Укрмова, Волошина, ЕКЗ

1. Стилістика сучасної української літературної мови: функціональна, практична. Культура мови У сучасній українській літературній мові нині виокремлюють такі функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний (стиль побутового мовлення), конфесійний, епістолярний. Стилістика-розділ мовознавства,який вивчає виражальні засоби мови та якості мовлення,функціонування і використання мови. Стиль- це різновид літературної мови (її функціональна підсистема),що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до нього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики,фразеології,грамматики,фонетики). Мовний стиль- це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. У сучасній укр літ мові нині виокремлюють такі функціональні стилі: науковий,офіційно-діловий,публійистичний,художній,розмовний(стиль побутового мовлення),конфесійний,епістолярний. Культу́ра мо́ви — рівень володіння нор­мами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майс­терне використання мовно-виражальних засо­бів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній). Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови як окрема галузь мовознавства називається ортологія (гр. – правильний + слово).

Основні ознаки культури мови: логічна послідовність, точність, правильність, ясність, чистота, виразність, різноманітність і багатство мовних засобів, естетичність. Ці ознаки мови називають комунікативними.

2. Іншомовна лексика. Інтернаціоналізми. Критерії запозичення. Функції

Іншомовна лексика — слова, запозичені з інших мов. Іншомовна лексика української мови охоплює слова і сполучення слів, які увійшли до її складу: — під впливом зовнішніх (немовних) причин — най­різноманітніших, давніх і теперішніх контактів (еконо­мічних, політичних, культурно-освітніх, військових тощо) нашого народу з іншими народами; — під впливом причин внутрішніх (власне мовних), серед яких потреба звузити, стилістично (функціональ­но) розмежувати використання іншомовних і власне ук­раїнських слів і сполучень слів: імпорт і ввіз (товарів), лінгвістика і мовознавство і наука про мову, асиміля­ція звуків і уподібнення звуків та ін.

В українській мові запозичення становлять приблизно 10 % її словникового складу. Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова: а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і – іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія; б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф; в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських – вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий; г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр; ґ) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпо- теза, дисципліна, температура, характер; д) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв’ю. Велика кількість слів іншомовного походження є інтернаціоналізмами. Інтернаціоналізми – слова, які вживаються в неблизькоспоріднених мовах і разом з тим зберігають близькість звучання й тотожність значення; як правило, не мають відповідників у мові, що їх запозичила; поширені пе реважно у сфері лексики на позначення понять з галузей науки, культури, політики, мистецтва, суспільного життя: буржуазія, клас, гуманізм, організація, еволюція, конференція, університет, школа, електрон, молекула, синтез, автомобіль, трактор, героїзм, лірика, синхрофазотрон і подібні. «Запозичені слова в українській мові виконують такі функції: 1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації; 2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами; 3) стильову, що полягає в диференціації власне українських і запозичених слів залежно від типу мовлення; 4) семантичної диференціації або ідентифікації понять українського й запозиченого слів; 5) термінотворення; 6) інтернаціоналізації певних шарів лексики та глобалізації окремих складників мовної картини світу».

3. Функціональні стилі сучасної укр літ мови. Підстави класифікації. Загальна характеристика. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. Науковий стиль - один з найбільш однорідних стилів. Це мова наукових книжок, статей, лекцій. Сфера використання - наукова діяльність, освіта. Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань. Основні ознаки: ясність, логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; точність і лаконічність висловлень; Основні мовні засоби характеризуються: великою кількістю наукової термінології; наявність схем, таблиць, графіків, карт тощо; відсутністю емоційно-експресивної лексики; Публіцистичний стиль різноманітніший щодо засобів вираження. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича,навчання; Основне призначення: активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок. Основні ознаки: доступність мови й формулювань, поєднання логічності доказів і полемічності викладу; Основні мовні засоби: лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, інтригуючі заголовки. Художній стиль. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Основні ознаки: естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; Основні мовні засоби: різноманітна лексика; запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця; уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів; Епістолярний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так всього суспільства.. Основні засоби: церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла); непрямий порядок слів у реченні та у словосполученні; наявність архаїзмів. Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Основні ознаки: усна форма спілкування; невимушеність спілкування; використання мімік, жестів. Основні мовні ознаки: емоційно-експресивна лексика, просторічні слова; прості, переважно короткі речення. Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні; це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв, протоколів, наказів. Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянську потреби людей у типових ситуаціях.. Основні ознаки: нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; точність, ясність, лаконічність, стислість та послідовність викладу фактів; Мовні засоби: широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій); відсутність авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики; широке використання безсполучникових речень.

4. Стилістичні можливості словотвору. Словотвір — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх). Винятково важлива роль у вираженні найрізнома­нітніших лексичних значень, які властиві словам і ба­гатьом сполученням слів, належить засобам сло­вотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен слово­твірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо на­дає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнознач­ного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — ді­дуган; білий — біліший — пребілий — біленький — біле­сенький — біловастий — білявий — найбіліший. Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен су­фікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (ос­новної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебу­дова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (мо­ре — моряк, дід — прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг — сніжок, старий — престарий.

5. Розмовний стиль суч укр літ мови. Системність, характеристика, тенденції розвитку. Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми,діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо. У розмовній мові велику роль відіграють невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкуванні, усна форма спілкування, неофіційність стосунків (неформальна), невимушеність спілкування, емоційні реакції. Основні мовні засоби: емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.), прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові), специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика,скорочені слова, вигуки тощо. Тенденції розвитку розмовного стилю української мови відбивають глибинну взаємозалежність соціальної та культурної перспективи сучасної держави і статусу в ній літературної мови українського народу.

6. Стилістичний синтаксис простого двочленного речення. Си́нтаксис украї́нської мо́ви — частина граматики української мови, яка вивчає словосполучення та речення, їхню будову, типи та об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) вимірах.

За структурними ознаками прості речення поділяються на: двоскладні, односкладні, нечленовані; поширені і непоширені. Речення з погляду логічного аналізу відповідає судженню, елементами якого є суб”єкт або об”єкт. Терміни ці вживаються для позначення елементів семантичної структури речення. У синтаксисі предикат ототожнюється з присудком, суб”єкт – з підметом, об”єкт – з додатком. Основними одиницями семантичної структури є предикат, який означає процес, дію, ознаку, стан, якість, яку може мати носій. Носієм же цієї ознаки або реальним виканавцем дії є суб”єкт. Учасник, на якого поширюється дія, або на якого спрямовані відношення, є об”єктом. Часто для оформлення інформативної завершеності речення необхідними є обставини різних типів. Просте речення представлене двома головними членами речення – підметом і присудком (двоскладне речення) або одним головним членом речення (односкладне). Двоскладними називають такі речення, в яких є в наявності підмет і присудок. (Сонце сідало червоно). Односкладними називаються такі речення, в яких є або підмет, або присудок. Другого головного члена немає. Як відомо, будь-яке речення складається зі слів (або одного слова) і словосполучень. Повнозначні слова, що входять у речення, вважаються членами речення. Службові слова членами речення не виступають, а виконують лише граматичну функцію, служачи засобом вираження зв”язку і взаємовідношень між членами речення Речення, в якому є лише підмет і присудок або один з головних членів, називається непоширеним. (Минули три роки). Речення, в яких є другорядні члени, називаються поширеними (Ввійшло кілька ріпників до хати). Ті другорядні члени речення, які пояснюють підмет, становлять групу підмета; ті, що пояснюють присудок – групу присудка. Структурна чіткість будь-якого речення виражається у синтаксичних взаємовідношеннях між його членами. Підмет і присудок створюють міцну структурну основу речення, навколо якого об”єднуються другорядні члени. Саме тому вони називаються головними членами. Другорядні ж члени (додаток,обставина,означення) є другорядними не тому, що вони мають у реченні другорядне місце при розкритті його змісту, а тому, що самі вони рачення не організують, а лише пояснюють структурні центри – підмет і присудок. У висловленні думки другорядні члени посідають не менш важливе місце, ніж підмет і присудок.

7. Стиль масової інформації сучасної укр літературної мови.Системність,характеристика,розвиток. Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, періодичних виданнях). Основне призначення стилю - обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку. Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтовний на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно-політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний. Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.