4. Рефлекс, рефлекторна дуга, будова та види, фізіологічне значення.

Рефлекс - відповідь на подразнення, що починається з подразнення рецепторів і здійснюється за участю нервової" системи.

Коли сонячні промені попадають в око, людина зажмурюється; несподіваний шум примушує людину повернути голову; підвищен­ня температури спричиняє посилене виділення поту; на внесену в ротову порожнину їжу виділяється багато слини. Все це прикла­ди рефлексів. Світло, різні звуки, тепло і харчові продукти — це різні подразники. Вони викликають у рецепторах ока, вуха, шкіри і рота процес збудження, який по доцентрових нервах доходить до спинного і головного мозку. Тут збудження переходить на відцен­трові нерви м’язів, потових і слинних залоз. Дійшовши до цих органів, збудження викликає в них реакцію.

Рефлекторна дуга - шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу.

Схема найпростішої, елементарної рефлекторної дуги (па прикладі шкірно-м'язевого рефлексу) включає:

1. Рецептори, певної рефлексової зони. Вони забезпечують:

• сприймання інформації про дію подразника;

• первинний аналіз цієї інформації (якість, сила, час дії, ступінь новизни подразника):

• кодування інформації - перетворення енергії подразника в енергію нервового сигналу

Закінчення нервових волокон, які сприймають подразнення, називаються рецепторами. Рецептори є в кожному органі. Одні з них сприймають впливи зовнішнього середовища, інші — зміни, що відбуваються в організмі.

Деякі рецептори шкіри подразнюються від дотику, інші — під впливом температури, рецептори ока подразнюються світлом, ре­цептори вуха — звуком, рецептори ротової порожнини — розчи­неними речовинами їжі і т. д. Збудження, що виникає в цих ре­цепторах, проводиться по нер­вових волокнах до головного мозку, і в людини появляється відчуття болю, кольору, смаку тощо.

Рецептори легені подразню­ються розтяганням і спаданням її при диханні, рецептори кро­воносних судин — тиском крові, рецептори кишечника — їжею, що по ньому пересувається, і т. д.

Здатність рецепторів збу­джуватися під впливом най­різноманітніших подразників (механічних, температурних, світлових, звукових, хімічних) і провідність нервових волокон забезпечують головному мозкові цілковиту «поінформованість» про зміни, що відбуваються як в організмі, так і поза ним.

2. Аферентний провідник - провідник першого порядку - чутливі (аферентні) нервові волокна, відростки псевдоуніполярних клітин, що локалізовані в чутливих гангліях. Забезпечують передачу інформації про дію подразника в нервовий центр: а) точно, б) швидко, в) без змін.

3. Нервовий центр - структури у межах ЦНС, що беруть участь у здійсненні рефлексу. Забезпечують аналіз інформації, що надійшла з рецепторів, і синтез адекватною еферентною сигналу - аналітико-синтетична функція На основі цієї функції ЦНС як сукупність нервових центрів виконує координаційну функцію - узгоджує між собою діяльність різних структур, органів, тканин організму.

4. Еферентний провідник - провідник другого порядку - передає від нервового центру керуючий (еферентний) сигнал до органа-ефектора:

5. Орган-ефектор - змінює свою діяльність під впливом керуючого сигналу так, що досягається пристосувальний (корисний) результат.

Р ефлекси замикаються на різних рівнях ЦНС, аж до кори головного мозку.

5. “Позитивний” і “негативний” зворотний зв’язок.

Передача сигналів від органу до об'єкту управління називається прямим зв'язком.

Більш складні системи крім прямого мають ще й зворотній зв'язок. Зворотній зв'язок – це передача в орган управління інформації про стан об'єкта управління. Для цього цей стан необхідно виміряти. Вимірювальний елемент – це рецептори (наприклад, м'язові веретена в м'язах). В органі управління є блок порівняння.

Розрізняють негативний зворотній зв'язок. Він утримує систему на певному рівні. Це основний механізм саморегуляції гомеостазу. Є також позитивний зворотній зв'язок, який працює в механізмах самостимуляції. Тоді система скачкоподібно переходить на новий рівень. Позитивний зворотній зв'язок забезпечує процеси гомеокінезу.

Збудливість – це здатність живої тканини відповідати на дію подразника збудженням. Подразники можуть бути зовнішніми і внутрішніми. За природою їх поділяють на фізичні, фізико-хімічні, хімічні і біологічні. Мірою збудливості є мінімальна, або порогова сила подразника, що спричиняє збудження. На макрорівні збудження проявляється у вигляді специфічної діяльності (наприклад, скорочення м'яза), на мікрорівні головною ознакою збудження є виникнення біоелектричних явищ – потенціалів дії.