Тема13. Світове господарство

1. Основні риси світового господарства та закономірності його розвитку

2. Міжнародні економічні відносини

3. Міжнародна економічна інтеграція

4. Вільні економічні зони

Література.

1. Політична економія: Підручник/За ред. Ніколенко Ю.В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.

2. Політична економія/За ред. Рибалкіна В.О.: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004 – 642 с. (Альма-матер)

3. Основи економічної теорії/За ред. С.В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001 – 472с. (Альма-матер)

1. Основні риси світового господарства та закономірності його розвитку

Початок ХХІ ст.. ознаменований якісними зрушеннями у розвитку продуктивних сил суспільства, постіндустріальними (інформаційними) технологіями виробництва і відповідними їм виробничими відносинами. Нині на землі мешкає понад 6,5 млрд. чол., існує більше 200 країн і територій з різним соціально-політичним устроєм. В сучасних умовах розвиток національних економік не можливий без використання ресурсів міжнародного обміну. Економічна замкненість є не тільки нераціональною, оскільки позбавляє економіку відособленої країни переваг, а й практично неможлива.

Світове господарство – глобальний політико-економічний організм, сукупність національних господарств та інших економічних суб’єктів, пов’язаних міжнародним поділом праці в їх виробничих, торгівельних, кредитних, фінансових та інших відносинах і взаємозв’язках, підпорядкованих об’єктивним законам ринкової економіки.

У своєму розвитку світове господарство пройшло 5 етапів:

І. Виникнення світового господарства. (з часів давнього світу Великих географічних відкриттів до кінця ХVІІ ст.)

ІІ. Утвердження системи світового господарства. (з початку ХVІІІ до середини ХІХ ст..) Це був подальший розвиток виробництва товарів, зростаюча маса яких надходила у регулярний обмін між країнами; перетворення зовнішньої торгівлі на складову частину національної економіки; виникнення світового ринку внаслідок розвитку капіталізму.

ІІІ. Завершення формування світового господарства (промисловий переворот кінця ХІХ – початок ХХ ст.)

ІV. Розвиток світового господарства, що спирався в основному на військову силу та зовнішньоекономічний примус (кінець 20-х – середина80-х років ХХ ст.) У 60-ті рр.. до світового господарства повноправними суб’єктами міжнародних відносин увійшли країни, що розвиваються. У середині 70-х серед них відчутно заявили про себе нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (тихоокеанські «тигри»: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сингапур) і країни Латинської Америки: Бразилія, Аргентина, Мексика.

V. Глобалізація світової економіки. (кін. 80-х поч. ХХІ ст.)

Сьогодні світове господарство поділяють на такі групи:

• країни з розвиненою ринковою економікою;

• країни із ринковою економікою, яка розвивається («нові індустріальні країни» та колишні соціалістичні країни)

• країни з нерозвиненою ринковою економікою («найменш розвинені країни»);

• країни із неринковою економікою (це скоріше теоретичне поняття, оскільки у країні із самою централізованою економікою завжди присутні елементи ринкових відносин)