Юлія Бардиш

Що означає слово «молодь»?

Це секс, наркотики та рок-н-рол?

Чи може алко, сигарети,

Кайф отримати укол?

Сотні залишаються в підвалах

Гниють!...не знаєм їх імен.

Вони - майбутнє, що обрали?

Вони піднімуть нас з руїн?

А люди….люди…їх мільярди…

Чи як наспівував Фагот?

Але вони ж безправні перед тими,

Хто так волає: «Ми за народ!»

Що означає слово «молодь»?

Постійні гості соцмереж?

НІ! Молодь означає дію..

Молодь – це енергія без меж!

* * *

Така любов буває раз в ніколи,

То є любов, що сповиває світ,

Така любов – то море болю й туги

Водночас, то захоплений політ

Німі шепочуть сірі тіні,

Вп’ялися тугою в стіні.

Така любов, то є незнана сила,

То пекло раю, спечене в огні.

Ілюзіями прожитих віків,

Наповнюється чаша сну до краю,

Бо є любов, що не лякається дощів,

Любов, яка від часу не згасає.

Минають дні, роки,тисячоліття

А ми кохаємо, любим до сих пір,

Попри розлуки силу довговічну

Плекаємо серпанок тих надій….

Марія Купцова

Привіт, любове моя! Хоча ні!

Чи знав ти, як тяжко було всі ці дні?!

Яка гіркота у серці стоїть?

Чи знав, як душа од мовчання тремтить?

Кохання – це злоба, це знаю вже я,

Неначе отруйна кусає змія,

Бере лихоманка, кидає у піт,

Такою «змією» обвитий весь світ.

Але ж не надовго, всі мріють дарма,

Рожева в очах стоїть пилина,

Дарма й опиратись, усіх затягне,

Од так, як дівчиська, втягнуло й мене.

Я згадую день, як вперше в житті

Побачила карії очі твої,

Я в них потонула, впала на дно.

На дні те кохання й підстерегло.

Вуста ті пухкенькі запали у душу,

Таким почуттям підкоритися мушу,

І наче все тіло окутав той «змій»,

Гуділо питання : «Чому він не мій?»

Було мені соромно в очі казати,

Зуміла листа я лише написати.

У ньому зізналась у всіх почуттях.

Листа я залишила тобі в дверях.

Але так дарма було сподіватись

Взаємно так важко в наш час закохатись.

І перед очима листа ти порвав.

«Забудь цю дурню!» – ще й до цього додав.

І в цей же час пустилась сльоза,

Серденько стискалось, як ти це казав.

Моя ж ти любове, пробач ти мені!

Невинна, окутав мене лихий змій.

Я знаю, пробач, я не ідеальна,

Не досить розумна і недоскональна,

Я вірю, ти знайдеш кохання своє,

Дівчаток гарненьких багато ще є.

Бувай, любове моя! Хоча ні!

За думки дитячі пробач ти мені!

За теплі надії, неспокій в душі,

За ці геть дурненькі, дитячі вірші!

Григорій Чуб

ПРИСВЯЧУЮ ГУРТОЖИТКУ І ФАКУЛЬТЕТУ

На даху сиділи голуби,

І дивилися в чисте небо.

 Нам п’ять років досвід дали,

це того що насправді треба.

Я не знаю ким би я став,

Не поживши у цих стінах.

Мабуть й досі невільно спав,

І стояв кожен день на колінах.

І пішов я вільно у світ,

Все побачили тут мої очі.

Я дозрів мов із дерева плід,

Чи у день, чи жаркої ночі.

Дифірамби звуки плетуть,

Ми не знали за день прийдешній.

Під гітару знов оживуть,

Вічні цінності з нот, тутешні.

Як приємно було отут,

Жити в щирості з ясним сміхом.

І тримати свободи джгут,

Чи в печаль чи собі на втіху.

Як багато тут шляху пройшли,

Мов по зорях чи місячнім світлі.

Тут любов і ненависть знайшли,

Покаяння в безвірній молитві.

Нам кували залізні плечі,

Ми були м’які та гарячі.

Відчували аспект порожнечі,

Але ж вільні. Й по своєму вдячні!

Ми дивились в Дніпра видноту,

Та рівнялися ледь не з богами.

 Через віру та доброту,

цілий світ у нас був під ногами.

Скільки спогадів тут ожива,

В пофарбованих в колір стелях.

Але інший хтось прожива,

Тут, у наших старих оселях.

Скільки стіни нам всього дали,

Ми вернемось сюди по потребі.

Залишаються лиш голуби,

ясним спогадом в чистім небі.