Крива виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей (рис.) – це сукупність точок, координати яких означають можливі набори продуктів, отримані від використання наявних ресурсів. Будь-яка інша точка поза кривою означає або недовикористання ресурсів (Р) або недосяжна при даних ресурсах (С).

Під час розгляду питання про альтернативні витрати необхідно усвідомити, що коли приймається те чи інше рішення стовно певного явища ми вибираємо серед безлічі варіантів дій лише один, при цьому втрачаємо вигоду, яка б дала альтернативне використання наших обмежених можливостей. У зв’язку із цим виникло таке поняття, як альтернативні витрати – це витрати майбутніх періодів, що виникають унаслідок вибору конкретного варіанта, як результату прийнятого рішення, отже, це витрати, що вимірюють можливість, яка втрачена, або якою пожертвували, у результаті вибору одного з варіантів дій, при якому потрібно відмовитися від інших варіантів.

Тести для самоконтролю

1. Обмеженість ресурсів – це:

1. стан ресурсів у період економічного спаду;

2. високі ціни на товари у певний період;

3. неможливість задоволеня всіх людських потреб;

4. низькі доходи населення;

2. Які чинники є визначальними у виникненні економічних потреб у піраміді А. Маслоу:

1. потреби саморозвитку;

2. потреби у праці;

3. потреби у повазі;

4. фізіологічні потреби;

3. Назвіть автора раціональної моделі поведінки «Homo economicus»:

1. І. Бентам;

2. А. Сміт;

3. Д. Рікардо;

4. Ж.Б.Сей;

4. Інформаційне суспільство – це:

1. суспільство, у якому головну роль відіграє розвиток важкої промисловості;

2. суспільство, у якому відбувається перетворення інформації на фактор виробництва;

3. суспільство, у якому важлива роль відводиться засобам масової інформації;

5. Крива виробничих можливостей відображає:

1. точну кількість двох товарів, які господарство планує виробляти;

2. альтернативні комбінації виробництва товарів при наявній кількості ресурсів;

3. найкращу можливість виробництва двох запланованих товарів;

4. час вступу в дію закону спадної віддачі;

Тема 3. Власність та типи економічних систем Питання на самостійне вивчення

1. Економічні характеристики постіндустріального суспільства.

2. Проблеми трансформаційної економіки. Шляхи переходу до ринку.

3. Роздержавлення і приватизація: сутність за механізми здійснення.

4. Суть поняття “економічна система”.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Під час самостійного опрацювання першого питання студент повинен чітко визначити економічні характеристики постіндустріального суспільства. Основоположником теорії постіндустріального суспільства вважається економіст Д. Белл (1919-2011), який є автором праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування». Розвиток людства за останні роки XX ст. зазнав кардинальних змін, а саме, відбувся швидкий технологічний розвиток, відбулися перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, створенню і використанню нововведень, як вирішального чинника суспільного прогресу та розширення творчих можливостей всебічно розвиненої особистості. Відбулися докорінні зміни ролі людини у процесі виробництва, які базувались на інтелектуально-інформаційних технологіях, інтелектуальному капіталі, інтелектуальній власності – це дало поштовх до виникнення якісно нового суспільства – постіндустріального. Економічні характеристики постіндустріального суспільства: провідна роль теоретичного знання, що становить основу технологічних інновацій; нова інтегральна технологія, яка дає можливість знаходити більш ефективні підходи до вирішення технічних, економічних та соціальних проблем; вирішальна роль «носіїв знання» - технічних спеціалістів, професіоналів; перехід від виробництва товарів до виробництва послуг, у тому числі у сфері охорони здоров᾽я, освіти, соціального обслуговування; затвердження нового характеру праці, як взаємодії між людьми.

Приступаючи до розгляду другого питання самостійної роботи, студенту необхідно з᾽ясувати сутнісні проблеми трансформаційної економіки. Характерними особливостями трансформаційних станів є: співіснування елементів старої і нової економічної системи; особливий характер протиріч – боротьба елементів економіки, що відмирає з елементами економіки, що зароджується; нестійкість економіки, що обумовлена трансформацією суспільства, яка проявляється у альтернативності варіантів його майбутнього.

Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг.

Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі: реформування відносин власності; роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів); приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності); демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії); лібералізація, яка набуває двох форм - внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо); макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію); формування ринкової інфраструктури; соціальний захист найвразливіших верств населення.

Отже, основне завдання перехідного періоду – це наповнення структурних елементів економічної системи новим змістом. У цей період руйнується стара і утворюється нова система господарювання.

Розглядаючи питання роздержавлення і приватизації, у першу чергу необхідно студенту дати визначення цим поняттям, визначити їх суть та механізми здійснення.

Третє питання теми присвячене розгляду таких проблем, як роздержавлення та приватизація. Необхідно студенту звернути свою увагу на те, що процес роздержавлення – зміна державної форми власності на приватну у економіці забезпечується умовами добровільності усіх суб᾽єктів господарювання. Усунення тоталітарних обмежень в області особистої власності проявляється у подоланні зрівнялівки у розподілі, ліквідації обмежень у правах мати певне особисте майно, поява багатоканальних джерел особистих доходів. Важливий момент у перетворенні власності в рамках перехідної економіки – швидкий розвиток приватної власності. Це найбільш динамічний сегмент перехідної економіки, що в найбільшій мірі володіє здатністю до перетворення всієї економіки на початку розвитку підприємництва. На початковому етапі перехідної економіки приватна власність виникає переважно у сфері обігу, охоплює дрібні та середні підприємства. Приватизація – одна з форм роздержавлення власності, яка є важливим засобом створення економічної структури виробництва, адекватної до ринкової системи. Приватизація пов᾽язана зі створенням не лише приватної власності однієї особи, але і з утворенням колективно-приватної власності у вигляді акціонерних товариств. Необхідність приватизації у сучасній економіці викликана, перш за все, розвитком ініціативи мас і можливості її втілення у виробництво. Шляхи приватизації державного майна можуть бути різноманітні: викуп державного майна колективами, групами громадян або окремими фізичними особами. Головне завдання приватизації – забезпечити критичну масу інституціональних змін, коли у приватному секторі економіки зосередиться переважна частина виробництва товарів і послуг.

При підготовці четвертого питання, студенту необхідно визначити суть поняття «економічна система». Необхідно звернути увагу на те, що у економічній теорії існує декілька підходів до визначення економічної системи, а саме: як сукупність відносин між людьми, що склалися у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених матеріальних благ; як сукупність людей, об᾽єднаних спільними економічними інтересами; як історично визначеного способу виробництва; як особливим чинником упорядкованої системи між виробництвом та споживанням. Сутність економічної системи – це конкретні історичні форми власності та сукупність економічних відносин, що відповідають певним продуктивним силам і взаємодіють із ними та розвиваються на основі дії об᾽єктивних економічних законів. Економічна система характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, які базуються на формах власності на економічні ресурси і результати господарської діяльності, що склалися у певній економічній системі, організаційні форми господарської діяльності, господарський механізм, конкретні економічні зв᾽язки між суб᾽єктами господарювання. Економічна система функціонує за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки. Виділяють два головні критерії за якими розрізняють економічні системи: форма власності та спосіб прийняття рішень. Процес формування і функціонування економічних систем включає три етапи. Перший – поступове становлення системи, що веде до її ствердження у суспільстві. Другий – період зрілості у процесі функціонування всіх її можливостей та історичних переваг. Третій – поступове «відмирання» в умовах зародження і розвитку елементів нової системи. Ринкова економіка – тип економічної системи, який характеризується вільною грою ринкових сил, У такій економіці держава здійснює мінімальне регулювання економічних процесів, а основу розвитку складають сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання. Характерними рисами такої ринкової економіки виступають: приватна власність; вільне підприємництво та особистий інтерес; “невидима рука ринку” тобто ринкове саморегулювання; вільна (або досконала) конкуренція; мінімальне державне втручання в економічні процеси.

Командну економіку інакше називають централізовано-плановою економічною системою. В ній основним економічним суб’єктом виступає держава, яка визначає які потреби є найважливішими і підлягають першочерговому задоволенню. На противагу ринковій командна економіка описується як система, в якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування. До основних рис централізовано-планової системи належать: переважання державної власності; недопущення приватного підприємництва; жорстка централізація розподілу ресурсів та результатів виробництва; відомчий монополізм; директивне планування.

Під змішаною економікою розуміють тип економічної системи, який синтезує елементи ринкової і командної систем, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави. В змішаній економіці економічна влада розподіляється між державою, підприємствами і профспілками. При цьому демократичним чином обраний парламент виконує роль арбітра, спираючись на чіткі конституційні норми. Змішана економіка базується на конкурентних ринкових відносинах і активному державному регулюванні, в ній рівноправно співіснують і взаємодіють різні форми власності. Змішана економіка класичного типу сформувалася у багатьох країнах Західної Європи та США.