3. Кризові явища у культурі кінця хіх – початку хх ст.

У другій половині ХІХ ст. ідеї культурної еволюції та європоцентризму (Європа – зразок всього культурного світу) почали викликати сумнів, а згодом зазнали критики. Ставало очевидним, що технічний та науковий прогрес зовсім не веде до прогресу соціального, а буржуазне суспільство – не є ідеальним: раціоналізм заводить людину в пастку бездуховності.

Кризові явища у європейській культурі другої половини ХІХ ст. призвели до пошуку нових засобів вираження. Так реалістична тенденція в літературі та мистецтві поступово трансформувалася в натуралізм (від лат. natura – природа) – напрям у європейській культурі, який спирався на відображення характеру людини в його соціальному та природному аспектах, фактологічне відтворення повсякденності. Фаталізм, песимізм, соціальна апатія притаманні творам митців натуралізму (Е.Золя “Жерміналь”, “Гроші”). Саме це й стало провісником декадансу – означення кризового стану духовної культури.

Першими ознаками творчої кризи проявилися у символізмі (від фр. symbolisme – знак) – художній течії, що сповідувала принцип “мистецтво задля мистецтва”, а також у імпресіонізмі (від фр. іmpression – враження) – напряму у мистецтві останньої третини ХІХ ст., представники якого надавали першочергового значення показу унікальності моменту, людини, звичайних речей, неповторній миттєвості дії засобами підбору фарб та розчину кольору. В полотнах К.Моне, П.Ренуара, Е.Дега запроваджена новаторська для свого часу живописна система пленеру, їхні твори вирізняє відсутність чіткої побудови композиції, асиметрія, складні ракурси. Натуралістичність зображень інколи межує з “естетикою потворного”, що знайшла свій прояв у зображенні повій, сутенерів, п’яниць та ін. Виключенням можна вважати О.Родена – скульптора, чия творчість вирізняється чіткістю форм, стрункою композицією, рельєфністю поверхні твору й пройнята патріотичним пафосом (“Громадяни Калє”), глибиною природних почуттів (“Поцілунок”), відчуттям драматизму свого часу (“Мислитель”). У музиці імпресіонізм яскраво представлений творчістю французьких композиторів К.Дебюссі (симфонічний цикл “Море”) і М.Равеля (сюїта “Болеро”, балет “Дафніс і Хлоя”).

Кінець ХІХ ст. позначився глибокими науковими, релігійними шуканнями. На фоні грандіозних технічних успіхів, високих стандартів розвитку буржуазне суспільство почало захоплюватися містикою, ірраціоналістичними ідеями. Духовна криза сприяла появі в мистецтві, літературі, філософії мотивів утоми, дискомфорту, страху і невпевненості. Саме ці настрої відбив символізм – напрям, який пропагував існування поза реальним буттям іншої надчуттєвої дійсності, пізнати яку спроможні лише творчі особистості. Одним з головних завдань символізм бачив у пріоритеті духовного над матеріальним, спробі відмежуватися як від офіційної академічної культури, так і спрощеної культури “крамарів”, які зруйнували традиційну систему цінностей, тому головними його темами були проблеми смерті, кохання, євангелькі сюжети, події Середньовіччя. Він приваблював митців пошуками витончених засобів передавання складних почуттів. У французькій літературі символізм представлений творчістю П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо. Ідея переосмислення долі людини на зламі століть представлена в поезіях А. Бєлого (“Петербург”), О.Блока (“Роза і хрест”), Лесі Українки (“Лісова пісня”), М.Коцюбинського (“Fata Mаrgana”).

У живопису символізм звертається до фантастичних, уявних істот, натяків, ліричних настроїв, алегоричних композицій (М.Врубель “Демон”, ”Царівна–Лебідь”, А.Бьоклін “Острів мертвих”, Ф.фон Штук ”Люцифер”, “Смерть”, “Гріх ”, В.Борисов–Муратов “Водоймище”, О.Редон “Життя святої Женевє’ви”); в архітектурі такий підхід вдало реалізував В.Городецький – будинок “з химерами” у Києві).

Останньою художньою течією на межі століть, яка виявила глибокий творчий занепад, була еклектика (від грец. eklektikos – змішувати). Еклектичний підхід інтенсивно використовувся при оздобленні приватних особняків, з притаманною тому часу “філософією достатку” та ілюзією внутрішньої розкоші, із застосуванням елементів різноманітних стилів (яскравий приклад – будівля Нацбанку України).

Пошуком шляхів виходу з декадансу став стиль модерн (від фр. moderne – сучасний), для якого характерне зближення різних видів мистецтва, поєднання традицій античності, середньовіччя, класицизму і романтизму, художніх концепцій Сходу і Заходу (яскравим прикладом цьому може служити собор “Саграда Фаміліа” та будівлі парку Гуель у Барселоні А.Гауді). Цей стиль охопив всі види мистецтв, в тому числі графіку, декоративно-прикладне і театрально-декоративне мистецтво; інтенсивно продукував нові творчі ідеї та сміливо використовував нові матеріали (скло, металеві сплави), дотримувався цілісності художнього образу. За свою елітарність і витонченість модерн називають “стилем мільйонерів”, а критики “лебединою пісню орнаментальному мистецтву”.

Стиль модерн розпочався з поєднання ремесла і мистецтва. Його особливістю стала так звана “вигнута лінія” (зображення стебел рослин, водоростей, морської хвилі, лебединої шиї, жіночих локонів), започаткована бельгійськими архітекторами та художниками В.Орта (інтер’єр садиб Тассель і Сольве у Брюсселі) і А. Ван де Велде (картина “Сукня дружини”, оздоблення посуду, книжок, театральні декорації), а також французькими художниками–декоратороми Е.Галлє (вази та прикраси у флоріальному стилі) і А.Мухою (картина “Перо”, театральні афіші до вистав з С.Бернар у Парижі).

Модерн панував на зламі століть майже у всіх країнах Європи і Сполучених Штатах Америки. Особливу роль він відіграв у зміні архітектурних образів міст: будівництво мостів, портів, вокзалів, будівель громадського призначення, висотних споруд, станцій метрополітену не обходилося без сміливої думки архітекторів, інженерів та використання нових систем будівництва, нових форм, конструкцій, матеріалів – металевих каркасів, підвісних систем, залізобетону, скляних конструкцій. Зокрема, вежа Г.Ейфеля і Олімпійський стадіон Т.Гарньє в Парижі, приміщення біржі в Амстердамі, Верхні торгівельні ряди в Москві, будівля Бессарабського ринку (арх. В.Гай) в Києві демонстрували надзвичайні можливості металевих конструкцій, сприяли посиленню раціональних підходів до функціонально-конструктивної основи будинків.

Модерн був останнім художнім стилем, який відображав предметне мистецтво. Проте він заклав відчуття впевненості, розкутості й перспективи подальшого розвитку мистецтва і всієї культури взагалі.