1

Міністерство аграрної політики україни

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра Менеджменту ЗЕД

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Управління ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОю ДІЯЛЬНіСТю

ПАТ «ПБК «Радомишль»

Виконав:

студент 6 курсу 1 групи

спеціальності менеджмент ЗЕД

заочної форми навчання

Бовсунівський Р.В.

2014

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………..... РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ основи управління ЗОВНІШНЬо-ЕКОНОМІЧНОю ДІЯЛЬНіСТю……………………………………….….... 1.1. Зміст та роль зовнішньоекономічної діяльності …..…………….… 1.2. Характеристика системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. ………………………………………………………………….… 1.3. Показники ефективності управління зовнішньоекономічної діяльності…………………………………………………………………….... РОЗДІЛ 2. оцінка Сучасного рівня управління ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОю ДІЯЛЬНіСТю ПАТ «ПБК «Радомишль»…………………………………………….………………... 2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства ……..…. 2.2. Аналіз фінансового стану підприємства………………………….… 2.3. Оцінка рівня управління ЗЕД підприємства ……………………..… 2.4. Аналіз економічної ефективності ЗЕД підприємства…………...…. 2.5. Шляхи підвищення рівня управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства …………………………………………………….. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ………………………………….…...….. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………….….……........

3 6 6 14 29 36 36 45 53 61 67 75 78

ВСТУП

Здійснення ринкової трансформації національної економіки передбачає розв’язання важливих господарських завдань. Серед останніх суттєве місце посідає розвиток зовнішньоекономічного сектора нашої країни. Його оптимізація та ефективне функціонування є одним із головних напрямів стабілізації економіки України. Досягнення цієї мети можливе, зокрема, при використанні сучасних методів управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні окремих господарських одиниць, насамперед підприємства – прогресивної форми організації суспільного виробництва в умовах розвитку ринкових економічних відносин.

Сучасний етап розвитку світової та вітчизняної економіки характеризується виникненням фінансово-економічної кризи, яка, в першу чергу, впливає на ті вітчизняні підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. В умовах значного зростання курсу долара, важкого фінансового стану іноземних постачальників та покупців такі підприємства зустрічаються з рядом нових проблем, що часто призводять до виникнення збитків або ж до недоотримання запланованих прибутків від зовнішньоекономічної діяльності. Така ситуація актуалізує розробку дієвих заходів з оптимізації організаційних аспектів управління ЗЕД на вітчизняних підприємствах в умовах світової фінансово-економічної кризи.

Незважаючи на актуальність вдосконалення організації управління ЗЕД підприємства в умовах фінансово-економічної кризи, в сучасній науковій літературі практично відсутні комплексні роботи з вирішення даної проблеми. Сутність та загальні проблеми організації зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання досліджені в працях І.Герчикової, Г.Гордєєва, А.Градова, А. Кірєєва, А.Кредисова, Ю.Макогона, В.Новицького, С.Попова, Б.Синецького, Л.Стровського та ін. Але питання організаційних структур управління ЗЕД в літературі розглянуті недостатньо, а дослідження в напрямку їх оптимізації в умовах світової фінансово-економічної кризи взагалі відсутні. Це й обумовило актуальність теми дослідження даної статті, зумовило вибір мети та завдань.

В останній час дослідженню питань управління системою зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання приділяють значну увагу як зарубіжні так і вітчизняні вчені А.Р. Вернена, Р. Коуза, В. Леонтьєва, Б. Оліна, Д. Рікардо, А. Сміта, Е. Хекшера, С. Хаймера, А.І. Кредисов, С.М. Березовенко, Г.М. Биков, О.А. Кириченко, С.М. Козьменко, В.М. Пархоменко, Г.М. Дроздова, О.А. Макєєва, В.С. та інших вчених.

Метою роботи є вивчення теоретичних і дослідження практичних аспектів формування системи управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

• визначити суть та зміст управління зовнішньоекономічною діяльністю;

• охарактеризувати елементи управління зовнішньоекономічною діяльністю;

• розглянути показники ефективності управління зовнішньоекономічної діяльності;

• висвітлити загальну характеристику підприємства;

• провести діагностику фінансово-господарської діяльності підприємства;

• оцінити рівень управління ЗЕД підприємства;

• проаналізувати економічну ефективність системи ЗЕД підприємства;

• визначити проблеми та визначити шляхи їх вирішення у напрямку підвищення рівня управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства;

Об’єктом дослідження є господарські процеси та операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності ПАТ “ПБК “Радомишль”.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних проблем управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Методологічною основної слугували методи теоретичного узагальнення та порівняння для дослідження теорій управління зовнішньою діяльністю; монографічний, абстрактно-логічний, статистичний, системного аналізу економіко-математичного моделювання для оцінки ефективності здійснення ЗЕД та виявленні причин проблем і резервів для покращання отриманих результатів, методи порівняння і коефіцієнтів та інші.

Інформаційною базою дослідження виступають законодавчі документи України, матеріали наукових конференцій, семінарів та періодичних видань; наукова та спеціальна література, праці провіднх вітчизняних і зарубіжних вчених та фахівців у сфері зовнішньоекономічної діяльності, фінансова та статистична звітність ПАТ “ПБК “Радомишль”.

Розділ 1 теоретичні основи управління зовнішнЬоЕкономічнОю діяльНіСТю

1.1. Зміст та роль зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття «зовнішньоекономічна діяльність підприємства» з’явилося в СРСР в 1986 р. в контексті загальної спроби реформувати адміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в стані глибокої кризи. Суть так званої «перебудови системи управління економікою» полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств.

У зовнішньоекономічній сфері так звана «перебудова» передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від «зазіхань світового імперіалізму». З часом цей «тимчасовий засіб» було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції.

Станом на 1986 р. в СРСР сформувалася централізована система управління зовнішньоекономічними зв’язками у складі Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР і низки підпорядкованих йому спеціалізованих зовнішньоторговельних об’єднань, через які всі підприємства СРСР здійснювали експортно-імпортні операції. В УРСР, як і в інших союзних республіках, не було власних структур управління зовнішньоекономічними зв’язками, вони мали проходити тільки через Москву [26, с. 9].

Така ситуація спричинила абсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном, адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом. Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалися звільнитися від експортних поставок, орієнтували виробництво виключно на внутрішній ринок, який у зв’язку з тотальним дефіцитом взагалі не висував ніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінували енергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімально забезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, а промисловість – необхідним обладнанням. Серед населення і підприємств побутував «культ імпортних товарів», які різко відрізнялися за якістю та технологічним рівнем виробництва від вітчизняної продукції.

Таким чином, в результаті проведення зовнішньоекономічних реформ склалося два поняття: «зовнішньоекономічні зв’язки» та «зовнішньоекономічна діяльність». Перше поняття є більш загальним і включає як форми реалізації міждержавних відносин у галузі виробничого, торгового та науково-технічного співробітництва і валютно-фінансових відносин, так і сукупність зовнішньоекономічних операцій підприємств, організацій різних форм власності. Друге поняття застосовується переважно для характеристики зовнішньоекономічних операцій на мікрорівні (підприємств, організацій, об’єднань); операцій, метою яких було отримання прибутку в умовах самоокупності.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митний тариф», «Про режим іноземного інвестування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та інші [22, с. 7].

На початковому етапі ринкових перетворень в Україні реалізовувалася концепція «захисту внутрішнього ринку» – комплексу заходів, спрямованих фактично на обмеження експорту товарів, дефіцит яких відчувався на внутрішньому ринку. Оскільки в умовах значного надлишку грошей дефіцит відчувався майже за всіма товарними групами, ця концепція набула антиекспортної спрямованості. Інструментами реалізації цього підходу в різні періоди були:

– оподаткування валютної виручки експортерів;

– зобов’язання експортерів продавати частину валютної виручки за нереальним, штучно завищеним курсом національної валюти (фактично приховане оподаткування експортної виручки);

– стягнення вивізного мита, спрямованого на компенсацію приблизно половини різниці між внутрішніми та світовими цінами;

– широке ліцензування та квотування експорту: на початку 1993 р. квотуванню підлягало більше 80 % українського експорту, наприкінці того ж року – близько 60 %, у травні 1994 – 30 % експорту.

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб’єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб’єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється через зовнішньоекономічні зв’язки суб’єктів господарювання, які, в свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об’єднання та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між партнерами; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері; іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації) [54, с. 6].

Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у зовнішньоекономічній діяльності операцій.

Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами (табл. 1.1) [40, с. 12].

Таблиця 1.1

Загальні (для України) принципи ЗЕД

Принципи ЗЕД
суверенітет	свобода	юридична рівність і недискримінація
верховенство закону	захист інтересів суб’єктів підприємницької діяльності	еквівалентність обміну

Розглянемо більш детально наведені принципи ЗЕД у таблиці 1.1:

1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:

– у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

– обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:

– у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

– праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

– обов’язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

– виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:

– у рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

– забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

– неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Принципом верховенства закону, що полягає:

– у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

– забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.

5. Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

– забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

– здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

– здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів [26, с. 17].

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

– фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

– юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

– об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

– структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

– спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

– інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі її владних органів, місцеві органи влади й управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво». Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках, не передбачених законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених законом, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється. До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності.

Суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій платній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності пов’язаний із застосуванням загальних ідей і концепцій менеджменту у всіх формах зовнішньоекономічної діяльності (експорті й імпорті товарів і послуг, лізингових операціях, прямому інвестуванні). Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослідженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб організації/установи в інтересах продуктивного досягнення визначених зовнішньоекономічних стратегій.

Отже, звернімо увагу на такі три ключові моменти. По-перше, менеджмент ЗЕД є визначеним процесом, що, насамперед, включає вивчення і проектування елементів міжнародного середовища: закордонних партнерів, рівня цін, митних правил, міжнародних норм і звичаїв та ін. У цій частині акцент робиться не тільки на аналіз та оцінку майбутніх міжнародних операцій, але і на проектування взаємовідносин з урахуванням визначених процедур. Цей елемент менеджменту становить майже половину чинників успіху в міжнародному бізнесі.

По-друге, необхідно домагатися ефективної взаємодії не тільки між працівниками зовнішньоекономічних підрозділів, але і між усіма службами підприємства, що і визначає успіх на міжнародних ринках. Тому менеджмент ЗЕД, безумовно, включає і зусилля інших працівників у просуванні товарів фірми на зовнішні ринки. Наприклад, начальник відділу технічного контролю, організовуючи систему перевірки експортного товару на предмет відповідності умовам зовнішньоторговельного контракту, є важливою ланкою функції контролю в менеджменті ЗЕД. У випадку досягнення успіху на міжнародному ринку згаданий керівник служби контролю повинен отримати винагороду у такій же мірі, як і працівники ЗЕД.

По-третє, потрібно наголосити на продуктивному досягненні всією організацією обраних зовнішньоекономічних цілей. Це значить, що критерієм якості менеджменту ЗЕД є не тільки успіх сам по собі (досягнення цілей), але і ціна цього успіху (витрати ресурсів, продуктивність).

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності тісно пов’язаний із міжнародним менеджментом. Останній є не що інше, як управління транснаціональними компаніями. Оскільки зовнішньоекономічна діяльність включає взаємодію національних і транснаціональних компаній, то вона передбачає взаємодію зовнішньоекономічних підрозділів із міжнародними відділеннями багатонаціональних корпорацій. При цьому для транснаціональних компаній пріоритетне значення має універсальний міжнародний підхід, а дії в кожній із країн є наслідком цього підходу. Зовнішньоекономічна діяльність у цьому відношенні суперечлива за своєю природою: головним є репрезентування внутрішньонаціональних операцій компанії, а міжнародна діяльність є наслідком внутрішньо-національних успіхів [54, с. 12].

Щодо таких категорій, як міжнародні фінанси, міжнародна логістика, міжнародне право та ін., то кожна з них має власні функціональні основи і закономірності. Міжнародні аспекти при цьому відіграють визначальну роль. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств будь-якої країни не може ігнорувати закономірності здійснення кожної зі згаданих функцій міжнародного бізнесу: фінансів, логістики, права, персоналу та ін. Тому менеджмент зовнішньоекономічної діяльності базується на функціональних складових міжнародного бізнесу такою мірою, якою це має відношення до операцій даного підприємства. При цьому сам менеджмент зовнішньоекономічної діяльності грунтується на визначених принципах.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність підприємства, яка здійснюється шляхом проведення комерційних операцій, є важливим елементом механізму управління зовнішньоекономічними відносинами, які ми розглянемо далі.