорнобильській АЕС до краю загострила проблеми негативних наслідків господарської діяльності і зумовила різке збільшення ландшафтознавчих досліджень екологічного спрямування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]