Завдання дляіндивідуальноїроботи

1. Погоджуєтесь ви чи заперечуєте, що ідеї ідеального суспільного устрою в теоріях утопічного соціалізму і комунізму були дійсно утопічними? Доведіть свою точку зору.

2. Чи погоджуєтесь ви з твердженням Платона, що з усіх соціальних інститутів найважливішим є право власності й користування власністю? Дайте тлумачення твердженню мис-

лителя, що спільна власність є ідеальною для облаштування держави, але занадто ідеальною для людської природи.

3. Як ви ставитесь до твердження В. Леніна, що диктатура пролетаріату — це найвища форма демократії? Обґрунтуйте вашу точку зору.

3. Використовуючи знання, які ви маєте з Історії держави і права зарубіжних країн, Історії держави і права України з'ясуйте, чи можна виключно на основі матеріалістичної теорії походження держави і права пояснити виникнення держав Стародавнього Сходу, античних полісів, Римської держави, державності у східних слов'ян.

Література

Волгин В. Очерки истории социалистических идей с древносте до конца XVIII в.- М., 1975.

Галкин В. Наука или утопия? Опнт исследования социалистических учений последователей Р. Оузна в Англии 20-40 гг. XIX в.- М., 1981.

Знгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // К. Маркс, Ф. Знгельс. Сочинения: 2-е изд.- Т. 21.

История политических и правових учений / (Под ред. Нерсесян-цаВ.).-М., 1999.-С. 183-189; 504-516; 620-641.

Кампанеппа Т. Місто Сонця-К., 1988.

Ленин В. Государство и революция // Полн. собр. соч.- Т. 33.

Ленин В. О государстве // Там же.- Т. 39.

Мамутп Л. Карл Маркс как теоретик государства-М., 1979.

Маркс К. Критика Готской программм // К. Маркс, Ф Знгельс. Сочинения: 2-е изд.- Т. 9.

Марксистское учение о государстве и праве.- М., 1977.

МорТ. Утопія.- К., 1988.

Ситник П. Аналіз вихідних принципів соціально-політичного вчення марксизму: уроки історії.- К., 1997.

Себайн Дж, Торсон Т. Історія політичної думки.- К.,1997.-С. 389-391; 653-768.

Утопический социализм.- М., 1982.

, Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.- К., 1997.-С. 146-164.

Розділ 9

Основні етапи розвитку державно-правової думки в росії

1. ЛЕРЖАВНО-ПРАВОВІВЧЕННЯ ПЕРІОДУ УТВОРЕННЯ ФЕОДАЛЬНОЇ

ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗМІЦНЕННЯ

АБСОЛЮТИЗМУ (XIV- ПЕРША ПОЛОВИНА XVIII ст.)

Державно-правова думка будь-якої історичної доби формується під впливом домінуючого типу світогляду, світогляду мислителя та відображає в собі об'єктивні тенденції суспільного розвитку. Історична ситуація на Верхньому Поволжі в добу закладення підвалин Московського князівства сприяла зміцненню тут сильної централізованої влади. Абсолютна влада, започаткована князем Андрієм Боголюб-ським, остаточно утверджується у Московському князівстві з приходом татар. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним ґрунтом для укорінення в князівстві ординської моделі східного типу. Перші кроки в цьому напрямку зробив новгородський князь Олександр Невський, коли у ХШ ст. Московія стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари уособлювали собою Азію, то Лівонський орден у Прибалтиці - Європу. Невський зробив вибір на користь Азії. Всі свої сили він спрямував не проти татар, що саме розгромили Київську державу східних слов'ян, а проти експансії додану із заходу. Фактично своїми перемогами над шведськими і німецькими лицарями (1240 та 1242 рр.) він відстоював право Північно-Східної Русі на азійський шлях розвитку.

Після утворення Золотої орди Московія увійшла у партнерські стосунки із монголо-татарами і навіть стала важливою державною структурою нової імперії - «Руським Улусом». Московський князь Юрій І (1303-1325) оженився на дочці хана Золотої Орди Узбека, за що одержав ярлик на Велике князівство в колоніальній півночі під назвою «Руського Улуса». Саме цей князь стає намісником хана і збирачем податей. Ярлик на Велике князівство і збирання данини залишається як дідичний і перетворюється у могутній засіб збагачення і нарощування потужностей Москви.

Ще сильнішою княжа влада стає за Івана Калити, брата Юрія І. До нього сповна перейшли права державного діяча Золотої Орди. І він їх успішно використав, щоб прибрати до рук більшу частину колишніх руських, а тепер колоніальних татарських земель. Іван Калита уславився кривавими погромами повсталої проти татар Твері, за що і став головою Золотоординської адміністрації на Верхній Волзі. Іван Калита, маючи ханські ярлики на окремі землі, почав «збирання» земель московської держави, на яких остаточно закріпився золотоординський варіант деспотії східного типу.

Однак класична модель східної деспотії, що спирається на бюрократично-вшськовий служилий стан, сформувалась у Московії лише за Івана Грозного (XVI ст.), який віддав перевагу абсолютній владі перед ефективною ринковою економікою, створивши опричнину.

Військова та урядова криза початку XVII ст. стала прямим наслідком переходу до примусової кріпацької праці. Політична концепція «Москва - третій Рим», яка стала ідеологічним підґрунтям московської державності, започаткувала тенденцію до проголошення Московії, як єдиного у світі православного царства, якому властива якась вища історична світова місія, і обґрунтувала претензії Москви на ідеологічну зверхність над усіма православними народами і не тільки.

Особливості формування Московської та розвитку Російської держави як деспотії східного типу зумовили особливість розвитку державно-правової думки: самодержавство мислилось як неминуча і необхідна форма існування країни і народу,, а право - виключно як воля держави - монарша воля; ідея природної рівності людей, що є засадою природного права або не висувалась, а якщо й розглядалась, то визнавалась практично нездійсненною; найбільш гострим програмним державно-правовим питанням постала проблема кріпосного селянства, відданого державою в повну власність і владу поміщиків. Це питання об'єктивно не могло вирішуватись на користь кріпаків, бо опорою царської влади було служиле дворянство-кріпосники.

Характерною рисою державно-правової думки періоду утворення централізованої держави була її практична спрямованість. Панував теологічний світогляд, але середньовічна схоластика, притаманна Західній Європі цього періоду, на московському грунті не відігравала значної ролі.

У розвитку державно-правової думки періоду феодалізму в науковій літературі виокремлюють два етапи: 1-й етап ХІУ-ХУ ст., коли домінувала ідея укріплення Московського царства; 2-й етап - XVI - перша половина XVIII ст.- після звільнення від монголо-татарського панування і подолання феодальної роздробленості на порядку денному постала ідея самодержавної влади, що не визнавала будь-якої опозиції (боярської, церковної, народної). Обґрунтовувалась необхідність посилення необмеженої влади царя, який насаджуючи кріпацтво, проводив активну зовнішню політику укріплення незалежності і могутності Московського царства. Треба підкреслити, що в Московії не існувало дуалізму світської і духовної влад, характерного для Західної Європи. Феодальна православна церква в цілому служила зміцненню самодержавства. В пануючих у цей період теоріях був яскраво виражений полумістичний погляд на царську владу, як непорушну і надприродну.

Ідею централізованої монархії, самодержавної, необме-женоїзаконами влади царя, обґрунтовував у політичній програмі створення централізованої монархії дворянин Іван Пе-ресвєтов (XVI ст.). Він запропонував Івану IV Грозному так звані «Малу чолобитну» та «Велику чолобитну», у яких виклав свої проекти державних реформ, спрямованих на встановлення і зміцнення самодержавної влади, нейтралізацію опозиційного боярства та скасування намісництв.

Антибоярська спрямованість реформ Пересвєтова відображала інтереси дворянства, що формувалося і покладало свої надії на сильну царську владу. Він запропонував створити загальнодержавну казну, здійснити військову реформу — збільшити кількість вояків і запровадити новий порядок формування війська, з метою укріплення дисципліни та надійності військових формувань. Особливо Пересвєтов наголошував на необхідності скасування традиції комплектування війська із холопів. Він підкреслював, що холопи погані воїни, бо можуть переметнутися на бік ворога, якщо він запропонує їм більшу платню і свободу. Захищаючи інтереси поміщиків, Пересвєтов послідовно проводив ідею покріпачення селянства.

Найкращою формою правління Пересвєтов вважав необмежену монархію (самодержавство). Він підкреслював, що цар повинен рішуче розправлятися зі своїми противниками і викорінювати будь-якими засобами зло в державі (зло - все те, що загрожує самодержавству.- Авт.).

Вагому роль у зміцненні самодержавства Пересвєтов відводив закону, визнаючи законну діяльність всього державного механізму на чолі з центральною владою за основний принцип праведного правління. Пересвєтовська концепція правління ототожнювала закон із волею самодержця.

Пересвєтов послідовно проводив ідею енергійної зовнішньої політики, закликаючи царя до підкорення Казанського

ханства, яке, на його погляд, могло б стати підсумком територіального об'єднання держави, оскільки воно географічно знаходилось у центрі по відношенню до усієї території Московського царства.

В перехідний період між станово-представницькою та абсолютною монархіями в Росії політико-правова ідеологія розвивалася під впливом Просвітництва Західної Європи, особливо Франції. Першим серед ідеологів «освіченого абсолютизму» «в Московії був Самуїл Петровський-Сит-ніаноеич (Симеон Полоцький) (1629-1680). Він послідовно захищав ідею соціальної нерівності, вбачаючи в її наявності проекцію небесних порядків на землі і переконував, що всі люди мусять виконувати свій, визначений долею, земний обов'язок. Симеон, проводячи ідею «освіченої монархії», стверджував, що монарх у своїй діяльності повинен керуватися законом і підкорятися закону, що є запорукою міцної держави. На відміну від Посошкова Симеон Полоцький захищав ідею мирного співжиття Росії з іншими народами, особливо слов'янськими.

Прихильником ідей Симеона Полоцького був відомий дипломат при дворі Олексія Михайловича Афанасій Ор-дін-Нащокін (1605-1680), який у своїй політико-правовій концепції раціонально обґрунтовував ідею «освіченої монархії», як єдиної форми правління, здатної забезпечити «загальне благо» усім людям.

Вагому роль у політиці «освіченої монархії» він відводив розвитку приватної ініціативи і заохочення підприємливості. Ордін-Нащокін один із перших в історії російської політичної думки розробив ідею «меркантилізму»,1 що згодом набула поширення в Західній Європі. Будучи прихильником сильної влади монарха, він захищав думку, що розвиток економіки можливий тільки за умови збереження певної самостійності місцевих торгово-промислових центрів.

Зовнішньополітичні погляди Нащокіна зорієнтовані на мирні, добросусідські відносини з державами, особливо слов'янськими. Він переконував, що міць Московської держави залежить від добросусідських стосунків з цими державами, укладення з ними вигідних економічних і військових союзів.

За царювання Петра І (1672-1725) почала формуватися офіційна імперська ідеологія, закріплена в царських указах. Влада царя оголошувалась надзаконною та необмеженою. Одноосібний правитель у державі нікому не підзвітний,

1 Див.: Словник термінів, с. 219

своє правління здійснює відповідно до власної волі та державної необхідності. В державно-правовій думці обґрунтовувалась ідея самодержавства як неминучої і необхідної форми існування країни і народу, а право розглядалось як веління держави, виразник монаршої волі. Ідея природної рівності людей, що є основою природного права або не розглядалась, а якщо й розглядалась, то визнавалась практично нездійсненною. Найбільш політично гострим продовжувало залишатися питання щодо становища кріпосного селянства, відданого державою в повну власність і розпорядження поміщиків. Це питання взагалі не мало позитивних наслідків. Оскільки соціальною опорою царської влади виступало служиле дворянство, цар не міг позбавити його власності - кріпаків. Апологетами абсолютизму були політичний діяч, історик В. Татіщев та ревний прибічник реформ Петра І І. Посошков.

Василь Татіщев (1686-1750) офіцер, тривалий час перебував на дипломатичній службі, прихильник концепції природного права і договірної теорії походження держави. Татіщев стверджував, що людина народжується вільною — це її природний стан. Але як суспільна істота вона прагне до спілкування, а отже змушена підкорятися зовнішнім обмеженням, які накладають на неї суспільні відносини: це влада батька (обмеження за природою), відносини найму (обмеження за договором), рабство або невільництво (обмеження за примусом).

Татіщев розглядає державу як суспільну угоду між розумними людьми, які укладають її заради безпеки і взаємної вигоди. Згідно із його поглядами держава виникає об'єктивно в процесі еволюції історичних людських спільнот: спочатку люди укладають договір шлюбу, з цього договору випливає договір між батьками і дітьми, а потім - між панами і слугами. В подальшому сім'ї розрослись у общини, общини об'єднались у державу на чблі з монархом, влада якого уподібнена владі батька.

Мислитель стверджував, що будь-яка форма рабства суперечить природі людини, законам християнства та давнім звичаям. Кріпосне право - це результат насилля, а не договору. Власне у його запровадженні криються глибинні причини смут у державі. Однак, засуджуючи кріпосне право в теорії, Татіщев на практиці наводив низку доведень задля збереження кріпацтва, зауважуючи, що без опіки і керівництва освіченого і мудрого поміщика лінивий і неосвічений (темний) мужик загине. Натомість пропонував полегшити становище кріпаків.

Як прихильник теорії природного права Татіщев протиставляв природний і позитивний (громадянський) закони. Згідно із його світоглядом природні закони є спільними для всіх і визначають, що є правильним за природою, а що суперечить їй. Позитивні закони спираються на політичну мудрість і встановлюються з волі кожного народу. Вони визначають, що є корисним, а що зле, шкідливе для держави.

Татіщев нагадував про необхідність ретельної підготовки і вчасного оприлюднення позитивних законів «бо хто, не знаючи закону, вчинить злочин, той не може бути покараний цим законом». Водночас сформулював вимоги, яким мусить відповідати позитивний закон: закон мусить бути коротким і викладений зрозумілою для громадян мовою; не повинен містити погроз карою за невиконання закону; необхідно стежити за узгодженістю законів і законодавства; своєчасно широко оприлюднювати закони; зберігати давні звичаї, якщо вони не суперечать загальній користі.

Іван Посошков (1652-1726) як підприємець переймався проблемами економічного життя Росії, намагаючись створити проект політичного устрою держави, який би сприяв економічному розвитку і утвердженню становища купецтва. Результатом його роздумів стала адресована царю Петру «Книга про злиденність і багатство», в якій він порушив питання становища станів, організації економіки, правосуддя, освіти, військової справи. Головним змістом книги слугує ідея тотальної державної регламентації виробництва, праці, побуту задля примноження суспільного блага. Посошков був прибічником сильної централізованої абсолютної влади монарха, яка, на його думку, єдина здатна проводити тверду політику на шляху до всезагального блага і примирити суперечки між ворогуючими сторонами. Він послідовно проводив думку, що влада царя подібна владі Бога - є необмеженою і неподільною.