Тема 3: Земельні ресурси та їх використання. План

1. Земля як основний засіб виробництва в сільському господарстві, її особливості.

2. Земельний фонд України, його склад і структура.

3. Земельний кадастр і рента в сільському господарстві.

4. Показники ефективності використання земельних угідь аграрних підприємств.

5. Особливості земельної реформи в умовах переходу до ринку. Земельний кодекс України.

1. Земля як основний засіб виробництва в сільському господарстві, її особливості.

Земля є найважливішою складовою природних ресурсів. Для сільського господарства земля одночасно являється предметом праці і засобом виробництва. Прикладаючи до землі працю, людина змінює склад грунту, створює кращі умови для вирощування сільськогосподарських культур, у даному випадку земля є предметом праці. Водночас фізичні, хімічні, біологічні та інші якості землі використовуються для одержання врожаю сільськогосподарських культур, тобто тут земля виступає як знаряддя праці.

Земля як головний засіб виробництва сільського господарства має ряд своїх особливостей

1. земля не є продуктом людської праці, а виступає її природною умовою, тоді як інші засоби виробництва є продуктами людської праці;

2. земля - просторово обмежена, однак це не означає обмеження її продуктивності;

3. земля не може бути замінена жодними іншими засобами виробництва;

4. земля не однорідна за якістю, в результаті чого одні і ті ж вкладення на одиницю площі дають різні результати;

5. використання землі як засобу виробництва пов'язане з постійним місцем її розміщення;

6. у процесі виробництва земля за правильного її використання не зношується, а постійно поліпшується.

Роль земчі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що її притаманна специфічна унікальна властивість - родючість, визначається здатністю грунту забезпечувати рослини вологою і поживними речовинами в доступній для них формі.

Розрізняють такі види родючості:

• природна - характеризується особливостями грунту набутими внаслідок багатовікових грунтоутворюючих процесів;

• штучна - зумовлена додатковими властивостями набутими грунтом внаслідок впровадження комплексу науково обгрунтованих заходів;

• економічна (ефективна) - наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

• абсолютна - визначається врожайністю культур з 1га посіву;

• відносна - кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

2. 3Емельний фонд України, його склад і структура.

Площа всіх земельних угідь взятих на облік становить єдиний земельний фонд України.

Загальна земельна територія України складає 60,3 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають с.-г. угіддя, площа яких на початок 2004р. становила 41,8 млн. га, або 69,4% усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, сінокоси і пасовища.

За основним призначенням земельний фонд поділяється на :

1. землі с.-г. призначення;

2. землі населених пунктів, які використовуються відповідно до проектів планування та забудови міст, селищ, сільських населених пунктів;

3. землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4. землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5. землі лісового фонду;

6. землі водного фонду;

7. землі запасу - усі землі не наданні у володіння або постійне користування.

Вони перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських рад народних депутатів.

Процентне відношення окремих видів с.-г. угідь до їх загальної площі визначає структуру с-г. угідь.

Структура с.-г. угідь залежить від зональних особливостей землекористування і істотно різниться за природно-економічними зонами.

Найвищою розораністю земель характеризується зона Лісостепу. Рілля тут займає майже 86% площі с.-г. угідь. За інтенсивністю використання земельних угідь друге місце займає Степ (питома вага ріллі - 84%). Зона Полісся характеризується відносно низькою розораністю земель (питома вага ріллі близько 67%).

Трансформація земельного фонду - перехід одних земельних угідь в інші.

Землезабезпеченість визначається як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства).