Тема: форми суспільної організації виробництва
До форм суспільної організації виробництва належать: концентрація, комбінування спеціалізація, кооперування та раціональне розміщення виробництва.
Концентрація виробництва – це його усуспільнення шляхом збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах.
Процес концентрації промислового виробництва в сучасних умовах вимагає не простого збільшення кількості основних фондів, а докорінної зміни техніки на баз НТП, її зосередження на великих підприємствах. Існує три види концентрації : агрегатна, технологічна, заводська.
Основними показниками рівня концентрації є розміри підприємства, які визначаються за:
річним випуском продукції;
чисельністю працюючих;
середньорічного вартістю основних фондів;
споживанням електроенергії на виробничі цілі за рік;
питомою вагою крупних підприємств в загальному випуску продукції всією промисловістю.
Для визначення рівня концентрації доцільно використовувати хоча б два показники одночасно.
Галузевий рівень концентрації (Ргал.конц.) визначається за формулою:
Р гал.конц.=Qкрупн.гал./Qзаг.гал
де: Q круп.гал. і Qзаг.гал. – обсяг виробленої за певний період крупними підприємствами і всією галуззю, грн.
Рівень народногосподарської концентрації ( Рнр.конц) визначається за формулою:
Р нр. конц.= Q круп.нр./Qзаг.нр.*100%,
де: Q круп.нр. і Qзаг.нр. – обсяг продукції, виробленої за певний період крупними підприємствами в межах народного господарства, грн.
Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних затрат, який визначається:
Пі = Сі+Ті+Еn*Кі→min, грн
де: Пі – приведені витрати при і – му варіанті розміру підприємства, грн.
Сі – собівартість 1 продукції при і-му варіанті, грн.
Ті – транспортні витрати на 1 продукції при і-му варіанті, грн.
Кі – питомі капіталовкладення при і-му варіанті, грн.
Еn – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень.
На розміри підприємств впливають внутрішні і зовнішні фактори.
Внутрішні – використовувана техніка і технологічна організація виробництва.
Зовнішні – розвиток регіону, його забезпеченість сировиною і трудовими ресурсами, розвиток транспорту і стан доріг, тощо.
Комбінування – це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.
Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:
питома вага товарної продукції комбінатів в загальному обсязі продукції галузі, промисловості;
питома вага сировини, напівфабрикатів, що підлягають подальшій переробці на місці їх одержання в загальній кількості тієї є сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті;
кількість і вартість продуктів, що одержують на комбінатах із вихідної сировини;
чисельність робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах.
Ефективність процесу комбінування обумовлюється тами факторами:
більш інтенсивним використанням засобів праці;
раціональним використанням предметів праці і самої живої праці;
зниженням потреби в оборотних засобах, прискорення оборотності оборотних фондів;
скорочення транспортних затрат;
соціальним ефектом в результаті запобігання забруднення навколишнього середовища.
Узагальнюючим показником економічної ефективності комбінування є різниця приведених витрат (З прив.і)на комбінованих і некомбінованих виробництвах.
З прив і = Сі+Ен*Кі→min, грн.
Для забезпечення оптимальної схеми комбінування розрахунок З прив.і слід здійснювати окремо по всіх суміжних стадіях виробництва і в цілому по всьому виробництві.
Оптимальним є той варіант комбінування при якому приведені затрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.
Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємстві, в об'єднаннях або галузях.
Основними напрямками спеціалізації в промисловості є:
Спеціалізація на випуску певних готових виробів.
Виробництво окремих частин продукту.
Виділення окремих заводів, цехів, по виконанню окремих технологічних стадій.
Відповідно до цих напрямків розрізняють такі види спеціалізації:
предметна
по детальна
технологічна
Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції в загальному обсязі виробництва; широтою номенклатури та асортименту продукції, що випускається одним підприємством.
Під кооперуванням розуміють тривалі виробничі зв’язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.
Головна умова кооперування – широка мережа по детально і технологічно спеціалізованих та організаційно відособлених виробництв.
Показники рівня кооперування:
Питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних по кооперованих поставках, в загальному обсязі випуску продукції.
Кількість підприємств, що кооперуються з даними підприємствами.
Загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному і вартісному виразі.
Середній радіус і вартість деталей, вузлів, напівфабрикатів, що одержуються в порядку кооперування.
Одним з показників економічної ефективності спеціалізації і кооперування є:
умовно-річна економія (Еу.р.), яку визначають за формулою:
Еу.р.=((С1+Т1)-(С2+Т2))*N2
де: С1 і С2 – повна собівартість 1 продукції до і після спеціалізації, грн.
Т1 і Т2 – транспортні витрати по доставці 1 –ці продукції споживачу до і після спеціалізації, грн.
N2 – річний обсяг випуску продукції після спеціалізації в натуральних одиницях по плану.
Оптимальним є той варіант спеціалізації, при якому досягається мінімум приведених витрат з врахуванням транспортних затрат.
З прив.і = Сі+Ті+Еn*Кі→min, грн.
Річний економічний ефект ( Е річн.) від проведення спеціалізації по вибраному варіанут обчислюється:
Е річн.= ( З1-З2)*N2’, грн.
де: З1, З2 – приведені витрати по порівнювальних варіантах, грн.
N2’ – фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.
Строк окупності капіталовкладень на проведення спеціалізації визначають за формулою:
Т ок.спец. = (К-Ф)/Ерічн., років
де: К – обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн..
Ф – вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації і які можуть бути реалізовані, грн.
Економічна ефективність кооперування – це різниця між собівартістю виробу власного виробництва і його ціною з врахуванням витрат при його випуску на спеціалізованому підприємстві.
Економія від розширення кооперованих зв’язків (Е кооп.) розраховується за формулою:
Екооп. = ( С-(Ц+Т))*N кооп., грн.
де: С – повна виробнича собівартість 1 виробу, що передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн..
Ц – гуртова ціна, по якій цей виріб буде поступати із спеціалізованого підприємства, грн..
Т- транспортно - заготівельні витрати в розрахунку на 1 виріб, грн.
N кооп. – кількість виробів, яку одержують по кооперованих поставках за рік, натур. один.
Розміщення виробництва є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.
Принципи розміщення виробництва:
наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, споживання готової продукції;
пропорційне розміщення виробництва по території країни;
врахування територіальної спеціалізації.
Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинно полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанту.
Оптимальним вважається розміщення, яке забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з мінімумом приведених витрат на її виробництво і доставку споживачам ( аналогічно як для вибору оптимального варіанта спеціалізації).