Блокова система моделей гм.
Дана модель відображає макроекономічний підхід до розуміння змісту господарського механізму.
Тобто ГМ розглядається на рівні держави та економіки в цілому.
Модель має наступні складові: системи забезпечення ГМ, лінійно-послідовні підсистеми циклу створення – споживання продукції: фундаментальні наукові дослідження; прикладні наукові розробки; проектування і конструювання; виробництво; розподіл; обіг; споживання.
Існує територіальний і програмний розрізи господарського механізму. Територіальний розріз полягає в основному в територіальному плануванні і територіальному управлінні місцевою промисловістю, взаємодія з галузевими підприємствами. Програмний розріз управління економікою орієнтований на рішення важливих крупних народногосподарських і регіональних задач.
7. Основні етапи розвитку господарського механізму
Специфіка ГМ,
як і всього способу виробництва,
визначається пануючими в суспільстві
відносинами власності на засоби
виробництва. 
Україна,
як і інші республіки колишнього СРСР,
пройшла еволюцію декількох господарських
механізмів розвитку країни, які можна
було б представити як господарські
механізми: нової економічної
політики (1921 – поч. 30-х років); системи
з переважно адміністративними методами
управління (поч. 30-х років-80-ті роки);
системи управління, яке базувалося б
на економічних методах господарювання
(80-ті роки).
Під впливом пануючих теоретичних переконань про несумісність соціалізму з товарним виробництвом і під впливом виключно складного положення, в якому опинилася країна з літа 1918 р. була введена політика «військового комунізму» і почалося формування відповідного їй механізму функціонування економіки. Початковими і визначаючими передумовами створення цього механізму господарювання з'явилися: згортання товарно-грошових відносин і «натуралізація» господарських зв'язків, введення загальної трудової повинності.
Головним стимулом ініціативної і творчої праці в ГМ "військового комунізму" з'явилися революційний ентузіазм і пролетарська свідомість. Такі методи прямого, наказового керівництва з боку Радянської держави були неминучі в умовах громадянської війни. У цей період зародився і одержав апробацію на практиці адміністративний, директивний спосіб існування централізму в економіці. Потім склалося уявлення, що методи, що застосовувалися в роки громадянської війни, і форми господарювання єдино можливі і цілком придатні в мирний час, достатні для побудови комуністичного суспільства. В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу докомуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів.
Рішення проблем відновлення економіки країни після громадянської війни і відверте незадоволення селян, які були прошарком населення на той час, політикою "військового комунізму" вимагали нових методів господарювання в країні, тобто виникла потреба в новій господарській політиці, яка б реалізувалася в новому господарському механізмі. Таким механізмом стала нова економічна політика (НЕП).
Нова економічна політика (НЕП) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року, змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.
НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.
З весни 1921 р. почався перехід від революційних методів створення нового суспільно-економічного устрою /соціалістичного/ до "реформістського". Всупереч пануючим у той час поглядам В.І. Ленін поставив питання про вкрай необхідне створення ГМ економіки перехідного періоду, що спирається на оволодіння торгівлею, ринком, всією системою важелів товарно-грошових відносин. Головною проблемою господарювання стає уміння торгувати, оволодіння торгівлею.
Після закінчення етапу НЕП в країні тривалий час володарювала економічна система з переважно адміністративними методами управління. Цій системі також властивий свій господарський механізм, який виявляється в жорсткому адміністративному регулюванні в системі виробництва і розподілу. У 50-х – поч. 60-х років почалася практична робота по поліпшенню економічних методів управління н/г, вдосконаленню його організаційних структур. У 1953 році були вжиті заходи по подоланню натуральних відносин в с/г і упровадження економічних методів стимулювання с/г виробництв. У 1957 році були створені совнаргоспи і здійснений перехід від галузевого до територіального управління промисловим виробництвом, тобто робилися зусилля для налагодження більш рівномірного збалансованого розвитку економічних районів, використовуванню місцевих природних ресурсів, задоволенню потреб населення.
Реформа 1965 р. передбачала: перехід до галузевого принципу управління промисловістю у зв'язку з необхідністю проведення в галузі єдиної НТ політики; - поступову заміну валових, об'ємних показників господарської діяльності показниками, що відображають її кінцеві результати; – концентрацію зусиль централізованого управління на ключових питаннях розвитку н/г при одночасному розширенні ініціативи і самостійності підприємств; – перехід від формального до повного госпрозрахунку;– поєднання планування з широким використовуванням економічних важелів.
У 70-ті роки була проведена серія економічних експериментів по перевірці і практичному відробітку різних елементів ГМ, які створювали теоретичний і практичний заділ для реформи 1979, 1987 рр.: – точніше визначення внеску трудових колективів в кінцеві результати, вдосконалення стимулювання трудових колективів – щекинській експеримент "бригадна форма організації праці"; вдосконалення управління НТП по всьому циклу "наука - техніка – виробництво"; вдосконалення організації інвестиційного циклу /прискорення введення потужностей, підвищення концентрації будівництва/; розвиток галузевого господарського розрахунку. Основні напрями реформ 1979 р. зводилися до наступних: посилення наукового рівня планування; – повніша реалізація принципу госпрозрахунку.
На початку 80-х років продовжилося зниження темпів приросту виробництва і його якісних показників. Новий етап перебудови господарського механізму почався в 1987 р. шляхом удосконалення і розширення сфери застосування господарського розрахунку, самокуповування і самофінансування з метою створення і посилення внутрішніх стимулів розвитку підприємств. Особливу роль в розвитку внутрішньовиробничого госпрозрахунку зіграло упровадження колективного і орендного підрядів. Економічна суть колективного підряду полягала у тому, що колектив робітників брав на себе обов'язки щодо випуску продукції (виконання робіт або надання послуг) у встановлені терміни, а адміністрація підприємства зобов'язувалася надавати йому необхідні ресурси і сплатити виробничу продукцію за розцінками.