4. Показники ефективності використання земельних угідь аграрних підприємств.

Система натуральних і вартісних показників характеризує ефективність використання землі.

Натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, їх застосовують щодо підприємств з однаковою галузевою структурою виробництва.

До натуральних показників належать:

• урожайність сільськогосподарських культур, ц/га;

• виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100га відповідних земельних угідь, ц (молока, яловичини, вовни — на 100га сільськогосподарських угідь;

• зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, свинини - на 100га ріллі;

• продукції птахівництва — на 100га площі посіву зернових культур).

Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівнювати та об'єктивно оцінювати використання земельних ресурсів у підприємствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції.

До вартісних показників відносять:

• вартість валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, грн;

• вартість товарної продукції з розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, грн;

• валовий, чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь.

Шляхи підвищення ефективності використання землі.

Основними шляхами підвищення ефективності використання землі є :

1. запобігання негативному впливу добрив на земельні ресурси і підвищення якості продукції. Для цього необхідне вдосконалення форм мінеральних добрив і систем їх використання, встановлення лімітів максимальних норм добрив за типами ґрунтів і культурами, вище за які починає проявлятися їх негативний вплив;

2. збереження і підвищення вмісту гумусу в грунті. Для цього необхідне підвищення якості та ефективності органічних добрив, а також біологізація землеробства, яка ґрунтується на використанні таких агротехнічних прийомів як сівозміни, застосування органічних добрив, вирощування бобових культур;

3. проведення реконструкції і відновлення зрошувальних і осушувальних систем, які стали непридатними для використання , або не відповідають сучасним технічним вимогам;

4. застосування біологічних методів захисту рослин, які включають застосування природних корисних комах;

5. перехід від моно- до полі культур, що може забезпечити невразливість полів до дії шкідливих комах, захворювань;

6. впровадження протиерозійних заходів, що передбачає застосування нових технологічних способів обробітку грунту, особливості якого полягають в мінімізації;

7. впровадження ґрунтозахисних систем землеробства, що також зменшує ерозійні процеси;

8. зменшення рівня розораності с.-г. угідь і дотримання оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями;

9. проведення рекультиваційних робіт, спрямованих на відновлення родючості ґрунтів;

10. зменшення вибуття цінних угідь під об'єкти промисловості і інфраструктури;

11. забезпечення с.-г. комплексом машин і механізмів для одночасного проведення кількох видів обробітку землі і догляду за посівами.