Тести для самоконтролю

Тест 1

1. Назвіть прізвище вченого-економіста, який розділив політичну економію на три основні напрямки:

1. М. Костомаров;

2. А. Алейніков;

3. М. Туган-Барановський;

4. М. Зібер.

2. Автором праці «Основания политической экономии» (1870 р.) був:

1. Д. Драгоманов;

2. А. Антонович;

3. М. Бунге;

4. Т. Рильський.

3. Назвіть прізвище вченого, який започаткував дослідження економіки на мікро- та макрорівнях:

1. Р. Фріш;

2. К.Маркс;

3. Ж.Б. Сей;

4. М. Костомаров.

4. Назвіть економічні науки, які відносяться до функціональних:

1. мікроекономіка;

2. регіональна економіка;

3. статистика;

4. економіка праці.

5. Мета теоретико-пізнавальної функції полягає у:

1. формування сучасного раціонального мислення людей;

2. передбачати розвиток економічних процесів та явищ;

3. розкриття змісту економічних категорій і законів;

4. обґрунтування певних економічних законів;.

Тема 2. Потреби, ресурси, виробничі можливості Питання на самостійне вивчення

1. Роль інформації в інформаційному суспільстві.

2. Моделі раціональної економічної поведінки людини.

3. Крива виробничих можливостей. Альтернативні витрати.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Приступаючи до розгляду першого питання студенту необхідно усвідомити, що у сучасному житті інформація має важливе значення. У сучасній економічній науці інформацію відносять до факторів виробництва, адже необмежена відтворюваність інформації, фізичне перетворення її на головні предмети праці, засоби та найважливіші продукти, які забезпечують високу ефективність економіки, сприяють істотним змінам у характері виробництва і відтворенні інформації, формують новий інформаційний та інституціональний типи економічного зростання. Розвиток інформації та знань змінюють характер виробництва, його природу та інституціональне середовище, завдяки цьому був створений вищий тип технологій – інформаційно-комунікаційні, які стали не тільки засобом удосконалення індустріальних технологій виробництва, а й системи управління, науки, освіти, суспільного життя. Інформація і знання є необмеженими ресурсами, а їхнє виробництво й споживання індивідуалізованішого характеру. Отже, в умовах інформаційного суспільства на першому місці перебуває не вартість, а корисність, спроможність якнайповніше задовольняти потреби людини, забезпечувати її розвиток, інтелектуальна праця стає головною. У другій половині ХХ ст. вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток інформаційно-комунікаційних технологій і збільшення інформації. У дослідженнях інформаційного суспільства цього часу йшлося в основному про шляхи поширення і забезпечення доступу до інформації, в обговоренні домінували технологічні, інфраструктурні й економічні аспекти.

Варто зазначити, що загальноприйнятого визначення поняття «інформаційного суспільства» не існує, але більшість спеціалістів даної сфери погоджуються з тим, що його сутність визначається кількома взаємопов´язаними процесами, а саме: а) інформація та знання є важливим ресурсом та рушійною силою соціоекономічного, технологічного та культурного розвитку; б) формується ринок інформації та знання (як фактора виробництва) поряд з ринком природних ресурсів, праці та капіталу; в) швидкими темпами розвиваються ті галузі, які пов´язані зі створенням, передачею та використанням інформації; г) розвиток і активне запровадження інформаційних технологій у виробництві, освіті, суспільному житті.

Інформаційне суспільство - це нова стадія в історії людства, і від того, як люди зможуть усвідомити його значення, залежить характер майбутньої цивілізації.

Приступаючи до вивчення другого питання даної теми, а саме, визначення моделі раціональної економічної поведінки людини, студенту необхідно, насамперед, дати визначення самому поняттю раціональності. У повсякденній свідомості раціональність – синонім розумності і розсудливості. Економічна поведінка вцілому є раціональною, але це не означає, що вона повністю усвідомлена та виважена. Кожна модель раціональної економічної поведінки людини відображає ідеологічний і світоглядний контекст свого часу. У економічній теорії найбільш відомою є модель Homo economicus, автором якої став А. Сміт (1723-1790). Основна ідея цієї теорії полягає у тому, що головним мотивом людської діяльності є збагачення та власні егоїстичні інтереси. Найчастіше цитується хрестоматійний вислів А.Сміта: "Дбаючи лише про свої власні інтереси, він (індивід) часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається зробити це". Отже, прагнення людини до власного успіху та максимальне задоволення власних потреб представники класичної школи вважали рушійними силами соціально-економічного прогресу. Наступну модель економічної поведінки «раціонального гедоніста» висунув І. Бентам (1748-1832), основою його вчення стала корисність у фактичній поведінці людини, це означає, що всі мотиви людської поведінки можна звести до досягнення певного задоволення. Інституціоналісти у своїй теорії відкидають саму гіпотезу максимізації особистої корисності як атрибут людської діяльності. Мотивами можуть бути творча діяльність, слава, влада, самореалізація, прагнення до досконалості, душевного комфорту, внутрішньої психологічної рівноваги тощо. При порівнянні «людини економічної» та «людини інституціональної» можна відзначити спрямованість цілей економічної діяльності першої групи на максимізацію матеріальних благ, а другої – на зміцнення свого стану і статусу в суспільстві.

При розгляді третього питання, перш за все, студентам необхідно з’ясувати взаємозв’язок між можливостями виробництва і обмеженістю ресурсів. Максимально можливий обсяг виробництва благ при повному та ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені і виробничі можливості. Збільшення виробництва одного продукту (А) можливе у випадку часткової або повної відмови від виробництва іншого (В). Природно, що люди намагаються відшукати такі варіанти використання ресурсів, при яких виготовляється найбільше продуктів А і В, а значить відбувається задоволення потреб найкращим чином. Всі можливі варіанти виробництва двох видів продукції (А і В) можна проілюструвати за допомогою кривої виробничих можливостей.