5. Предмет, об’єкти та суб’єкти обліку, його метод

Предметом бухгалтерського обліку є господарська діяльність підприємства, що складається з окремих господарських операцій, в результаті яких змінюються склад активів, власного капіталу та зобов’язань.

Отже, об’єктами бухгалтерського обліку є активи, власний капітал, зобов’язання, господарські операції та процеси.

Активи є господарськими засобами підприємства, які утворюються за рахунок різних джерел, а саме: власного капіталу та зобов’язань.

Активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому.

За функціональною участю у господарській діяльності активи поділяються на необоротні та оборотні, залежно від терміну їх використання. Так, необоротні активи використовуються у господарській діяльності більше одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік. Строк використання оборотних активів становить менше одного року або операційного циклу.

До необоротних активів належать:

• основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік);

• нематеріальні активи - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам;

• інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отри­мання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу, довгострокові фінансові інвестиції — фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства) тощо.

Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

До оборотних активів належать:

• грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках (наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не включаються;

• запаси - це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

• дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Активи, що використовуються у господарській діяльності підприємства утворюються за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. До внутрішніх джерел належить власний капітал, забезпечення зобов’язань, цільові надходження та цільове фінансування, а до зовнішніх – зобов’язання.

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нероз­поділений прибуток.

Забезпечення – це зобов’язання з невизначеною сумою або датою погашення на дату балансу.

До зовнішніх джерел утворення активів належать зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення основної частини ресурсів (активів) підприємства.

Під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість — кредиторською.

Зобов'язання поділяються на: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків — заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашен­ня яких не припадає на звітний період;

• інші довгострокові фінансові зобов'язання — сума довго­строкової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які на­раховуються відсотки;

• інші довгострокові зобов'язання (заборгованість по довго­строкових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених подат­кових зобов'язаннях тощо).

До складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні будуть погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов'язань належать:

• короткострокові кредити банків — сума поточних зобов'язань перед банками за отримані від них короткостро­кові кредити;

• кредиторська заборгованість за товари, роботи і послу­ги - сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;

• поточні зобов'язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;

• інші поточні зобов'язання (по векселях виданих, одержа­них авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

Також об’єктом бухгалтерського обліку є господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів, зобов’язань чи у власному капіталі підприємства.

Сукупність господарських операцій утворюють господарський процес. Розрізняють три види господарських процесів: процес постачання, процес виробництва, процес реалізації.

Суб’єктами бухгалтерського обліку є підприємства, організації, установи. 

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos — дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі — прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки — пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Отже, методологія — це вчення про методи, за допомогою яких пізнають об'єкт дослідження або предмет науки, яким є для нас бухгалтерський облік.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів — елементів методу:

• документування;

• інвентаризація;

• оцінка;

• калькулювання;

• рахунки;

• подвійний запис;

• бухгалтерський баланс;

• бухгалтерська звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Дані інструменти забезпечують технологію облікового процесу — трансформацію даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Для забезпечення безперервного суцільного спостереження за господарськими операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація — спосіб первинної реєстрації об'єктів обліку. При цьому кожна господарська операція обов'язково оформляється відповідні документом, який служить письмовим доказом її здійсненні. Документи (у тому числі складені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях — магнітних, паперових) служать обгрунтуванням для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені підписані посадовими особами, відповідальними за здійсненні операції. Отже, документація — спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо).

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події, які в момент їх виникнення неможливо оформити! відповідним документом (наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально відповідальних; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до розбіжностей і між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію, під час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані дані порівнюють з показни­ками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі, лишки) докумен­тують і відображають в обліку. Поряд з документацією інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю показників обліку, збереженням активів, законністю здійснюваних операцій. Отже, інвентаризація — метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку, за допомогою якого виявляють факти господарської діяльності, що не знайшли відображення в обліку.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об'єктів - засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для узагальнення яких вимагається єдиний вимірник - грошовий. Спосіб грошового вимірювання засобів і процесів називається оцінкою. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.

Основні принципи оцінки активів встановлюється державними органами і є обов'язковими для підприємств і організацій всіх форм власності, чим забезпе­чується єдність оцінки засобів у всьому народному госпо­дарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки її а ля відображення всіх затрат, пов'язаних з певним госпо­дарським процесом (наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов'язаних з процесом її виробництва). Собівартість об'єктів обліку (придбаних матеріалів, виготовле­ної продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою калькуляції, яка служить обгрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже, оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документа­ми, мають розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за певними однорідними ознаками, щоб тримати потрібну інформацію про наявність і рух окремих нидів засобів та джерел їх формування, про здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за допо­могою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування гос­подарських операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними ознаками для систематичного контролю за змінами активів, власного капіталу та зобов’язань в процесі господарської діяльності. На кожен об'єкт бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються підприємстві, спричинюють взаємопов'язані і взаємозумовлені зміни в активах, власному капіталі та зобов’язаннях. Це зумовило необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсі Таким чином, оцінені об'єкти бухгалтерського обліку підлягають економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу подвійного запису, що забезпечує взаємозв'язок показників господарської діяльності.

Для одержання інформації про наявність і склад активів підприємства періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють сукупність активів в грошовій оцінці з джерелами їх формування на певну дату. Оскільки кожний вид активів має певне джерело утворення, то загальна вартість активів дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після будь-якої господарської операції. Обгрунтуванням для складання балансу служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати контроль за змінами у складі активів, власного капіталу та зобов’язань, визначати фінансовий стан підприємства. Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління і контролю.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського обліку є:

• методи спостереження - документація й інвентаризація;

• методи вимірювання - оцінка і калькуляція;

• методи групування - система рахунків і подвійний запис;

• методи узагальнення - баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано від інших, а навпаки, тісно взаємопов'язані між собою і становлять метод бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в системі рахунків; узагальнення об'єктів обліку на ра­хунках зумовлює необхідність грошової оцінки; взаємозв'язок обліковуваних об'єктів вимагає їх подвійного запису на рахун­ках; за даними поточного обліку в системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення госпо­дарських операцій, а також одержання узагальненої інфор­мації, необхідної для управління.