3. Критерій оцінки

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

Критерій - це мірило оцінки (ознака, на основі якої формується оцінка, визначення або класифікація предметів і явищ реальної дійсності). Критерій оцінки державно-правових вчень — це рівень відображення загальнолюдських цінностей в історії державно-правових і політичних вчень, правового відношення держави й суспільства, міра подолання політичного відчуження індивіда.

Такий критерій в повному обсязі обумовлений об'єктивними тенденціями розвитку суспільства та закономірностями формування державно-правових вчень. Інакше кажучи, важливою умовою забезпечення у суспільстві порядку постає необхідність підпорядкування волі багатьох - одній. Це формування такої залежності, коли людина поступається владній настанові не із-за остраху, а із власної волі, визнаючи авторитетність носія влади. (Така умова є необхідною і обов'язковою для забезпечення життєздатності будь-якої соціальної системи). Без подібного підпорядкування розвивається хаос, який врешті руйнує суспільну систему. Найбільш дієвою силою, що забезпечує стабільність у суспільстві, є суспільна влада. Суспільна влада зароджувалась саме як концентроване вираження спільних інтересів, як втілення єдиної соціальної волі для забезпечення потреби у збереженні своєї цілісності. З розвитком історії відбувається відокремлення влади від населення, відчуження її від окремих індивідів. Із виникненням держави влада поступово зосереджується в руках обмеженого кола людей, суспільна влада еволюціонує в державну, формується самостійний апарат влади, тобто спеціальний апарат управління, який згодом стає однією з головних ознак держави.1 Інтереси державного апарату управління (чиновників) перестають збігатися з інтересами соціуму. Держава перетворюється в інституцію, яка протиставляє себе суспільству. Такий перебіг подій створює ситуацію, коли держава, перетворившись в самодостатню інституцію, перестає виконувати свою основну онтологічну функцію - узгодження суспільних інтересів і захисту індивіда незалежно від расової, соціальної і майнової належності. Онтологічно ж державна влада покликана на підставі правового закону створювати умови для узгодження різноманітних інтересів у суспільстві заради забезпечення всезагального інтересу (створення умов для задоволення потреби свободи). Це мета, до якої прагне будь-яке суспільство. Однак, як свідчить історія, державний апарат управління за певних історичних і політичних обставин стає одним із чинників відчуження індивідів від вирішення загальносуспільних справ.

Наведені положення знаходили і знаходять своє обґрунтування у державно-правових вченнях. Для ретельного їх

___________

1. Див.: Рябов С. Політологічна теорія держави.-К., 1996 С. 12-17

аналізу і застосовується критерій оцінки. Всі державно-правові вчення за критерієм оцінки класифікуються на прогресивні, консервативні і реакційні.

Оцінюються як прогресивні такі вчення, які містять ідеї підпорядкування держави інтересам народу, вимогу забезпечення природних і політичних прав людини, захисту індивіда і суспільства від безчинств і беззаконня, підпорядкування державної влади законові. (Це гуманістичний (ци-вілізаційний) підхід до оцінки державно-правових вчень). До прогресивних відносяться, наприклад, теорії відродженого природного права, правової та сощально-правової держави.

Як консервативні набувають оцінки такі вчення, які заперечують будь-які прояви шовінізму та негативного націоналізму в практиці державно-правового життя, проповідують глибоке вкорінення у традицію (а формування державності завжди спрямовується на запобігання конфліктів), консолідацію державою соціальних і національних спільнот на принципах верховенства права та наповнення норм права моральним змістом. До таких теорій, наприклад, відносяться теорія національно-демократичної держави (М. Гру-шевський), класократична теорія (В. Липинський), патріар-хально-патерналістська концепція держави Конфуція тощо.

Оцінку як реакційних мають такі вчення, в яких проголошуються і захищаються ідеї етатизму, необмеженості державної влади, ідеалізуються авторитарні й деспотичні режими, формується правовий нігілізм. До реакційних, наприклад, належать фашистські і націоналістичні теорії держави і права.

4. ФУНКЦІЇ «ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ДЕР7КАВУІ ПРАВО»

У функціях «історії вчень про державу і право» як науки проявляють себе її сутність, зміст, призначення. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю в системі юридичної науки.

«Історія вчень про державу і право» насамперед виконує наукову функцію, в широкому розумінні,— пізнавальну. На основі узагальнення, аналізу державно-правових знань, набутих людством у процесі історичного розвитку, та з розвитком самої науки створюється цілісна картина закономірностей поступу державно-правової думки, розглядається раціональне осмислення питань про природу держави і права, їхнє походження та способи існування. Таким чином, «Історія вчень про державу і право» систематизоване, узагальнене знання про теоретичне (раціональне) осмислення державно-правової сфери суспільного життя, про сутність держави і права.

«Історія вчень про державу і право» не обмежується узагальненням, систематизацією та аналізом державно-правових вчень. За допомогою власних наукових методів, вивчаючи форми теоретичного пізнання державно-правових інститутів, вона досліджує природу і зміст понять «держава», «державність», «право», «закон». її метою є отримання справжнього знання про державу і право, передусім безвідносно до суб'єкта пізнання.

«Історія вчень про державу і право» не обмежується пізнавальною функцією. Своєю здатністю синтезувати в цілісну й завершену форму всю сукупність теоретично-обґрунтованих і концептуально виважених знань про державу і право вона впливає на формування правосвідомості, правової й політичної культури індивіда, виконуючи, у такий спосіб, світоглядну функцію.

Із науковою і світоглядною функціями Історії вчень про державу і право тісно пов'язана евристична функція, яка дає змогу на основі вивчення теоретичних форм осмислення держави і права відкрити нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових умовах розвитку суспільства.

«Історія вчень про державу і право», виконуючи комунікативну функцію, сприяє якісному розвитку юридичних знань. Зокрема, разом з іншими юридичними науками істо-рико-теоретичного циклу вона вирішує проблему забезпечення фактичним, науково обґрунтованим матеріалом Загальної теорії держави і права, яка виконує методологічну функцію в системі юридичної науки.

Прогностична функція випливає із природи теоретичного мислення, підсумковим результатом якого є народження нових ідей. В цьому аспекті на основі вивчення закономірностей розвитку державно-правової думки, способів осмислення держави і права, їх соціальної мети і завдання виникає можливість передбачити перспективи розвитку держави і права як соціальних інститутів та визначити напрямок їх еволюції,

«Історія вчень про державу і право» виконує і навчально-прикладну функцію. Як навчальна дисципліна вона оптимально пристосована до цілей та умов навчального процесу в юридичному вузі. її застосування в навчальному процесі сприяє оволодінню юридичними знаннями та підвищенню професійного рівня майбутніх фахівців-юристів.