3.4. Спеціальний режим в зовнішньоекономічній діяльності

Спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-кого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до ст. 25 цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», на території України можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон.

Законодавчу основу функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні становлять: глава 39 ГК України, Закон України від 13 жовтня 1992 року «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», закони про окремі СЕЗ, що визначають територію і статус СЕЗ, у тому числі строк, на який вона створюється (наприклад, закони України «Про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності в Донецькій області», «Про спеціальну економічну зону «Яворів», «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», «Про спеціальну економічну зону «Рені» та ін.).

3.5. Спеціальні (вільні) економічні зони, їх типи

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо.

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів – організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

– спеціальні (вільні) економічні зони;

– концесії;

– виключна (морська) економічна зона України;

– прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України);

– санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об’єкти);

– спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства;

– території пріоритетного розвитку;

– режими господарювання в умовах надзвичайного та воєнного стану, надзвичайної екологічної ситуації.

3.6. Значення спеціальних (вільних) економічних зон

Використання інституту ВЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

– залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

– активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

– впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

– розвитку інфраструктури ринку;

– поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

– прискорення соціально-економічного розвитку України.

О. В. Буткевич, систематизувавши положення чинного законодавства про вільні економічні зони, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні вільних економічних зон:

– економічні: залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої бази, спрощенню відповідних організаційних процедур; використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва; посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всіх суб’єктів господарювання ВЕЗ; зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

– соціальні: підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, задоволення потреб населення в таких товарах; створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технологій управління;

– науково-технічні: залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій; розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців; підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ст. 401) вільна економічна зона – це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте це визначення надміру лаконічне і не віддзеркалює основних ознак ВЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням ВЕЗ, запропонованим О.В. Буткевич: ВЕЗ – це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

– територіальна обмеженість ВЕЗ;

– строковість ВЕЗ.