1.3.2 Роль психологічної служби в розвитку професійно важливих якостей - як

технологія розвитку майбутнього фахівця

Психологічна служба вищого навчального закладу розглядається Н.О. Євдокимовою як соціальний інститут, ініціюючий якісні суспільні зміни, інтегруючий елементи формальної та неформальної освіти, перетворюючий студента в активного суб’єкта власного розвитку, розвитку навчального закладу, самої системи освіти, соціуму. На думку Н.О. Євдокивої, психологічна служба є власне центратором освітнього простору, котрий поєднує між собою інші елементи, опосередковує їх взаємозв’язки, слугує їх розвитку, дає поштовх утворенню принципово нових джерел розвитку особистості майбутнього фахівця [278].

Психологічна служба, на думку науковця, ні якою мірою не повинна підміняти навчальний процес, проте ефективний соціально-психологічний супровід разом з ефективною учбово-професійною діяльністю дає потужний розвивальний ефект, слугує формуванню смислових контекстів професійної освіти та професіоґенези особистості [279].

За словами Н.О.Євдокимової Психологічна служба покликана забезпечити реалізацію особистісного, професійного, творчого потенціалу особистості, творити умови для

самореалізації особистості, надавати психологічну підтримку всім суб’єктам освітньої діяльності [283].

З точки зору Н.О. Євдокимової, психологічна служба покликана насамперед формувати психологічну готовність учасників освітнього процесу до професійної діяльності. Її метою має стати допомога студентам в усвідомленні своїх особистісних якостей, рефлексії, створення умов для розвитку особистості. Крім того, психологічна служба може суттєво вплинути на формування професійної ідентичності студентів, їх особистісне зростання, розвиток лідерських якостей, комунікативних здібностей тощо [33] .

Н.О. Євдокимова стверджує, що основною метою діяльності Психологічної служби Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського є підвищення ефективності навчально-виховного процесу, створення умов для повноцінного суб’єктного та особистісного розвитку, позитивної соціалізації, професійного становлення та життєвого самовизначення для формування психологічної та фізичної готовності фахівця працювати за обраним фахом на якісно новому рівні.

Введення цього елементу в освітній простір розширює освітній діапазон простору за рахунок поєднання формальної і неформальної освіти, що сприяє формуванню психологічної готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності, розвитку адаптивності, ініціативності, креативності [280].

Психологічна служба вищого навчального закладу, на думку, Л.П. Шумакова, формує :

• відповідальність, чіткість, толерантність

• вміння діяти спонтанно, але професійно

• психологічну готовність до здійснення професійного вибору

• професійно важливі та особистісні якості;

• базові навички учбово-професійної діяльності;

• розвиток навичок професійної рефлексії;

• сучасне мислення молоді;

• навички поведінки у конфліктах;

• готовність до професійної діяльності за фахом;

• психологічну культуру;

• мотивацію до навчання;

• творчість та креативність у вирішенні професійно-учбових задач;

• мотивацію до самовиховання і саморозвитку [14].

В рамках діяльності психологічної служби для формування професійно важливих якостей існують такі ефективні технології як соціально-психологічний тренінг та волонтерська діяльність.

Соціально-психологічний тренінг належить до комплексних методів соціально-психологічного навчання і впливу. Це поняття увів Е.М. Форверг. 

За словами Н.О. Євдокимової , соціально-психологічний тренінг - це форма спеціально організованого спілкування, психологічний вплив якого базується на активних методах групової роботи [289].

У «Психологічному словнику» соціально-психологічний тренінг визначається як область практичної психології, зорієнтованої на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні [323].

Вдале визначення соціально-психологічному тренінгу дає автор А.А. Осипова у посібнику «Загальна психокорекція». Соціально-психологічний тренінг – це один з методів активного навчання і психічного впливу, який здійснюється в процесі

інтенсивної групової взаємодії і спрямованого на підвіщення компетентності у сфері спілкування, в якому загальний принцип активності учня доповнюється принципом рефлексії над особистісною поведінкою і поведінкою інших учасників групи [233].

Соціально-психологічні тренінги: адаптаційний, лідерський, мотиваційний, конфліктологічний, антиманіпулятивний, стверджує автор, – спрямовані на прискорення процесу адаптації студентів, формування їхньої мотиваційної сфери та професійної ідеології, розвиток комунікативних навичок у конфліктах, протистояння маніпулятивному впливу, лідерських якостей та здатностей до рефлексії, підвищення психологічної культури, поглиблення відповідальності учасників за власний професійний розвиток [339].

Соціально-психологічний тренінг, вказує Н.О. Євдокимова, насамперед розвиває вміння підтримувати спілкування, психологічно стимулювати активність партнера;

максимально використовувати соціально-психологічні характеристики комунікативної ситуації для реалізації своєї стратегічної лінії; прогнозувати можливі шляхи розвитку комунікативної ситуації, у рамках якої розгортається спілкування; психологічно налаштовуватись на емоційний тон партнерів по спілкуванню [290].

Зміна установок, стверджуе Н.О. Євдокимова, стереотипів і поведінки дозволяє перенести засвоєні у тренінгу способи дій у реальність. Н.О. Євдокимова вважає, що стереотипи, утруднюючи успішне спілкування, заважають професійній діяльності психолога. При цьому виробляються і корегуються норми особистісної поведінки та міжособистісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко змінюватись в різних умовах і різних групах [292].

Отже, за словами Ю.Н. Ємельянова, основні задачі, які вирішуються в ході соціально-психологічного тренінга, можна умовно поділити на сім груп:

1. оволодіння певними соціально-психологічними знаннями;

2. корекція і формування соціально-психологічних умінь і навичок; 3. усвідомлення цілісності соціально-психологічного буття людей;

4. розвиток здатності адекватно пізнавати себе та інших;

5. оволодіння прийомами декодування психологічних повідомлень, що надходять від

оточуючих;

6. вивчення індивідуалізованих прийомів міжособистісного спілкування; 7. чуттєве пізнання групово-динамічних феноменів і усвідомлення своєї приналежності до міжособистісних ситуацій, що виникають [76].

Н.В. Кузьміна вказує, що за рахунок правильної організації спілкування покращується результат сумісної діяльності, самопочуття її учасників, менше часу іде на рішення ділових проблем, створюється сприятливий для роботи соціально-психологічний клімат [56].

За словами автора, іншою сферою використання соціально-психологічного тренінгу є надання допомоги людині, яка має труднощі в спілкуванні [65].

Л.П. Шумакова стверджує, що розвиток практичної психології потребує від психолога опанування різноманітними діагностичними методами, а також методами психологічного впливу і навчання, до яких і відноситься соціально-психологічний тренінг [76].

А. Зінченко вказує, що волонтерський рух відіграє все більш значущу роль у суспільних процесах розвинутих країн світу [4].

Термін «волонтер», який використовується у « Великому психологічному словнику» - в перекладі з англійської мови, означає «доброволець». Волонтерами спочатку називали тих людей, що добровільно та виключно із свого бажання поступали на воєнну службу в деяких європейських країнах [99].

О. Карпенко вважає, що волонтерство – це добровільна, активна, спільна або особиста участь громадянина в житті людських спільнот для реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, економічного і соціального розвитку [142].

А.В. Шарипін стверджує, що воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню та поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху створення справедливого й мирного суспільства, більш збалансованому економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій [15].

Л.Е. Сікорська стверджує, що вагомий соціальний і економічний внесок праці волонтерів був підтверджений у ході дослідження некомерційного сектора 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), а також Австралія, США, Ізраїль, Японія, держави Центральної і Східної Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія), країни Латинської Америки (Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика)  [12]. Опираючись на слова О.В. Потапенка, роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник журналіст, вражений кривавими картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення «Червоного Хреста» – організації яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. У 1920 році у Франції, біля Страсбурга, здійснено перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у межах якого відновлювалися  зруйновані Першою світовою війною ферми в районі місць найзапекліших боїв німецьких і французьких військ. Відтоді волонтерство набуло популярності в усьому світі.  За статистикою у США та європейських країнах у 1998 році цим видом діяльності охоплено майже половину громадян [29].

О. Яременко констатує, що сьогодні необхідність в роботі волонтерів зросла як ніколи. Волонтерська робота сприяє соціалізації особистості, забезпечує засвоєння майбутніми фахівцями соціальної дійсності, нових соціальних ролей, норм і суспільних поведінкових стереотипів; допомагає особистісному росту, самореалізації; по-новому

осмислити значення загальнолюдських цінностей, у тому числі співчуття, милосердя, їхню роль у гуманізації міжлюдських стосунків; ознайомлює із загальною культурою та специфічними субкультурами соціуму [6].

Волонтерська робота, за словами автора, забезпечує природне входження студентів у суспільство, включення у соціальні зв'язки, інтеграцію у різні типи соціальних спільнот, оволодіння студентською субкультурою через організовану діяльність та особистісно орієнтоване виховання, унаслідок чого відбувається становлення соціальності індивіда.

Волонтерська робота як частина процесу соціалізації дає можливість майбутньому професіоналу включитися до всієї сукупності соціальних ролей, норм і поведінкових стереотипів суспільства; ознайомлює із загальною культурою й специфічними субкультурами соціуму [9].

За словами З. Зайцева, вона сприяє розвитку різних специфічних соціальних ролей шляхом примірювання їх на себе, порівнювання, вибору: аніматора (організатор, координатор, контролер діяльності з розробки, створення та реалізації різноманітних проектів; соціального організатора, менеджера (його завдання – бачити реальну мету, планувати етапи її досягнення, проводити моніторинг процесу змін та оцінку результатів; залучати громадян до розвитку, навчання засобами сучасних технологій, вирішення наявних проблем; ініціювати участь дітей та дорослих у різноманітних соціальних проектах; упроваджувати різноманітні масові форми соціально-педагогічної роботи (благодійні акції, фестивалі тощо); представляти інтереси громади в органах влади; вести переговори, встановлювати ділові міжінституційні стосунки; викладача (ця роль вимагає сформованості таких якостей, як: емпатія (розуміння почуттів тих, хто навчається); повага (прийняття тих, хто навчається, як конструктивних особистостей);

щирість (відкритий прояв викладачем своїх почуттів); конкретність комунікації та самоконтроль (уникнення нечітких, узагальнених висловлювань, точний опис почуттів і переживань); консультанта  (його завдання встановлювати довірливі стосунки з клієнтом; отримувати, аналізувати, класифікувати, оцінювати й інтерпретувати дані

соціального та персонального характеру, домовлятися з клієнтом про мету послуг, що надаються, досягати змін у когнітивній, емоційній та поведінковій сферах клієнта або

умовах його життя;  наставника, посередника, експерта, адвоката, помічника, координатора та ін. Отже, завдяки виконанню волонтерської роботи людина стає дієздатним учасником суспільних відносин [18].

Волонтерська робота забезпечує різнобічність впливу на особистість, одночасний вплив на свідомість, почуття і поведінку, основу яких складають переконання. І. Мар'єнко підкреслює, що переконання дають можливість особистості робити той чи інший учинок свідомо, тобто з розумінням його доцільності. Обумовлюючи поведінку особистості, переконання, зазвичай, набувають форми мотивів, якими вона керується у своїй діяльності [13].

І.Н. Гаврилова стверджує, що моделювання власної волонтерської роботи сприяє опануванню професійного досвіду, особистісному зростанню, успішній соціалізації, залученню до милосердних гуманістичних традицій українського народу; елементів світогляду. Волонтерська робота, на думку автора, спонукає людину до активної взаємодії із соціальним середовищем, до становлення тривалих взаємин із представниками різних соціальних груп суспільства, що сприяє засвоєнню соціального досвіду [17].

К. Роджерс вказував, що взаємини з іншими людьми дають людині прекрасну можливість повноцінно функціонувати. Вони дозволяють людині відчути гармонію із собою, іншими людьми й оточенням. У взаєминах задовольняються основні потреби людини [63].

Е.С. Азарова відносить волонтерську роботу до таких видів соціальної діяльності, де професійні якості волонтерів значною мірою визначають ефективність та успішність їхньої роботи [63].

Великий тлумачний словник сучасної української мови наводить таке визначення якості – внутрішня визначеність предмета, яка становить специфіку, що відрізняє його від усіх інших [65].

Волонтерство базується на ідеях гуманізму, констатує Е.С. Азарова, в основі яких – переконання в безмежності можливостей людини та її здатності до вдосконалення [7].

С.А. Кулаков вказує, що навчання на досвіді передбачає і супервізія. Початок супервізорскої діяльності було покладено З. Фрейдом, якому в процесі становлення та розвитку психоаналізу доводилося виступати не тільки в якості лікаря, який здійснює лікування нервово хворих, а й в ролі наставника, супервізора, який надає допомогу в психотерапевтичній та виховній діяльності інших людей [11].

Словник « Практичної психології» розкриває поняття супервізія – це спостереження більш досвідченого колеги за роботою психолога, викладача, обговорення сильних і слабких сторін, виправлення виниклих помилок. У цьому випадку супервізію можна розглядати як систему професійної підтримки фахівця [134].

A. Хес стверджує, що  людина, яка вибирає професію, повинна розуміти і опрацьовувати власні проблеми, а також зобов'язана періодично звертатися за допомогою до своїх коллег [3].

Для повноцінного розуміння будь-якого процесу, за  E. Фріменом, необхідна присутність, участь іншого, інакше фахівець опиняється в замкнутому колі власних думок і почуттів, що може призвести до нервового зриву чи навіть до серйозного психічного розладу. Супервізія необхідний напрям у професійній психологічній діяльності. Існують професійні тренінги та програми за якими готують супервізорів [4].

На думку автора, сам супервізор повинен постійно вдосконалюватися, розвиватися і не відмовлятися від допомоги більш досвідченого колеги. Яким би професійним не був фахівець, він перш за все людина і йому ніколи не завадить допомога та  професійна підтримка [8].

T. Скоухолд вказує, що Супервізія надає можливість: 

- краще розуміти інших; 

- усвідомлювати власні почуття по відношенню до інших і свої реакції на них;  - шляхом аналізу того, що відбувається між людьми у процесі взаємодії та того, що

відбувається між супервізором і тим хто перейма фаховий досвід в процесі супервізії розбиратися в тонких відтінках терапевтичних відносин;

- краще побачити ступінь ефективності використання власних психологічних інтервенцій, наскільки вони застосовуються своєчасно, у відповідному місці і відповідним чином, який вплив чинять на психологічні відносини і просування майбутнього фахівця до поставлених цілей;

 - структурувати психологічні взаємодії як протягом окремої сесії, так і в процесі ахової  роботи в цілому;

- знаходити і краще використовувати свої потенційні можливості під час виконання професійних задач [12].

У супервізії, вважає науковець, ми вчимося не тільки краще, ефективніше працювати. Вона також є значущим джерелом одержання необхідної професійної підтримки. Супервізія має вигляд періодичного консультування з приводу окремих ситуацій, обміну інформацією[12].

С.А. Кулаков вказує, що обсяг супервізії має відповідати роботі і досвіду волонтера. Цей вид допомоги не повинен перерости лише у виправлення помилок та визначення недоліків у роботі. Супервізія забезпечує підтримку на професійному рівні, але волонтер повинен відчувати позитивне підкріплення у вигляді емоційної підтримки [15].

Ефективність спілкування і доступність організатора волонтерів, на думку вченого, завжди життєво необхідні для їх підтримки. Це допомагає розвинути впевненість здібності та підвищити самооцінку на особистісному рівні. Організатор повинен помічати ознаки дистресу які виникають, наприклад через хворобу, втрату або сімейні проблеми [17].

Отже, за А.В.Моровою, волонтерство формує і розвиває:

- самовиховання, самовизначення та самовдосконалення ;

- якості творчої особистості;

-  мобільність (здатність до легкого зрушення з місця, швидкі та рухливі);

- комунікативність

- організаторські здібності;

- відповідальність, емпатію, рефлексивність;

-  бажання оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових програм і паралельно навчати;

- любов до своєї професії;

- організованість;

- сприяє професійному зростанню та набуттю практичного досвіду волонтерів;

- сприяє розвитку лідерських якостей, творчих здібностей, самовираженню та становленню волонтерів як активних членів суспільства [7].

Л.Е. Нікітіна констатує, що студенти-волонтери мають свої мотиви добровільної соціальної роботи.  Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними – отримання заліку, так і реальними – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з іншими. Для них важливим є спілкування із професіоналами з обраної спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може допомогти їм у майбутньому стати фахівцями, працевлаштуватися [11].

Щодо оцінки діяльності студента-волонтера, науковець вказує, що важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє самоствердженню не тільки як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив  професіоналів [8].

Л.Е. Нікітіна переконує, що саме ці особливості слід враховувати у роботі зі студентами [5].

Е.А. Панова наголощує, що основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистісних професійних можливостей. Іноді участь має суто альтруїстичний характер, оскільки спеціаліст намагається розширити коло

своїх професійних інтересів або намагається досягти професійного чи особистого самоствердження. Дуже важливо посилити і закріпити цю мотивацію шляхом публікацій у пресі відгуків та подяк чи інших форм оцінки соціальної значущості їхньої роботи [18].

Школа волонтерів  при Психологічній службі – дає можливість вирішити цілий ряд проблем: тимчасової зайнятості, вільного часу, оздоровлення, особистісних та професійних проблем.

Навчання в школі волонтерів дозволяє молоді розвинути особистісні, професійні й творчі здібності, більш обмірковано обрати професійну сферу, отримати консультації фахівців з профілактики негативних явищ, навчитися працювати з людьми з функціональними обмеженнями, вміння працювати та організовувати масові заходи [6].

С.В. Алєщєнок різноманітність напрямів, форм та методів волонтерської діяльності відкриває широкі перспективи для активізації духовного, інтелектуального та культурного потенціалу, що детермінує розвиток людини і суспільства як сьогодення, так і майбутнього[6].

Усвідомлення майбутнім психологом місця і ролі волонтерської роботи для суспільства та як засобу особистісного розвитку та самореалізації, самовизначення та самоствердження, як способу надання допомоги людям, які її потребують, є шляхом не тільки саморозвитку, а й професійного становлення [6].