Семінарське заняття 4.

ТЕМА. Історія розвитку української філософії.

МЕТА вивчення теми: дослідження справжніх витоків вітчизняної філософії, джерел та змісту її самобутності, а також зв'язків з філософською культурою інших народів.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: антеїзм, кордоцентризм, естетизм, екзистенціалізм, "філософія серця".

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

1. Філософські ідеї в Культурі Київської русі.

2. Філософія Просвітництва у Києво-Могилянській академії.

3. Філософія Григорія Сковороди.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке національна філософія?

2. Своєрідність філософії України у контексті світової культури.

3. У чому культурно-філософське значення діяльності Києво-Могилянської академії?

4. Які філософські проблеми відображені в художній творчості Г.Сковороди?

5. У чому суть ідеї “сродної праці” талановитого письменника – гуманіста?

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ (ПРЕЗЕНТАЦІЙ):

1. Перші учні і випускники Києво-Могилянської академії.

2. Культурно-філософське значення прийняття християнства на Русі.

3. Афоризми Г.С. Сковороди.

4. Г. Сковорода як письменник, поет, байкар, філософ, викладач, музикант, співак.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник/ Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с. – С. 219-314.

2. Філософія: Підручник / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с. – С. 77-127.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗАНЯТТЯ

Основні етапи розвитку української філософії

Період	Історичні етапи	Основні ідеї, напрямки, школи та їх представники
Докласичний період	Доба Київської Русі X-ХІІІст.	- елементи язичницького світогляду (фольклор, «Слово о полку Ігоревім»); - історіософська проблематика («Слово про закон і благодать», літописи)
	ХІУ-ХУ ст. Формування української народності	заглибленість у внутрішній світ людини (патерики).
	XVI ст. Доба гуманістично - реформаційної ідеології	- гуманізм та його проникнення в Україну (Ю.Дрогобич, П.Русин, С. Оріховський); - реформаційні ідеї в Україні - братства; - Острозький літературно-освітній центр;
Класичний період	XVII - перша пол. XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській Академії	- розробка проблем буття (І.Гізель, Ф.Прокопович); - орієнтація на пізнання природи й людини - С.Яворський
	Філософія Григорія Сковороди	- світоглядні засади («три світи» й «дві натури» їх співвідносність). - «Філософія серця» - Гносеологія («сродна праця» й «Пізнай самого себе!»).
	Доба університетської філософії ХІХ ст.	- Памфіл Юркевич та його «філософія серця».
Некласичний період	Доба українського романтизму - перша половина XIX ст.	- витоки українського романтизму.
	Натуралістично-позитивістські мотиви у філософії другої половини XIX ст.	- ідеї республіканізму в поглядах М.Драгоманова. - Соціал-демократичні ідеал І.Франка; - філософія мови (О.Потебня); - романтизм (Леся Українка, Михайло Коцюбинський).
	Новітня українська філософія.	- український космізм (В.Вернадський); - філософія конкордизму (В.Винниченко)
	Українська філософія діаспори (ХХ ст.)	- розробка проблем історії української філософії (Дмитро Чижевський) - ідеологія інтегрального націоналізму (Дмитро Донцов)

Українська філософія - це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

Філософія в Київську Русь приходить із Візантії вже в досить розвиненому стані.

Виділяють такі основні особливості українського національного характеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії. Українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов. У неї завжди проявлялися означені вище емоційність та естетизм, схильність скоріше виразити певну життєву позицію, ніж побудувати докладну концепцію світобудови, космосу. Термінологічно це інколи позначають як перевагу в українській філософії "серця над головою ".

Звичаї, традиції та риси характеру давніх слов’ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями, визначили такі особливості функціонування філософських ідей в Київській Русі:

1. Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією: зокрема тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека.

2. Філософія і мудрість сприймалися переважно як настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини. Таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу, характерного для давньоруської культури - "філософствування у Христі", коли виші духовні цінності поставали невід'ємними від життя. Вони повинні були давати найперші смислові засади життя.

3. На першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення. Будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя. Тому уся ця філософія бум схильною до морального повчання та життєвої настанови.

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597 - 1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використан­ням на українському ґрунті західної філософії у поєд­нанні із досягненнями прогресивної наукової думки.

Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, по­кликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, дослідити життя й доброчесність. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний укр. філософ Г. Сковорода (1722‑1794). Основні елементи його філософської системи:

1. Учення про дві натури та три світи. Все існуюче, на думку Сковороди, поділяється натри специфічні види («світи») — великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія). Великий світ — це світ речей, Всесвіт. Людина, мікрокосм — це центр, в якому.сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Третій світ — світ символів, або Біблія, виступає як самостійна реальність, яка забезпечує людині можливість досягнення Бога. Через цей світ Бог являється людині. В кожному із трьох світів існують водночас дві натури: одна «видима», друга — «невидима». Для великого світу — це зовнішній вигляд речей та їх внутрішня прихована сутність, для людини — це душа і тіло, для символічного світу Біблії — текст і прихований в ньому Божественний сенс.

2. Учення про «сродну працю» та «нерівну рівність». Г. Сковорода вважав, що кожній людини притаманна «сродна праця» — заняття до душі. Це призначення визначається Богом, але тільки гама людина може його розкрити. На думку Г. Сковороди, у власній «сродності» легко пересвідчитись, якщо відчути задоволення при виконанні того чи іншого завдання. Традиційні ж суспільні критерії — матеріальні достатки, високий статус тут не діють. У кожної людини є своя «сродність», У цьому вони всі рівні. А нерівні у той же час у тому, що ця сродність у кожного своя, вона різною мірою притаманна людині і по-різному розцінюється з точки зору інших людей.

3. Вчення про самопізнання. На думку Г. Сковороди, самопізнання — це шлях до щастя. Тільки занурившись у себе, пізнавши власну «невидиму» натуру, людина має здогадатися про власну «сродність» і після цього відповідним чином скоригувати своє життя. З цим пов'язане притаманне філософії Сковороди акцентування ролі серця як двигуна душевного життя людини, як сили, що визначає шлях його перетворення. Серце розглядається Сковородою як джерело людського у людині, воно є органом самопізнання і тією силою, що проводить людину шляхом самовдосконалення.

4. Вчення про щастя. Г. Сковорода зважав, що щастя є «необхідною необхідністю», яку дуже легко знайти. Для цього треба відкинути поширені уявлення про щастя як синонім слави і багатства, розуміти щастя перш за все як стан внутрішнього духовного спокою. Досягти щастя, за Г. Сковородою, можна у першу чергу через заняття «сродною працею».

Відповідно до своїх філософських переконань, Г. Сковорода вів мандрівне життя. Його вчення стало однією із засад національної духовної традиції.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Філософія у Київську Русь приходить у досить розвиненому стані з:

А. Греції

Б. Візантії

В. Європи

2. Українська філософія це явище переважно:

А. внутрішнє по відношенню до європейської філософії;

Б. загальносвітового значення;

В. має значення у розрізі візантійської культури.

3. Українська філософія виводила на новий рівень осмислення:

А. деякі важливі риси національного характеру;

Б. загальні характеристики християнської культури;

В. античні джерела мудрості.

4. Українська філософія:

А. виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов;

Б. не виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов;

В. частково виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов

5. Антеїзм - це:

А. тотожність Бога та природи;

Б. усвідомлення єдності людини з природою, черпання сил у Землі, природі;

В. розуміння того, що Бог дав перший поштовх до розвитку, а далі не втручався у природні процеси.

6. Екзистенціалізм - це:

А. заглибленість у внутрішнє буття людини;

Б. осмислення історичного процесу людства;

В. чуттєве пізнання світу.

7. Емоційно-вольова сутність людини, яка сприймається через серце називається:

А. антеїзм;

Б. кордо центризм;

В. екзистенція.

8. Першим вищим навчальним закладом на теренах України була:

1. Острозька академія;

2. Києво-Могилянська академія;

3. Київська школа;

4. Київський університет ім. Драгоманова.

9. Згідно з вченням Г. Сковороди, буття є взаємодією трьох світів:

1. матеріального світу, ідеального світу, дуалістичного світу;

2. макрокосму, мікрокосму, символічного світу;

3. дикого світу, варварського світу, цивілізованого світу.

10. Найважливішим для Г.Сковороди було питання про:

1. створення цілісної філософської концепції;

2. людське самопізнання;

3. створення Всесвіту Богом.