
- •Практичне заняття № 2
- •1. Гуморальна регуляція (внутрішня секреція)
- •Класифікація залоз внутрішньої секреції
- •Властивості гормонів
- •Механізм дії гормонів
- •Аденогіпофіз (передня частка гіпофіза)
- •Нейрогіпофіз (задня частка гіпофіза)
- •3. Щитоподібна залоза
- •4. Прищитоподібні залози
- •5. Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози
- •6. Надниркові залози
- •7. Статеві залози
- •Внутрішньосекреторна функція сім'яників
- •Внутрішньосекреторна функція яєчників
- •8. Загруднинна залоза (тимус)
- •9. Шишкоподібна залоза (епіфіз)
Практичне заняття № 2
ТЕМА: ЕНДОКРИННА СИСТЕМА. ДІЯ ГОРМОНІВ
1. Гуморальна регуляція (внутрішня секреція)
Внутрішня секреція — це функція особливих залоз, які є органами або групами клітин, здатних продукувати біологічно активні речовини — гормони. На відміну від залоз зовнішньої секреції вони не мають вивідних проток і виводять секрет у кров завдяки густій сітці капілярів, що їх оточують.
Науку про будову і функцію залоз внутрішньої секреції, а також захворювання, зумовлені порушенням їхньої функції, називають ендокринологією. У 1855 p. K. Бернар увів термін "внутрішня секреція", а термін "гормон" належить У. Бейлісу і Е. Старлінгу, які в 1905 р. застосували його для збудника підшлункової секреції — секретину.
До залоз внутрішньої секреції, або ендокринних залоз, належать гіпофіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, острівці підшлункової залози (інсулярний апарат), надниркові, статеві залози, тимус, епіфіз та iн. У травному каналі виявлено також цілу низку гормонів, частину з яких відносять до паратгормонів, тобто тих, що виділяються в міжклітинний простір.
Класифікація залоз внутрішньої секреції
Уже топографія залоз свідчить про різне їх походження. В основу загальноприйнятої класифікації залоз внутрішньої секреції покладено їх ембріональний розвиток. Розрізняють бранхіогенні, невральні, інтерреналові, адреналові і нутрощеві (спланхнічні) залози.
Бранхіогенні розвиваються із глоткової частини кишки зародка. До них належать щитоподібна, прищитоподібні і загруднинна (тимус) залози. До невральних — гіпофіз і шишкоподібне тіло, які походять із зачатків нервової тканини. Передня частка гіпофіза розвивається як випин ектодерми. Нутрощевим залозам дає початок мезенхіма та ентодерма. До них належать внутрішньосекреторні частини сім'яників, яєчників і підшлункової залози. Адреналові органи ектодермального походження, та інтерреналові розвиваються з мезодерми. До них належать надниркові залози.
Властивості гормонів
Серед гормонів виділяють такі, що здатні безпосередньо впливати на органи-мішені, їх відносять до ефекторних, інші регулюють синтез і виділення ефекторних гормонів — це тропні гормони. Ще одну категорію становлять нейросекрети гіпоталамуса, які регулюють синтез і виділення тропних гормонів аденогіпофізом, — це рилізинг-гормони. Їх поділяють на ліберини (збудники) і статини (інгібітори) тропної функції аденогіпофіза.
Гормони мають дистантний характер дії, тобто місце прояву дії гормону може бути у віддаленій від залози частині організму. Реакції органів і тканин на вплив гормонів специфічні. Так, видалення у молодого організму гіпофіза припиняє ріст, а статевих залоз — зумовлює втрату вторинних статевих ознак. Гормонам властива висока біологічна активність. Вони продукуються залозами внутрішньої секреції в малій кількості, тому й гормональні препарати ефективні у невеликих дозах. Гормони порівняно швидко руйнуються в тканинах, зокрема в печінці, проте залози неперервно поповнюють їх необхідну кількість.
За хімічною структурою гормони хребетних поділяють на три основні класи сполук: 1) стероїдні; 2) похідні амінокислот; 3) білково-пептидні.
Стероїдні гормони — це поліциклічні сполуки ліпідної природи. Вони сек-ретуються клітинами стероїдогенних залоз внутрішньої секреції, легко проходять крізь плазматичні ліпопротеїдні мембрани і проникають усередину реагуючих клітин. До них належать гормони кори надниркових і статевих залоз.
Гормони — похідні амінокислот — це похідні тирозину, до яких належать катехоламіни, тироїдні, а також мелатонін — гормон шишкоподібної залози (епіфіза). Катехоламіни (адреналін і норадреналін) виявляють ефекти взаємодії з ά- і β-рецепторами реагуючих клітин, ά-Адренергічні ефекти швидкі, β- - розвиваються повільно. Тиронінові сполуки, на відміну від катехоламінів, порівняно легко проходять крізь клітинні мембрани.
Третю групу становлять білково-пептидні гормони. Це найбільш чисельна і різноманітна за складом група, до якої входять вазопресин і окситоцин, гіпота-ламічні рилізинг-гормони, ангіотензин, інсулін тощо. Білково-пептидні гормони, як правило, виявляють видову специфічність, у той час як стероїдні й похідні амінокислот не мають такої властивості, їх дія на представників різних видів однакова.