5. Рельєфоутворююча діяльність вітру.

Вітер здатний виконувати велику роботу. Він руйнує, переносить і відкладає тверді частинки. Інтенсивність вітрових процесів залежить від швидкості переміщення повітряних мас. Так, при швидкості вітру 4-7 м/с він може переносити пил, при швидкості 9-15 м/с – пісок, при швидкості близько 19 м/с – гравій. Під час бур і ураганів (22-58 м/с) можуть переноситись галька, дрібні уламки. Особливо інтенсивну геологічну роботу вітри виконують в областях, де внаслідок фізичного і хімічного вивітрювання поверхня покрита продуктами вивітрювання і де відсутній або слабо розвинутий рослинний покрив. До таких областей належать пустинні і напівпустинні райони, гірські вершини, морські узбережжя.

Руйнівна робота вітру визначається такими процесами, як коразія і дефляція. У місцях, де постійно дмуть вітри, мінеральні частинки (пил, пісок), захоплені повітряними потоками, постійно співударяються з поверхнею скель, кам’яних брил, відслонень, гірських порід, обточуючи їх, поліруючи, руйнуючи м’які ділянки порід, внаслідок чого на поверхні порід утворюються штрихи, борозни, подряпини, орієнтовані за переважаючим напрямком вітрів. Таке явище називається коразією. Остання завжди супроводжується дефляцією, тобто видуванням, виносом зруйнованого матеріалу.

У пустинних районах процесами коразії і дефляції із окремо розміщених скельних виступів порід утворюються химерні форми, що нагадують гриби, столи, стовпи, обеліски та інше.

Значна частина транспортованого вітром уламкового матеріалу випадає на поверхню морів і океанів, частина осаджується на суші, утворюючи так звані еолові відклади. Значні території покриваються пилуватими частинками, ущільнення яких призводить до утворення лесів. Леси, а також близькі до них лесовидні суглинки – це дуже поширені породи палево-жовтого, жовтувато-бурого кольору, м’які, пористі. У лесах відсутня верствуватість.

В піщаних пустинях типовими формами еолового рельєфу є бархани. Це асиметричні піщані горби серпоподібної форми, витягнуті частини яких повернуті за напрямом вітру.

На узбережжях морів і в долинах великих рік, дельтах утворюються такі форми еолового рельєфу як дюни. Це піщані овальні горби з пологим (5-12⁰) навітреними і крутими (30-35⁰) підвітряними схилами. Зливаючись, вони утворюють на морських узбережжях вали висотою до 200 м, які протягуються паралельно до берега. Дюни мають здатність переміщуватись вглиб суші.

Геологічна діяльність вітру сприяє також утворенню поряд з піщаними кам’янистих і глинистих пустинь. Кам’янисті пустині, або гамади, формуються процесами дефляції, коли з рівнинних територій вітрами зноситься легкий пилуватий та піщаний матеріал. У цьому випадку поверхня залишається кам’янистою або покритою розсипами щебеню. Глинисті пустині, або такири, часто оточують піщані або розміщуються всередині їх. Поверхня їх рівнинна, глина розбита тріщинами висихання на окремі багатокутні плитки, краї яких шолудяться і розносяться вітром.

Література:

1. Галант Т.Г., Гурвич Е.М. Практические занятия по землеведению. - М.: “Просвещение”, 1988. - С.35-40.

2. Медина В.С. Основи загального землезнавства. – К.: “Вища школа,” 1974. - С.149-156, 191-196.

3. Неклюкова Н.П. Общее землеведение. – М.: “Просвещение,” 1976. - С.40-57, 65-71.

4. Ратобыльский Н.С., Лярский П.А. Землеведение и краеведение. – Минск: “Университетское изд-е,” 1987.- С.90-145.