5. ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОЇ МОВИ ТА ПРОБЛЕМА ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ
1. Мова як знакова система
2. Мова і свідомість. Мова і мовлення.
3. Гіпотези походження мови
4. Фактори розвитку мови
5. Генеалогічна класифікація мов
Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. Розрізняють людську, формальну (множина скінчених послідовностей символів, які описуються правилами певного виду; автоматична мова) і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою.
Знак – це матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації. Знак сприймається як носій певного смислу, значення, інформації. Знаки поділяють на природні та штучні. Загальні властивості знакових систем вивчає семіотика.
Мова — це не тільки засіб спілкування, а також засіб формування та експлікації (розгортання) думки. Для того, щоб точніше визначити роль мови в процесі мислення, необхідно насамперед уточнити поняття мовленнєвого мислення у його відношенні до свідомості. У мозку індивіда свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення. Свідомість складається з таких основних аспектів:
пізнання (пізнавальний аспект);
розподілу (розподільчий аспект);
обміну (аспект взаємного обміну);
користування (аспект практичного користування).
Процес породження мовлення тісно переплітається з процесом породження думки, утворюючи єдиний реченнєвомисленнєвий процес, який здійснюється за допомогою механізмів мовленнєвого мислення. Необхідною передумовою процесів мисленнєвої діяльності є мислення, різнобічна діяльність свідомості, за допомогою мови й механізмів мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. У процесі породження мовлення можна виділити три етапи: семантичний, лексико-морфологічний, фонологічний.
Походження мови — передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Припадало воно в основному на другу половину неандертальської фази розвитку людини (мустьєрська епоха в кінці раннього палеоліту, бл. 200-50 тисячоліть тому).
Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктив. передумовами соціального і біологічного характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Суспільний характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів.
Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями — небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первісної людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первісних людей протягом тривалого часу (можливо, 2-3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів.
Потреба в спілкуванні створила свій орган: нерозвинені гортань і глотка мавпи перетворилися поволі в розвинений орган мовного апарата: органи рота поступово навчилися вимовляти один членороздільний звук за одним. Отже, та праця, що створила саму людину, створила і людську мову, яка матеріалізувала мислення. Минули сотні тисяч років, поки виникли мовні нейронні центри, не залежні від примітивних емоцій, ті нейронні центри в корі мозку, що до сьогодні зберегли нейронну структуру і керують нашим мовленням. Далі ж у процесі паралельного розвитку мови і мислення диференціювалися і концепції мислення (тобто розуміння певних явищ або процесів) і форми мови.
За причини урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості. Артикуляційно нерозчленовані спочатку вигуки дедалі більше ставали членороздільними. Звукові комплекси, які набували характеру мовних знаків — слів, спочатку мали не-диференційну семантику й означали як певний процес дії, так і його об’єкт, знаряддя чи результат. З наступним виділенням у свідомості уявлень і примітивних понять про предмети як об’єкти, що мають істотне значення для життя людини, почали створюватися формальні варіанти назв для предметів, відмінні від позначень дій. Це зумовлювало розширення лексичного складу мови і вдосконалення її фонетичної структури.
Оскільки ці процеси, що відбувалися в умовах роздільного існування первісних людських колективів на віддалених одна від одної територіях, уже втратили безпосередній зв’язок з первісними природними вигуками, спільними для всього виду предка людини (і для раннього неандертальця), у різних первісних людських колективах почалося формування на єдиній початковій основі багатьох місцевих різновидів мов.
Гіпотези виникнення мови
Проблема походження мови виникла задовго до сформування мовознавства як науки. Серед багатьох попередніх спроб її розв’язання виділяються теорія божественного походження мови (ведійські, біблійні та інши релігійні міфи), теорія свідомого витворення мови людьми (давньогрецький філософи, теорія «суспільного договору» в XVII — XVIII ст.), звуконаслідувальна теорія (стоїки,Г. В. Лейбніц, Ш. де Бросс), трудова теорія (Л. Гейгер, Л. Нуаре). Пізніше походження мови стали пов’язувати з розробленням загальної проблеми антропогенезу з позиції діалектичного матеріалізму. В укр. мовознавстві проблему походження мови висвітлювали Леонід Булаховський, М. Я. Калинович та ін.
Гіпотеза божественного походження мови
В уявленнях народів, що населяють Азію та Індостан, мова була створена божественним началом. У деяких збережених писаннях відзначали, що мову створили мудреці під заступництвом бога. Так, в індійських ведах говориться, що установником імен є бог – загальний ремісник і "пан мови". Він давав імена іншим богам, а імена речам надавали люди – святі мудреці. У біблійній легенді в перші три дні творіння Бог називав великі об'єкти сам, а коли перейшов до створення тварин і рослин, право встановлення імен було передане Адаму.
Гіпотеза людей – винахідників мови
Прихильником встановлення імен був Платон. Аристотель вважав, що слова є знаками хвилювань душі, вражень від речей. Згідно з деякими уявленнями, назви встановлював володар або правитель. Кожен правитель в Китаї починав правління з виправлення імен. Ж. Ж. Руссо і А. Сміт вважали, що мова виникла як результат угоди, тобто люди зібралися і домовилися про значення слів.
Гіпотези випадкового винайдення мови
Торндайк вважав, що зв'язок звуків із смисловим змістом слів міг встановлюватися в окремих індивідуумів випадково і потім при повторенні фіксуватися і передаватися іншим членам колективу. Дійсно, в різних мовах немає відповідності між змістом і звуковими фонемами.
Гіпотеза життєвих шумів
На думку В. В. Бунака, мова виникла на основі звуків, властивих вищим мавпам, але не на основі афективних криків, а на основі життєвих шумів, що супроводжують буденну поведінку: це рохкання, акання, нявкання та ін. Зустрічаються ці звуки при зборі їжі , ночівлі, зустрічі з іншими тваринами. Звукові образи ставали основним ядром в спілкуванні і готували виникнення мови.
Гіпотеза звуконаслідування
Німецький філософ Лейбніц вважав, що слова утворилися завдяки стихійному інстинктивному наслідуванню тих вражень, які справляли на стародавніх гомінідів предмети навколишнього середовища і тварини. Відповідно до гіпотези Л. Нуаре, стародавня людина наслідувала, в першу чергу, звуки, які супроводжують трудові операції, наприклад "тук-тук". Ще Ч. Дарвін в книзі "Походження видів" вказував на можливе походження мови шляхом звуконаслідування. Наслідування відіграє важливу роль в імітації звуків у процесі вивчення мови у людини, але звуки, властиві виду, можуть бути освоєні тільки при наявності розвинутого слуху та мовнорухових органів. Марно намагалися навчити мавп звукової мови людини. Крім двох слів, "тато" і "чашка", молодий орангутанг не міг вимовити нічого, так як у нього інше положення гортані і недорозвинений мовний апарат.
В цілому ж уміння відтворювати звуки, як це роблять деякі птахи, папуги, ворони, шпаки, приматам невластиве.