4. Взаємозв'язок господарського механізму і економічної політики.

Зв'язок цей не простий, опосередкований (обумовлена) складною взаємодією базису і надбудови взагалі, об'єктивного і суб'єктивного зокрема, співвідношення способу виробництва, зростанням ролі ринкових відносин, місцем і роллю держави в системі суспільних відносин.

Пригадаємо наступне.

Базис є виробничо-економічною основою формації.

Надбудова – система правових інститутів, політичних відносин, законодавства, ідеології, релігії, філософії тієї чи іншої формації.

Точки «зіткнення» механізму господарювання з економічною політикою багатоманітні, але в основному, вони сходяться на діяльності держави, виступаючої як основний суб'єкт і економічна політика, і господарювання. По-перше, держава одночасно виступає і як політичний, і як економічний центр. По-друге, єдність політичних і економічних функцій держави не означає їх повної тотожності, кожна з них несе і власне, специфічне навантаження. В даному випадку задача полягає у визначенні оптимального співвідношення між політикою і економікою в управлінській діяльності держави, в недопущенні зіставлення їх один одному або ігнорування того і іншого. Основним змістом всієї діяльності держави є соціально-економічна політика. Це система цілеспрямованих дій по виробленню і реалізації соціально – економічної програми розвитку суспільства, що враховує як довготривалі, так і найближчі задачі керівництва економікою. Економічна політика формується виходячи з об'єктивних економічних законів розвитку суспільного виробництва, всебічного обліку конкретно історичних умов. Економічна політика включає вироблення і здійснення наступних двох органічно взаємозв'язаних частин: стратегію; тактику.

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань:

• здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

• пов’язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, котрі не мають її;

• забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура);

• установлювати й розвивати взаємовигідні економічні зв’язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Відповідно до її впливу на економіку економічна політика буває трьох видів.

По-перше, вона може відповідати об’єктивному процессу функціонування та розвитку економіки, а тому стимулювати її. Наприклад, скасування кріпосного права в Росії відкрило простір для розвитку капіталізму.

По-друге, економічна політика може діяти всупереч об’єктивним процесам функціонування та розвитку економіки, перешкоджати, гальмувати і навіть створювати кризову ситуацію. Наприклад, економічна політика капіталістичних держав у 20-ті роки призвела до доти небаченої за розмахом економічної кризи, яка охопила всю систему світового капіталістичного господарства.

По-третє, економічна політика, визначаючи основні напрямки, шляхи та методи розвитку економіки, може стимулювати одні методи розвитку економіки й обмежувати, блокувати інші. Така політика є найбільш гнучкою. Вона дає змогу залежно від конкретної ситуації змінювати пріоритетність напрямків розвитку економіки, від чого залежить, чи буде економічна політика сприяти об’єктивному процесу економічного розвитку, чи, навпаки, протидіяти йому. Цей вид політики є найбільш поширеним у розвинутих країнах Заходу.

Саме господарський механізм як сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм дозволяє реалізовувати певну економічну політику.