Епоха еллінізму і Римської імперії

Згадаємо, що перший період ранньої грецької філософії - охоплює понад 150 років. Другий - класичної філософської думки - близько 100 років. Останній, третій період історії античної філософії, пов’язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається з кінця ІV ст. до н.е. і закінчується у V-VІ ст. н.е. Цей період охоплює близько, восьми віків. Філософія цього періоду існує у вигляді декількох основних напрямів, мало пов’язаних один з одним. Це епікурейці (засновник Епікур), скептики (Піррон), стоїки (Зенон із Кітіону). Для мислителів елліністичної та римської епохи доля окремої людської індивідуальності виокремлюється із загальної долі людського світу і утворює особливе, самостійне буття, яке потребує уважного філософського дослідження. Закінчився цей період розвитку філософії у 529 р. н.е., коли указом візантійського імператора Юстиніана були закриті останні філософські школи в Афінах, а філософам була заборонена їхня діяльність.

Епікур – філософ-матеріаліст, афінянин, заснував свою школу «Сад». Епікур розділяє своє вчення на три частини: каноніка - вчення про пізнання, фізика - вчення про природу та етика.

Вчення про буття. За Епікуром, у Всесвіті існують тільки тіла, які складаються із неподільних часток - атомів (згадаємо вчення Демокрита). Ці атоми розрізняються за величиною та формою. Вони перебувають у постійному русі. Проте, на відміну від Демокрита, у якого атоми рухались прямолінійно, у Епікура вони можуть рухатись криволінійно і спонтанно, що зближує його точку зору з сучасних розумінням руху елементарних частинок.

Епікур визнавав наявність нескінченного числа світів у безмежному просторі. Душа також складається із атомів, особливо тонких і розсіяних по тілу, і схожа на Вітер. Будь-які тіла, що колись виникли, а часом розпадаються, а разом з ними і людська душа. «Смерть не має до нас ніякого відношення, коли ми є, то смерті ще нема, а коли смерть настане, - нас уже нема». Погоджуючись з думкою усіх людей. Епікур визнавав існування богів, яких не потрібно боятись, але слід їм поклонятися і не чекати від них допомоги.

В етиці Епікур перебував під впливом Аристіпа: насолода - єдине благо для людини. Насолоду Епікур розумів як відсутність страждань. Щоб уникнути страждань, людина повинна уникати тривог, небезпеки, участі у суспільних та державних справах. Багато уваги епікурейці приділяють боротьбі із забобонами, а також з релігією, яка вселяє в людину страх перед смертю.

Вчення про пізнання. Джерелом людських знань є чуттєве сприйняття світу і засновані на його узагальнені уявлення про навколишній світ. Усі хибні знання виникають з наслідок помилок нашого мислення. Епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителі в наступних етапів елліністичної епохи, зокрема Риму.

Наприкінці ІV ст. до н.е. виникає школа стоїцизму. Засновник цієї школи - Зенон. Ця школа була логічним продовженням школи софістів, але мала свої особливості. Подальший розлад суспільних відносин, загроза розпаду Римської імперії поставили перед філософами завдання створення більш жорстких норм морально-етичного виховання громадян у суспільстві. Замість теорії»вільного поводження», досягнення повсякденної насолоди і необмеженого блага, потрібно було розробити основи раціональної етики, побудованої на принципах дотримання розумних потреб. Звичайно, що така теорія має велику цінність в сьогоденних умовах. Замість колективних форм відповідальності людей має місце індивідуалізація людини, посилення її відповідальності за свої дії. Проповідується фаталізм, віра в людську долю, трагічне стає героїчним. Замість альтруїзму проповідується егоїзм, егоцентризм і аскетизм

У світі панує невблаганна необхідність (фаталізм), вчать стоїки, і немає можливості протистояти їй, людина цілком залежить від усього, що діється у зовнішньому світі, природі. І мудрець, і невіглас підкоряються необхідності, але «мудрого необхідність веде, дурного ж – волочить». Мудрість дозволяє стримувати афекти (чуттєві пориви), але для цього слід виробити в собі чотири чесноти: розсудливість, невибагливість, невблаганність, мужність і таким чином можна виробити ідеальний, згідно з вченням стоїків, спосіб ставлення до світу - апатію - відсутність переживань, безпристрасність, загальне блаженство.

Засновником скептицизму був філософ Піррон. За переказами, він ніщо не вважав ні прекрасним, ні потворним, ні справедливим і вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу.

Скептицизм, невіра в можливість пізнання світу, особливо поширюються в переломні періоди розвитку суспільства, коли старі суспільні ідеали занепадають, а нові ще не склалися. Вчення скептицизму особливо поширилось в період середньовічної філософії, коли панувала схоластика і треба було брати на віру навіть все абсурдне. В пізніші часи скептицизм перейшов в нову форму – агностицизм, який висував тезу про принципову неможливість пізнання, освіту та обмеженість людського розуму в пізнанні.

Враховуючи вищевикладене, можна визначити основні риси античної філософії: 1) наявність різноманітних шкіл, течій, напрямків, ідеї яких стали джерелом виникнення майже усіх пізніших типів світогляду; 2) антична філософія була, як правило, органічно зв’язана з наукою; 3) для філософії стародавньої Греції визначальною є стихійна діалектика; 4) помітною рисою античної філософії є оригінальність філософських ідей, самостійність філософського мислення взагалі; 5) створення цілісної картини світу на основі уявлення про єдині начала буття (матеріальні і ідеальні).

Філософські уявлення Стародавньої Індії опрацюйте самостійно, використовуючи рекомендовану літературу.

ІІ. Основні категорії та поняття теми «Філософія Давнього світу».

Використовуючи рекомендовану літературу, дайте визначення понять: автаркія, атомісти, дао, даосизм, конфуціанство, кініки, епікурейці, міфологія, космоцентризм, макрокосм, мікрокосм, релятивізм, скептики, софісти, стоїки.

ІІІ. Система тестових завдань.

1. 3міст проблеми «Схід – Захід» у сучасному суспільстві визначається:

а) відмінностями географічного та кліматичного характеру;

б) типами релігій;

в) відмінностями у вихідних ціннісних та світоглядних орієнтирах;

г) відмінностями у звичаях, церемоніях, святах;

д) типами політичних систем та систем господарювання.

2. Східна філософія на відміну від західної:

а) є афористичною та образною за типом мислення, тяжіє до морального повчання та настанов на духовне самовдосконалення людини;

б) культивує раціональний, логічно послідовний стиль мислення, тяжіє до абстрактних теоретичних конструювань.

3. Україна за вихідними культурними традиціями та ціннісними орієнтирами скоріше належить:

а) до західного типу цивілізацій;

б) до східного типу цивілізацій;

в) поєднує риси західних та східних цивілізацій;

г) в історичному минулому була ближче до Сходу, в сучасній історії – до Заходу;

д) не має відношення ні до тої, ні до іншої цивілізації, являючи оригінальне цивілізаційне утворення.

4. Вислів «Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, а син – сином» виражає:

а) сутність закону карми;

б) сутність дії дао як універсального космічного закону;

в) зміст конфуціанського принципу «виправлення імен»;

г) сутність буддистського розуміння долі;

д) давньоіндійський поділ суспільства на касти.

5. В якому із напрямів східної філософії стверджується, що буття - це страждання?

а) конфуціанство;

б) чарвака-локаята;

в) даосизм;

г) буддизм;

д) санкх'я.

6. У філософії даосизму вихідне поняття «дао» означає:

а) найперший, невимовний початок буття;

б) основу всього сущого;

в) загальний універсальний закон світобудови;

г) закон людської долі;

д) все вищеназване.

7. Філософська концепція Конфуція пов’язана, в першу чергу, з проблематикою:

а) космологічною;

б) соціальною;

в) містичною;

г) гносеологічною;

д) мистецькою.

8. Назвою «антична філософія» позначають:

а) філософію стародавнього світу;

б) філософію перших, найбільш давніх цивілізацій;

в) філософію давньогрецьку, елліністичну, римську та олександрійську;

г) давньогрецьку філософію;

д) ранню європейську філософію, тобто філософія, що виникла на території сучасної Західної Європи.

9. До найперших сприятливих умов формування античної філософії слід віднести:

а) сприятливі географічні та кліматичні умови, зручне розташування Балканського півострова;

б) активні зв’язки Давньої Греції із прадавніми цивілізаціями;

в) високий рівень розвитку різних форм діяльності та демократичний устрій у більшості давньогрецьких полісів;

г) активність та талановитість давньогрецького народу;

д) усе вищеперераховане.

10. До найперших характеристик античної філософії слід віднести:

а) її тісне переплетення із міфологією, релігією, моральним вдосконаленням та життєвими настановами;

б) її виділення в автономний напрям інтелектуальної діяльності.

11. Перший етап розвитку античної філософії називають натурфілософським тому, що на ньому першим об'єктом філософського осмислення була природа, а першою проблемою поставало осмислення основних сфер людської життєдіяльності. а) Так. б) Ні.

12 .Такі важливі філософські терміни, як «філософія», «космос», «гармонія» були запроваджені:

а) Піфагором;

б) Гераклітом;

в) Фома Аквінський;

г) Аристотелем;

д) Архімедом.

13. Фалес Мілетський вважається першим грецьким філософом тому, що він:

а) мав царське походження і високо шанувався своїми співвітчизниками;

б) висунувши ідею першого початку світу, почав доводити свої твердження.

14. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокритом, базувалась на: а) експериментальних підтвердженнях хімічної неподільності атома;

б) тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;

в) на вченні про те, що в основі всіх процесів дійсності лежить взаємне перетворення світових стихій;

г) на геометричній концепції світових елементів, розробленій Платоном;

д) тезах елеатів про те, що буття єдине та неподільне.

15. Хто із античних філософів сказав: «Я знаю лише те, що нічого не

знаю»:

а) Піфагор;

б) Анаксимандр;

в) Сократ;

г) Зенон;

д) Демокрит;

16. Хто із названих античних філософів є автором концепції ідеальної держави:

а) Демокрит;

б) Геракліт;

в) Сократ;

г) Платон;

д) Аристотель.

17. Сократ основну увагу у своїх міркуваннях приділяв:

а) космосу та законам його розвитку;

б) людині та внутрішнім чинникам її дій;

в) співвідношенню світу ідей та світу речей;

г) політичному устрою держави;

д) атомістичній теорії.

18. Протистояння між Сократом та софістами відбулось внаслідок того, що:

а) софісти брали гроші за освіту, а Сократ - ні;

б) софісти спрямовували зусилля на дослідження космосу, а Сократ - на дослідження людини;

в) софісти сповідували принцип релятивізму, а Сократ наполягав на тому, що справжнє знання повинно бути незмінним;

г) софісти пропагували аморалізм, а Сократ намагався прищеплювати доброчесність;

д) софісти були послідовниками Аристотеля, а Сократ - Платона.

19. Наполягання на тому, що справжнє знання є основою правильних моральних вчинків було характерним для:

а) Сократа;

б) Сенеки;

в) Демокрита;

г) Геракліта;

д) Марка Аврелія.

20. За Платоном, слід припустити, що в основі речей лежать вічні та незмінні ідеї, тому що:

а) у світі нічого не виникає із нічого і не зникає в нікуди;

б) тільки за такої умови ми можемо перейти від сприйняття речей до їх мислення;

в) справжнє буття є вічним та незмінним;

г) тільки за такої умови людина зможе мати надійні знання;

д) на поверхні речей все змінюється, але сутність речей залишається незмінною.

21. Співвідношення філософії Платона та філософії Аристотеля можна передати так:

а) між ними немає нічого спільного;

б) філософія Платона базується на деяких ідеях Аристотеля;

в) філософія Аристотеля базується на вихідних ідеях Платона, але міняє спрямування філософського пізнання;

г) Аристотель запровадив екзистенціально-містичний, а Платон – науково-аналітичний тип філософського мислення;

д) Аристотель був послідовником Піфагора, а Платон – Демокрита.

22. Новаторство Аристотеля полягало в тому, що він розробив:

а) ідею гілеморфізму в питанні про будову всіх речей;

б) науку про закони та форми правильного мислення - логіку;

в) вчення про чотири причини всього сущого;

г) вчення про душу;

д) ідею катарсису - очищення шляхом естетичного переживання.

23. Філософські школи пізньої античності:

а) опікувались докладним вдосконаленням античної натурфілософії;

б) розробляли вчення про найкращу державу;

в) намагались надати кожному окремому індивіду засоби життєвого самоутвердження;

г) прагнули створювати принципово нові філософські теорії;

д) прагнули підпорядкувати філософію теології.

24. До найперших відкриттів пізньої античної філософії слід зарахувати:

а) відкриття автономії людського духу щодо обставин життя;

б) відкриття взаємної доповнюваності всіх шкіл античної філософії;

в) створення нової науки - логіки;

г) переведення спрямування філософського пошуку в бік самопізнання;

д) відкриття найперших засад космосу.