Тема 1. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в україні: загальні питання

1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності та її ознаки.

2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принципи зовнішньоекономічної діяльності.

4. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності.

1.1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності та її ознаки

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Це визначення дає уявлення про ознаки зовнішньоекономічної діяльності:

а) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто «діяльністю суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність»;

б) ця діяльність побудована на відносинах між суб’єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

Згідно зі ст. 377 Господарського кодексу України зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. При цьому ГК України у ст. 3 визначає господарську діяльність як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

1.2. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Поняття джерела (форми) права включає два взаємопов’язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу поведінки) юридичної обов’язковості, тобто спосіб вираження державної волі.

Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визначається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономічних відносин двом відносно самостійним, але взаємопов’язаним системам права: національному (українському) праву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.

Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:

1) нормативно-правовий акт;

2) правовий звичай;

3) нормативний договір;

4) судовий прецедент.

Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відіграють провідну роль у системі джерел правового регулювання ЗЕД. Господарсько-правова природа зовнішньоекономічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного застосування публічно-правових та приватно-правових інструментів. З цим пов’язане явище регулювання ЗЕД норматив­но-правовими актами, що належать до різних галузей права. Здійснення ЗЕД за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Правовий звичай являє собою санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті його багаторазового і тривалого застосування. Звичай є важливим джерелом правового регулювання ЗЕД, передусім, у сферах міжнародної торгівлі, міжнародного тор­говельного мореплавства та міжнародних грошових розрахунків. Суттєва роль звичаю в регулюванні ЗЕД прямо визнається законодавством України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Згідно з ст. 4 ст. 28 Закону України від 24 лютого 1994 року «Про міжнародний комерційний арбітраж», в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

Нормативний договір – це угода двох або декількох суб’єктів, яка встановлює загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного (неперсоніфікованого, крім тих, що беруть участь у його укладенні) кола суб’єктів. Нормативний договір як джерело права може належати до сфер внутрішньодержавного та міждержавного регулювання господарських (зовнішньоекономічних) відносин. Відтак у теорії нормативного договору розрізняють: а) внутрішньодержавні нормативні договори; б) міждержавні (міжнародні) нормативні договори.

Судовий прецедент офіційно не є джерелом правового регулювання ЗЕД. Водночас для тлумачення правових норм у процесі їх застосування судова та арбітражна практика (практика міжнародного комерційного арбітражу) має велике значення. Це значення зростає у зв’язку з поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини (у зв’язку з ратифікацією Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції) та Міжнародного центру по вирішенню інвестиційних спорів (ICSID) (у зв’язку з ратифікацією Вашингтонської конвенції 1965 року про вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами), а також з огляду на процес прийняття Україною acquis communautaire, одним з джерел якої є рішення Європейського суду.