Тести для самоконтролю

1. Гранична корисність – це:

а) найвище задоволення, яке отримує індивід від споживання матеріальних благ;

b) міра задоволення споживчих потреб;

c) корисність від загального обсягу спожитих благ;

d) задоволення від споживання духовних благ;

2. Яка економічна школа поняття «ринок» використовувала для характеристики ринкового попиту:

1. класична школа;

2. меркантилізм;

3. марксизм;

4. фізіократія;

3. Дайте визначення економічній категорії «ринок»:

1. форма організації товарного виробництва;

2. сукупність економічних відносин з приводу купівлі –продажу товарів;

3. розмір заробітної плати;

4. товарний асортимент для продажу;

4. Суб᾽єктами ринку виступають:

1. фірма, держава, домогосподарство;

2. власники факторів виробництва;

3. продавці, покупці, кредитори, інвестори;

4. земля, праця, капітал;

5. Певний товар знаходиться у стані рівноваги тоді, коли:

1. здійснюється державне регулювання цін;

2. зростання цін на товар не перевищує зростання доходів покупців;

3. обсяг попиту відповідає обсягу його пропозиції;

4. пропозицію на даний товар задоволено;

Тема 6. Конкуренція в ринковій економіці Питання на самостійне вивчення

1. Форми економічних монополій.

2. Особливості нецінової конкуренції.

3. Форми олігопольного контролю за ринком.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Перше питання теми присвячено вивченню економічної природи і форм монополій. Повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія. Фірму прийнято вважати чистим монополістом, якщо вона виступає єдиним виробником даного товару. Її продукція не має близьких замінників, а доступ нових виробників у дану галузь майже неможливий. Характерні риси монополії: єдиний продавець; відсутність товарів-субститутів; встановлення ціни; бар’єри для входження в ринок.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань – картелі та синдикати. Картель – об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту. Синдикат – об'єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальнозбутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, рідше – у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів. У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн. Трест – об'єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку. Концерн багатогалузевий – об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання. Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія – наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги. Окремий тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації має позитивні та негативні наслідки. Позитивні наслідки: більші можливості гігантських підприємств та їх об'єднань розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітні техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці; розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності; наявність змоги у гігантських підприємств завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами. Негативні наслідки: практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії виготовляють переважну масу продукції.

При розгляді особливостей нецінової конкуренції, студенту необхідно звернути увагу на те, що нецінова конкуренція проводиться, головним чином, через вдосконалення якості продукції та умов її продажу, «сервізації» збуту. Підвищення якості може здійснюватися за двома основними напрямками: вдосконалення технічних характеристик товару та поліпшення пристосовності товару до потреб споживача. Нецінова конкуренція через вдосконалення якості продукції отримала назву конкуренції з продукту. Цей вид конкуренції грунтується на прагненні захопити частину галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, які або принципово відрізняються від старої моделі, або представляють її модернізований варіант. Нецінова конкуренція мінімізує ціну як чинник споживчого попиту, виділяючи товари та послуги за допомогою просування, упаковки, поставки, сервісу, доступності та інших маркетингових чинників. Чим унікальніша пропозиція продукції, з точки зору споживачів, тим більше у маркетологів можливостей для встановлення цін вищих, ніж у конкуруючих товарів.

Нецінові методи передбачають зміну властивостей продукції, додання їй якісно нових характеристик, створення нових виробів для задоволення тих же потреб, пропозиція продукції, якої не було на ринку, вдосконалення комплексу послуг, супутніх товару (демонстрація товару, збільшення терміну гарантійного ремонту і т.д.). Важливим фактором нецінової конкуренції є економічність і мінімізація термінів поставки, які можуть дотримуватися в умовах доставки потрібної продукції за даної якості в позначені договірними умовами місце і час, з урахуванням мінімальних сукупних витрат з транспортування продукції. Не можна не виділити і такий фактор нецінової конкуренції, як створення потужної збутової мережі і служби сервісу. До нецінових відносяться такі групи методів конкурентних дій.

Перша група - методи забезпечення конкурентних переваг організації за рахунок зміни в кращу сторону різних споживчих характеристик товарів і послуг, з метою підвищення споживчої цінності: впровадження нових товарів (диференціація товарів); впровадження товарів, що володіють новими споживчими властивостями, поліпшеною якістю, більш досконалим дизайном, більш красивою упаковкою (диференціація споживчих властивостей товару). Другий вид диференціації застосовують, коли: організація прагне розширити перелік споживчих властивостей товарів; організація намагається розширити перелік ринкових сегментів вироблених товарів; організація має намір домогтися визнання на відносно невеликому секторі ринку за рахунок розмаїтості пропонованих товарів; має місце впровадження нових форм продажного і післяпродажного сервісу, щоб залучити нові категорії споживачів, спонукати до більш частого використання товарів і разової покупки більшої кількості товарів.

Друга група - методи стимулювання збуту. Це короткочасні заходи грошового або матеріального характеру, що заохочують купівлю товару. Стимулювання збуту має багатоцільову спрямованість. Вибір мети залежить від об`єкту майбутньої дії - споживача або торгового посередника. Споживач має найбільшу значущість, і вся політика маркетингу зводиться до дії саме на споживача. Цілі стимулювання в даному випадку зводяться до збільшення числа покупців або збільшення кількості товару, купленого одним і тим же покупцем. До засобів стимулювання продажів для покупців належать: зразки на пробу, премії, лотереї, знижки з ціни, торгова знижка, купони, розпродажі, ігри та конкурси, клуби споживачів, «етикеточні заходи». Торговий посередник, будучи природною ланкою між виробником і споживачем, є специфічним об`єктом стимулювання і виконує в даному випадку регулюючі функції. При цьому цілі стимулювання можуть бути спрямовані на те, щоб: надати товару певний імідж, щоб зробити його легко впізнаваним; збільшити кількість товару, що надходить в торговельну мережу; підвищити зацікавленість посередника в активному збуті тієї або іншої марки і т.д.

Третя група - методи реклами і зв`язків з громадськістю. Реклама - це розповсюджувана в будь-якій формі за допомогою будь-яких засобів інформація про фізичних або юридичних осіб, товари, ідеї і починання, яка призначена для певного кола осіб і покликана формувати або підтримувати інтерес до цих фізичних або юридичних осіб, товарів, ідей та починань і сприяти їх реалізації.

У третьому питанні теми розкривається суть поняття олігополія. Олігополією називають ринкову ситуацію, при якій кілька крупних фірм домінують в галузі, кожна з них здатна вплинути на ринкову ціну, а входження нових виробників у галузь обмежене. Невелике число фірм у складі олігополії змушує їх при формуванні економічної політики і визначенні цін та обсягу продукції враховувати можливу реакцію з боку конкурентів. Взаємозв’язок проявляється в різних формах поведінки олігополіста – від цінової війни до зговору. Остання характеристика, а саме – існування всезагальної взаємозалежності – виступає особливим, характерним для олігополії фактором конкурентної боротьби. Кількість фірм у галузі настільки мала, що кожен має враховувати реакцію суперників при формуванні політики цін. У цій ситуації ціни, з одного боку, менш рухомі, з іншого – їх зміна відбувається одночасно у всіх фірм. Попит на продукцію фірми в умовах олігополії залежить не стільки від неї самої, скільки від поведінки її суперників.

Концентрація ринку — це ступінь домінування на ринку однієї або кількох великих фірм. Для виміру ступеня концентрації ринку використовують кілька показників. Коефіцієнт концентрації показує відсоткову частку всіх продажів, яку обчислюють для певної кількості фірм. Найчастіше використовують коефіцієнт концентрації чотирьох найбільших фірм, що ілюструє рівень конкурентності галузі Його визначають як відношення обсягів продажу чотирьох найбільших фірм де загального обсягу продажу галузі. Однак обчислений таким способом коефіцієнт (рівень конкурентності) є не зовсім точним. Він не враховує відмінностей між галузями, де одна фірма домінує на ринку, і тими, де чотири чи декілька великих фірм ділять його більш-менш порівну. Додатний ефект масштабу виникає тоді, коли довгострокові середні витрати фірми зменшуються відповідно до збільшення випуску продукції, тобто ефективність вимагає, щоб виробничі потужності кожної фірми охоплювали велику частку сукупного ринку. Вигідне розширення до більших розмірів підприємств неминуче буде здійснюватися за рахунок конкурентів. Реалізація ефекту масштабу деякими фірмами передбачає, що кількість конкуруючих виробників зменшується внаслідок банкрутств або об'єднань. Ще однією причиною галузевої концентрації окремих виробництв є наявність перешкод, або бар'єрів для вступу на ринок нових фірм. Цими бар'єрами вважаються будь-які обставини, що перешкоджають новій фірмі вільно конкурувати з компаніями, які існують певний час у галузі.

Існування олігопольних галузей можна пояснити також прагненням фірм до об'єднання або до злиття. До цього можуть спонукати різні причини. Однією з них є об'єднання двох або більшої кількості фірм-конкурентів, що дає їм можливість досягти достатнього ефекту масштабу. Другою причиною доб­ровільних чи примусових об'єднань є досягнення фірмами внаслідок злиття здатності контролювати ринок і ціну своєї продукції. Збільшення розміру фірми дає їй перевагу "великого покупця", тобто дає змогу вимагати від постачальників ресурсів нижчих цін на їхню продукцію.