4. Погляаинааержавуіправо французьких матеріал1стів-енциклопеаистів аднідіаро, поая-анр1гольбаха, каоаа-адріана геаьвеція

Погляди на державу і право французьких матеріалістів невід'ємні від їхніх ідей про покращення засад суспільного устрою шляхом освіти монархів і народу. Вони розраховували на освіченого монарха, який буде назагал сприяти поширенню освіти. Найкращу форму державної організації суспільства вони вбачали в конституційній монархії. На їхню думку, монарх має пам'ятати, що він править від імені народу і для народу. Найкращим для суспільства буде визнання монархами необхідності суспільних перетворень шляхом реформ. Забуття цього призводить до революції, а будь-яка революція руйнівна і згубна для суспільства.

Яскравим представником французького просвітництва був Дені Дідро (1713-1784), засновник і один з видавців «Енциклопедії, тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». Будучи прихильником освіченої монархії, він критикував абсолютизм, християнську релігію і церкву, відстоював матеріалістичні ідеї, засуджував тиранічне свавілля влади і невігластво народу.

Відомо, що Дідро створив для Катерини II план перебудови Росії, в якому запропонував імператриці відмовитись від одноосібного правління, створити комісію із народних представників і правити сумісно з ними. Саме така форма правління, вважав він, виключить можливість утвердження деспотизму. Заперечуючи опонентам, які стверджували, що для Росії деспотизм об'єктивно необхідний, зважаючи на її величезну територію, Дідро наголошував, що правління деспотів якраз є найбільшим нещастям для Росії (як і для будь-якої нації), оскільки суперечить закону природи. Філософ послідовно захищав думку, що безперервне деспотичне правління прищеплює в народі звичку до сліпої покори деспоту; народ забуває про свої невідчужувані права, стає недбалим, втрачаючи здатність відчувати свободу.

Виникнення держави і позитивних законів у суспільстві Дідро пов'язує із суспільним договором, що є спільною волею народу. Мету держави мислитель вбачав у забезпеченні невід'ємних прав громадян та їхнього добробуту. Визнаючи за необхідне обов'язкову участь народу в управлінні державою, Дідро наголошував, що право бути обраним до представницьких органів влади повинні мати виключно громадяни, які володіють власністю. Водночас мислитель негативно ставився до надмірного багатства, підкреслюючи, що провідна функція держави повинна полягати у наданні допомоги знедоленим. Важливим регулятором суспільних відносин, згідно із поглядами Дідро, є закон, а всі члени суспільства мають бути рівними перед законом у своїх обов'язках.

Оригінальні погляди на державу і право висловлював Клод-Лдріан Гельвецій (1715-1771), підмурком яких стала концепція утилітаризму, обґрунтована мислителем у відомій праці «Про розум».

Мислитель відштовхувався в своїх роздумах від твердження, що вродженими імпульсами у поведінці людей є бажання насолоди і відраза до болю. Отже, в цілому єдиною нормою раціональної поведінки повинне бути найбільше благо для найбільшого числа людей; все, що суперечить цій нормі є особливим благом певного класу чи окремої групи.

Отже, моральність і соціальні інститути, включаючи державу, виправдані тільки їх доцільністю і користю для суспільства. Звідси, на думку Гельвеція, будь-які твердження про природне право, позбавлені логіки, а віра в те, що воно веде до найбільшого блага є хибною і позбавленою здорового глузду.

Утилітаристську версію природних прав розвинув Поль-Анрі Гольбах (1723-1789), опублікувавши «Біблію атеїстів», «Систему природи» і «Природну політику». У своїх міркуваннях Гольбах послідовно дотримувався думки, що люди від народження є добрими, а лихими стають в умовах недосконалих суспільних порядків, запроваджених несправедливим урядуванням. Причина несправедливого урядування полягає в тому, що влада зосереджується в руках тиранів і священиків, чий інтерес полягає не в доброму урядуванні, а в експлуатації народу. Деспотизм - це спотворена верховна влада, завдячуючи якій в інтересах панівного класу узурпується те, що по праву належить всім, а саме: невід 'ємне право свободи, яка є найголовнішим правом людини (свобода слова, друку й совісті).

Гольбах наголошував, що люди як розумні істоти здатні усвідомити свій загальний інтерес, а запорукою цьому є загальна освіта народу. Справжнім реформатором суспільства, на думку Гольбаха, є суверен - той, хто має владні повноваження. Досить переконати суверена в тому, що чинити зло є правом, яке заперечує здоровий глузд, що інтереси правителя збігаються з інтересами підданих і тоді автоматично наступить щасливе життя в суспільстві.

Гольбах послідовно проводив думку про необхідність у суспільстві регулюючої дії законів, які визначають межі повноважень суверена і межі підкорення народу, спрямовують дії суверена на охорону природних і майнових прав громадян.