Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Звіт літньої фольклорної практики

Виконала:

Студентка 31-ММ групи

Тараненко Анна Василівна

Хмельницький

2014р.

Щоденник практики

27.07. – 28.07.2014р Знайомство із жителями, пошук

інформатора.

29.07 – 31.07. 2014р Збирання пісеного матеріалу.

01.08 – 03.08. 2014р Фіксація пісеного матеріалу на аудіо носії

(диктофон).

04.08 – 05.08.2014р Збирання та фіксація матеріалу

усної традиції (історія,традиції, кулінарні

рецепти). Ведення польового щоденника.

06.08 – 09.08. 2014р Опрацювання зібраного матеріалу.

Історія Сатанова — історія містечка, а нині селища міського типу Сатанів Городоцького району Хмельницької області. Відомий в історичних документах з 1404 року, Сатанів входив до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Османської та Російської імперій, Української Народної Республіки, Радянського Союзу, а після розпаду останнього перебуває в складі незалежної України. Містечко над Збручем і його довкілля були ареною бойових дій під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, Першої світової війни, Української революції 1917—1921 років, Другої світової війни. Як зазначила Катерина Липа, «історія Сатанова — це типова історія невеликого порубіжного міста-фортеці, в якій періоди жахливих руйнувань змінювалися періодами процвітання, розквіту торгівлі таремесел».

Сатанів був селом, містечком, містом, знову містечком, а 1938 року за ним закріпився статус селища міського типу. Свого часу він користувався магдебурзьким правом, з кінця 1920-х по 1959 роки був районним центром.

1985 року Сатанів визнано курортом республіканського значення. 2001 року він увійшов до Списку історичних населених місць України. Сатанів є складовою одного із семи природних чудес України — найбільшого в Європі національного природного парку «Подільські Товтри», створеного 27 червня 1996 року.

Час заснування Сатанова невідомий. Найдавніша писемна згадка про нього припадає на 1404рік. Уперше поселення з назвою «Schathanow» зафіксовано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, виданій 3 березня (за чинним сьогодні григоріанським календарем — 12 березня) 1404 року краківському підстолію Петрові Шафранцю. Цю грамоту, написану латинською мовою, опубліковано 1894 року в другому томі восьмої частини «Архива Юго-Западной России», який у Києві видавала Тимчасова комісія з упорядкування давніх актів, заснована при київському, подільському та волинському генерал-губернаторові. Документи зазначеного тому підготував до друку Михайло Грушевський. Грамоту наведено за копією, вписаною 1564 року до книги ревізії привілеїв на землю. Під час публікації грамоти ця книга зберігалася в Московському архіві Міністерства юстиції, а нині зберігається в Головноному архіві давніх актів у Варшаві у фонді Литовської Метрики 

Думка про римські корені Сатанова була популярною в другій половині XIX століття. Тож звідси визріла спроба пояснити назву Сатанова засобами латинської мови. Ось як цю версію викладено в дев'ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», що побачив світ 1901 року в Кам'янці-Подільському:

Саму назву нинішнього поселення Сатанова дехто прагне приписати до епохи захоплення Дакії римлянами в часи імператора Траяна. Кажуть, що один із його полководців — Тонілій, дійшовши до місця, де нині розкинувся Сатанів, начебто запитав воїнів, що його оточували: «Sat aut non?» (тобто, «Досить чи йти далі?»). Легіонери відповіли: «Sat». Ця обставина нібито дала назву Сатанову.

Слово «сатана», як засвідчує «Етимологічний словник української мови», давньоруська мова запозичила з грецької. А та в свою чергу скористувалася гебрейським словом зі значенням «той, що протидіє». Є споріднене арабське слово, яке проникло і в українську мову у формі «шайтан» ^[29]. Тож цілком закономірно, що низка версій пов'язує ім'я Сатанова зі словом «сатана», відомим здавна.

Святовит

Згідно з однією з таких версій, турецькі яничари після багатьох невдалих спроб завоювати місто стали називати проклятим місцем («сатаною») густу лісову околицю поселення. «Коли мешканці містечка вийшли назустріч завойовникам, — розповідає одна з легенд, — то побачили значну перевагу нападників, тому стали відходити, але не до містечка, а в глибину лісів. Захисники довго водили ворога непрохідними нетрями й болотами, з яких нападники не змогли вибратися. Тому турки прозвали цю місцевість проклятою, по якій їх водила нечиста сила, тобто сатана».

Як засвідчують дослідження, на Сатанів в XVI і XVII століттях нерідко нападали кримські татари(зокрема 1528, 1530, 1617, 1618, 1649 року) й турки (1676 року). Однак малоймовірно, щоб вони дали ім'я місту — воно з'явилося за багато століть до їхніх набігів.

Зафіксовано з народних уст і таку варіацію походження назви містечка: коли татари намагалися загарбати Поділля, то їхній полководець побачив на березі Збруча прекрасний сад, а тоді й промовив: «Ой, який прекрасний сат». Звідси і пішла назва Сатанів.

Назву Сатанову могли дати і у зв'язку з «бісівським» сусідством. До середини XIII століття в тутешніх місцях зберігавсяостанній острівець язичництва, а таємні обряди давнім богам здійснювалися аж до XVI—XVII століть. Церква ж усе, пов'язане з колишніми богами, оголосила сатанинським. Звідси, мовляв, і назва міста, що розкинулося мало не в самому серці «країни» волхвів, що нікому не скорилася ^[33].

Ця версія багатьом дослідникам здається найправдоподібнішою. Тим паче, що місце, де 1848 року в Збручі було знайдено статую язичницького Бога Святовита, розташоване не так уже й далеко від Сатанова — за 15 кілометрів від Сатанівського монастиря. Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Галина Лозко вважає:

На нашу думку, топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з чужоземних мов.

Поселення досить часто називали за прізвиськом першого чи найпомітнішого поселенця. Таким поселенцем цілком міг бути чоловік на прізвисько Сатана.

Ще одна версія виводить назву «Сатанів» із того, що тут колись виробляли різних божків, сатанів. Підставою для цього варіанта легенди є свідчення, що до Сатанова завозили із сусіднього села Іванківці вапняк, з якого і робили так званих «сатанів».

Автор чотиритомної праці «Етнічна та еволюційна історія Русі» (Москва, 2001) Валерій Богданов у другому томі«Слов'яни, дворяни, гуни, сармати» зазначив, що плем'я із союзу антів під назвою «сат» надумало стати господарем на землях народу «он», тому додало корінь «он» до своєї назви, звідси і утворилася назва союзу — Сатана. Як один із доказів реальності цієї події Богданов наводить назву поселення Сатанів ^.

Місцеві традиції

1. На Івана Купала

Найстарший з усіх вирізав вербу. Йшли діти та рвали різні квіти, з яких робили вінки. Потім прикрашали цими вінками та галузками з ягід вербу.

Увібравши вербу «Івана», біля неї водили хороводи, співали пісні. Це тривало до 12 години. Після танців усі бігли до «Івана», рвали на шматки та несли на огірки, щоб був добрий урожай.

2. Гаївки

На Великдень після святкового сніданку усі ішли до церкви та співали гаївки.