Формулювання тез наукової роботи

Теза –

1) положення, висловлене в книзі, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести;

2) положення, що коротко і чітко характеризує основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимось; 3) коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо.

Чим тези відрізняються від інших видів записів?

1. Тези сприяють узагальненню і кращому усвідомленню змісту твору, допомагають розкрити його суть у коротких формулюваннях.

2. Процес розробки тез дає змогу ґрунтовно розібратися в питанні, всебічно продумати його, використавши зміст декількох книг і статей.

3. Тези найкраще допомагають скласти доповідь, подати основний зміст матеріалу для перегляду опоненту.

4. Тези цінні, а часто просто необхідні для критичного аналізу книги, статті або доповіді. За допомогою них акцентується, загострюється суть питання. Вони значно полегшують можливість протиставити свої думки поглядам і переконанням інших, якщо метою дослідника є виявлення помилкових суджень і показ хибних висновків, які, очевидно, можуть і не бути сформульовані автором.

Уміння правильно складати тези свідчить про рівень підготовленості читача, розуміння теми, ступінь оволодіння матеріалом і методами самостійної роботи над книгою.

Види тез

Основні тези – це принципово важливі, головні положення, що узагальнюють зміст джерела, іноді у своїй сукупності мають характер.

головних висновків. Основних тез у тексті можна знайти лише декілька, до того ж не з кожної частини твору їх можна виділити. їх можна успішно скласти лише після з'ясування суті всього твору загалом, а тому записи треба робити тільки після ознайомлення з усією роботою.

Прості тези – це головні думки, що іноді входять складовою частиною в конспект, реферат. Таких тез міститься багато в кожному творі в будь-якій його частині, а тому їх можна виділити навіть при першому ознайомленні з науковим текстом.

До кожної основної тези може бути складено декілька (іноді багато) простих, що пояснюють і розкривають основну тезу. Якщо тези стосуються пунктів складного плану, то головним його пунктам можуть відповідати основні тези, підпунктам – прості.

Такий тип запису, що включає два види тез (прості й основні), називають складними тезами. Добре написані складні тези в сполученні з планом і виписками (які ілюструють, розкривають деталі тез), можуть стати хорошим конспектом або рефератом.

Самобутня форма висловлення, оригінальність авторитетного судження можуть бути збережені в тезах, інакше вони втратять свою документальність, знизиться гострота сприйняття матеріалу.

Тези-цитати. Окремі тези можуть бути записані у вигляді цитат. Цей прийом застосовують при написанні рецензій і анотацій для порівняння різних точок зору, а також у тих випадках, коли необхідна особлива ретельність у висновках. Проте тези-цитати інколи можуть бути дуже довгими, тому корисно складати до них пункти плану.

Алгоритм формулювання тез може бути такий:

– після попереднього ознайомлення текст читають удруге, розбива­ючи його за допомогою плану або без нього (відокремленням, підкресленням і рисками) на низку частин;

– у кожній частині виділеного тексту шукають те, що визначило його початкове членування, виписують або просто тимчасово відзначають це головне в самому тексті;

– добре продумавши виділене, усвідомивши його суть, формулюють окремі положення – це і будуть тези.

Формулювання тез має бути чітким і коротким. У самих тезах не наводять фактів і прикладів, що їх обґрунтовують. Проте вдумайтеся у відомий вислів академіка І.П. Павлова: «...Навчіться виконувати чорну роботу в науці. Вивчайте, зіставляйте, примножуйте факти. Яким не було б досконалим крило птаха, воно ніколи б не змогло підняти його вгору, не спираючись на повітря. Факти – це повітря вченого. Без них Ви ніколи не зможете злетіти. Без них Ваші «теорії» – порожні потуги».

Вміло складені тези випливають одна з одної. Одна з них (перша, яка починає запис, або остання, яка завершує його) – найбільш загальна, яка визначає зміст інших або підсумовує всі попередні.

Буває, що низку положень потрібно об'єднати не в порядку їхнього розміщення в першоджерелі, а в їхньому логічному зв'язку, який важливий для того, хто записує.

Щоб не ускладнювати пошук за своїми записами потрібних місць у книзі, корисно зв'язувати окремі тези з текстом оригіналу за допомогою покликів на сторінки джерела (навіть до потрібного абзацу, а то й до окремого його рядка).