4. Методи і форми контролю.

Контроль за навчальною діяльністю здійснюється різними методами і в різних формах. Використання методів контролю спрямоване на виявлення й оцінювання знань, а також фіксацію результатів навчання. У шкільній практиці використовують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів; усне опитування; письмову перевірку (контрольна робота, твір, письмове домашнє завдання та ін.); графічну перевірку; перевірку практикою (лабораторні і практичні роботи); тести успішності; самоконтроль.

В практиці роботи вчителів-новаторів має місце вдосконалення методики перевірки й оцінки успішності учнів. Вони використовують листки відкритого обліку знань (В. Шаталов), навчання без оцінок (Ш. Амонашвілі), поурочний бал, тематичний облік, зошити з друкованою основою, залікові книжки, творчі завдання, диференціацію домашніх завдань, контрольні картки, самооцінювання.

Щоденне систематичне спостереження вчителя за навчальною роботою учнів. Цей метод дозволяє вчителю скласти уявлення про те, як поводяться учні на заняттях, їх ставлення до своїх навчальних обов’язків, як вони сприймають і осмислюють матеріал, що вивчається, їх сильні і слабкі сторони, прогалини в знаннях, яка у них пам’ять, в якій мірі учні виявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь і навичок, які їх навчальні схильності, інтереси і здібності. Також важливе значення має вивчення домашніх умов життя і навчальної праці школярів, ступінь їх посидючості і регулярності в оволодінні знаннями. У зв’язку з тим, що підсумки спостереження за учнями важко тримати в пам’яті, багатовчителів фіксує їх у спеціальних щоденниках, для того щоб на цій основі визначити динаміку розвитку учнів. Якщо з усіх вказаних питань у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяє йому більш об’єктивно підходити до перевірки і оцінки знань учнів, а також своєчасно вживати необхідних заходів для попередження неуспішності.

Усне опитування. Цей метод є найбільш розповсюдженим при контролі і оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тому, що вчитель ставить учням питання по змісту вивченого матеріалу і спонукає їх до відповідей, виявляючи таким чином якість і повноту його засвоєння, тобто вчитель виявляє рівень знань учня шляхом прямого контакту з ним. Усне опитування застосовується при вивченні майже всіх предметів і на всіх етапах навчання.

У педагогічній літературі виділяють такі етапи усного опитування:

а) постановка вчителем питань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми;

б) підготовка учня до відповіді і викладу ним своїх знань;

в) корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді;

г) аналіз і оцінювання відповіді.

Результативність опитування залежить від раціонального здійснення кожного з указаних етапів.

Провідне місце в процесі опитування належить змісту і характеру перевірочних питань. Їх головна функція – спонукати і спрямовувати думку і волю учня на виявлення своїх знань і вказувати йому міру цього виявлення. Перевірочні питання бувають:

‑ репродуктивні, які вимагають відтворення вивченого («Довести теорему Піфагора», «Яка частина мови називається іменником»);

‑ реконструктивні, які передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях («Знайти спільні властивості трапеції і ромба, прямокутника і кола»);

‑ творчі, які вимагають застосування знань і умінь у значно змінених (нестандартних) умовах, переносу засвоєних принципів доведення (способів дії) на вирішення більш складних мислительних завдань («Скласти комплексну характеристику одного із регіонів України»).

Як міра виявлення знань учнів питання поділяються на основні, додаткові та допоміжні.

За формою викладу питання бувають: звичайні у власному їх значенні та завдання у вигляді проблеми.

За формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сутність – послідовною і систематичною. Це сприяє формуванню в учнів системи знань, розвитку їх логічного мислення.

Практикою роботи вчителів вироблені такі загальні вимоги до формулювання питань:

• питання мають бути короткими і конкретними, зрозумілими для учня;

• не доцільно формулювати складні запитання, які складаються з кількох питань. Вони важко сприймаються учнями, їх важко утримати в пам’яті, що породжує недоліки відповіді;

• слід уникати альтернативних запитань, на які можна відповісти «так» чи «ні»;

• запитання ставляться не окремим учнями, а всьому класу, після чого вчитель надає час для продумування відповіді і викликає одного учня відповідати;

• під час опитування не рекомендується перебивати учня, дати йому можливість розкрити тему і відповісти на запитання, після чого запропонувати класу внести поправки і доповнення. Зупиняти учня можна лише у виняткових випадках, коли він відповідає явно не по темі або помилково.

У шкільній практиці виділяють індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) опитування.

Індивідуальне опитування має за мету ґрунтовне ознайомлення вчителя із знаннями, уміннями і навичками окремих учнів. У зміст відповіді може включатися пояснення теоретичного матеріалу, виконання за завданням вчителя різних вправ і дослідів. При індивідуальному опитуванні звертається увага на повноту і осмисленість відповіді учня, логічність його суджень, доведеність положень, що висуваються, уміння практично застосовувати засвоєнні знання.

Сутність фронтального опитування полягає у тому, що вчитель розчленовує матеріал, що вивчається на порівняно невеликі частини, щоб таким шляхом перевірити знання більшої кількості учнів. При фронтальному опитуванні вчитель ставить питання, як правило, перед усім класом; окрім тих, кому запропоновано відповідати на ці запитання, всім учням надається можливість прийняти активну участь в їх обговоренні (у вигляді доповнень, виправлень, уточнень, підтверджень прикладами тощо). Часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди, у якій приймають участь усі учні класу.

Особливістю ущільненого (комбінованого) опитування є одночасна перевірка знань кількох учнів за допомогою спеціальних карток із завданнями і запитаннями. Кожному учню пропонується така картка. Один відповідає усно, два-три учня розв’язують дані завдання на класній дошці, інші за відведеними для цього картами виконують завдання на листах паперу.

Позитивне в усному опитуванні: його гнучкість; воно сприяє розвитку в учнів уміння мислити, грамотно, логічно і послідовно висловлювати свою думку; розвиває культуру мовлення.

Недоліки усного опитування: неефективно використовується час; сміливіші учні відповідають краще; різна складність запитань ставить учнів, які на них відповідають, у різні умови; результати перевірки не зберігаються.

Письмова перевірка. Суть цього методу полягає у виявленні знань і умінь учнів за допомогою самостійних письмових робіт (письмові контрольні роботи, самостійні роботи, твори, перекази, диктанти, реферати тощо).

Письмові перевірочні роботи можуть бути короткочасними (10-15 хвилин) і тривалими (один-два уроки).

Письмові роботи також бувають: поточними (невеликі за обсягом роботи, що містять завдання з тієї теми, яка вивчається у даний час) та підсумковими (проводяться в кінці вивчення теми, розділу, курсу; вона більша за обсягом і на її виконання відводиться більше часу).

Для письмових робіт важливо, щоб система завдань передбачала як виявлення знань фактичного матеріалу по певній темі чи розділу, так і розуміння сутності предметів і явищ, що вивчаються, їх закономірностей, умінь учнів мислити самостійно, робити висновки, вирішувати проблеми, творчо використовувати уміння і навички.

Позитивне у письмовому контролі: за короткий проміжок часу можна перевірити весь клас; результати перевірки зберігаються; виявляються деталі, неточності у відповідях учнів; виховується самостійність школярів; формується культура писемного мовлення.

Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт; вчитель не завжди виявляє чи учні зрозуміли завдання.

Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Відповіддю учня в даному випадку є складена ним узагальнена наочна модель, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх сукупності. Це можуть бути: графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, ескізи, діаграми, схеми, таблиці, графіки, плани, контурні карти.

Графічна перевірка маже виступати або як самосійний вид контролю, або як складова усної чи письмової перевірки. Вона спрямована на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій і сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі навчання.

Практична перевірка тісно пов’язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, у процесі якої перевіряються уміння учнів застосовувати знання на практиці.

Практичні завдання спрямовані на перевірку вмінь і навичок проводити певні дослідження, лабораторні досліди, спостерігати процеси, вимірювати за допомогою різних приладів, практично виявляти властивості і ознаки предметів, виконувати відповідні трудові операції у навчальних майстернях чи на пришкільних ділянках з матеріалами, апаратами, інструментами.

Практична перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика, як відомо, відіграє спонукальну та контролюючу роль.

Тестова перевірка. Слово «тест» англійського походження і мовою оригіналу означає «випробування», «перевірка». Тест навченості – це сукупність завдань (запитань), зорієнтованих на визначення (вимірювання) рівня засвоєних аспектів (частин) змісту навчання.

Успішність цього методу контролю полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь і аргументувати свій вибір.

Розрізняють такі групи тестів:

1. Тести загальних розумових здібностей, розумового розвитку.

2. Тести спеціальних здібностей у різних сферах діяльності.

3. Тести навченості, навчальної успішності, академічних досягнень.

4. Тести для визначення окремих якостей (рис) особистості (пам’яті, мислення, характеру тощо).

5. Тести для визначення рівня вихованості.

Саме як метод контролю використовується третя група тестів – тести навчальної успішності, де учень обирає правильну відповідь з кількох запропонованих.

У педагогічній літературі використовують тестові завдання, що потребують конструювання учнем відповіді. Їх поділяють на такі групи:

• завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких вимагає від учня короткої і точної відповіді;

• завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски.

Для того, щоб правильно скласти тести навченості слід дотримуватися ряду вимог до тестів. Вони повинні бути:

• відносно короткочасними, тобто не вимагати великих затрат часу;

• однозначними, тобто не допускати довільного тлумачення тестового завдання;

• правильним, тобто виключати можливість формулювання багатозначних відповідей;

• відносно короткими, що вимагають стислих відповідей;

• інформативними, тобто такими, які забезпечують можливість співвіднесення кількісної оцінки за виконання тесту з порядковою або навіть інтервальної шкали вимірів;

• зручними, тобто придатними для швидкої обробки результатів;

• стандартними, тобто придатними для широкого практичного використання.

При підготовці матеріалів для тестового контролю необхідно дотримуватися таких основних правил:

1. Не можна включати відповіді, неправильність яких на момент тестування не може бути обґрунтована учнями;

2. Неправильні відповіді повинні базуватися на основі типових помилок і повинні бути правдоподібними;

3. Правильні відповіді серед усіх запропонованих повинні розміщуватися у випадковому порядку;

4. Питання не повинні повторювати формулювання підручника;

5. Відповіді на одні питання не повинні бути підказками для відповідей на інші;

6. Питання не повинні містити «пасток».

Переваги тестової перевірки: скорочує час на перевірку; ставить до всіх учнів однакові вимоги; сприяє єдності вимог до оцінки знань; об’єктивність оцінки налаштовує учня не проти вчителя, а на подолання прогалин у знаннях; виключає випадковість в оцінці знань; стимулює до самооцінки знань; дозволяє статистичну обробку одержаних результатів.

Недоліки тестової перевірки: можна виявити знання фактів, а не здібностей; заохочується механічне запам’ятовування, а не роздуми; вимагається багато часу для складання програм перевірки.

Тестова перевірка може здійснюватись на всіх етапах дидактичного процесу. З їх допомогою ефективно забезпечуються усі види контролю.

Програмоване опитування. Сутність програмованого контролю полягає у пред’явленні всім учням однакових (стандартних) вимог у процесі перевірки. Це забезпечується застосуванням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінок можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Методи програмованого контролю можуть поділятися на методи безмашинного і машинного програмованого контролю. Методи безмашинного програмованого контролю включають застосування бланків з еталонною перфокартою, картки з пронумерованими відповідями, цифрові, буквені, графічні і комбіновані диктанти тощо.

Найпростіший приклад безмашинного програмованого контролю в шкільних умовах – застосування перфокарт. Учні записують відповіді на листку (паперу) в клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, а по горизонталі – код відповіді. Після завершення роботи учитель порівнює учнівський лист з дешифратором (прозорі плівки з нанесеними на ній кодами правильних відповідей), який накладається на цей лист. Оцінка учня виводиться за кількістю правильно обраних відповідей.

Методи машинного програмованого контролю передбачають використання спеціальних машин, комп’ютерів.

Описані методи контролю досить специфічні і різноманітні. Застосування кожного з них залежить від багатьох факторів, перш за все від мети і виду контролю, змісту знань, умінь і навичок, які необхідно перевірити. Всі вказані методи контролю можуть переплітатися і взаємодоповнювати один одного.