
- •1.1. Економічна природа авіабізнесу. Комбінації бізнесів. Бізнес-моделі авіакомпаній
- •Бізнес-моделі авіакомпаній
- •1.2. Місце стратегічного планування в технології авіабізнесу. Стратегічні авіаційні альянси. Класифікація альянсів
- •Класифікація альянсів
- •1.3.1. Стратегічні альянси.
- •1.3.2. Глобальні альянси.
- •Класифікація альянсів
- •Сполучення взаємодоповнюючих одна одну сильних сторін створює вартість
- •1.4. Маркетинговий підхід у авіабізнесі. Оцінка концентрації ринку
- •Дослідження ринку авіаперевезень за методикою визначення індексу Херфіндала-Хіршмана (оцінка концентрації ринку)
- •Показники діяльності нового стратегічного альянсу “Аеросвіт”-“Донбасаеро”, “Дніпроавіа”, пасажирообіг, тис. Чол.
- •Частка ринку альянсу «Українська авіаційна група»
- •Індекс Херфіндала-Хіршмана для українського ринку авіаперевезень
- •1.5. Виробнича функція авіабізнесу. Виробничі бізнес-процеси
- •Реінженіринг бізнес-процесів
- •Проблеми розвитку регіональних авіакомпаній
1.2. Місце стратегічного планування в технології авіабізнесу. Стратегічні авіаційні альянси. Класифікація альянсів
Стратегічне планування – це одна із функцій управління, яка представляє собою процес вибору цілей організації та шляхів їх досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації та контролю та орієнтовані на вироблення стратегічних планів. Динамічний процес стратегічного планування являється тою парасолькою, під якою укриваються всі управлінські функції. Не використовуючи переваги стратегічного планування, організації в цілому та окремі люди будуть позбавлені чіткого способу оцінки цілі та направлення корпоративного підприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації.
Проектуючи все вище наведене на становище в нашій країні, можна відмітити, що стратегічне планування становиться все більш актуальним для підприємств на ринку України, які вступають в жорстку конкуренцію між собою. Стратегічне планування представляє собою набір дій та рішень, що впроваджуються керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, що призначені для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Процес стратегічного планування являється інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача забезпечити нововведення та виміри в організації в достатньому ступені.
Інвестиційна діяльність компанії являється собою довільно тривалий процес й тому повинна виконуватися з врахуванням конкретної перспективи. Формування направлень цієї діяльності з врахуванням перспективи являється собою процес розробки інвестиційної стратегії.
Поняття стратегії діяльності компанії, включаючи й інвестиційну стратегію, ввійшло в економічну теорію близько 40 років тому назад, коли значно прискорилися темпи суспільного розвитку та науково-технічного прогресу.
В умовах більш швидких змін зовнішнього середовища діяльності компанії являється необхідність не тільки оперативно реагувати на ці зміни, але й вибирати моделі розвитку з врахуванням змін, що прогнозуються.
Інвестиційна стратегія – це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю компанії, тобто розробка її інвестиційної стратегії, отримує свою подальшу конкретизацію в процесі тактичного управління цією діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанію. На відміну від інвестиційної стратегії формування інвестиційного портфеля являється середньостроковим управлінським процесом, що виконується в рамках стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей компанії. В свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю отримує своє найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. Таким чином, розробка інвестиційної стратегії являється тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю компанію.
Формування інвестиційного портфелю, якщо орієнтуватися на направлення інвестиційної стратегії та реалізацію стратегічного завдання середньострокового періоду визначається склад основних інвестиційних проектів в рамках окремих інвестиційних програм. Одночасно пророблюються терміни та об’єми реалізації окремих інвестиційних програм та проектів, включаючи і задачі їх реалізації в короткостроковому (поточному) періоді.
Оперативне управління реалізацією інвестиційних програм та проектів, орієнтуючись на сформований компанією інвестиційний портфель та задачі його реалізації в поточному періоді, передбачає розробку заходів по виконанню інвестиційних програм в розрізі окремих проектів, та в необхідних випадках – підготовку рішення про „вихід” з окремих програм чи проектів.
Формування інвестиційної стратегії компанії являється доволі складним творчим процесом, що вимагає високої кваліфікації виконавців. Перш за все, формування стратегії базується на прогнозуванні окремих умов виконання інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) та кон’юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в розрізі окремих його сегментів.
Складність цього процесу полягає в тому, що при формуванні інвестиційної стратегії йде обширний пошук та оцінка альтеративних варіантів інвестиційних рішень, що найбільш повно відповідає іміджу компанії та задачам її розвитку. Складність формуванні інвестиційної стратегії полягає також в тому, що вона не являється незміною, а потребує періодичних коректувань з врахуванням зовнішніх умов, що змінюються та нових можливостей росту компанії.
Вихідною передумовою формування інвестиційної стратегії являється загальна стратегія економічного розвитку компанії. По відношенню до неї інвестиційна стратегія носить підпорядкований характер та повинна узгоджуватися з нею по цілям та етапам реалізації. Інвестиційна стратегія при цьому розглядається як один із головних факторів, що забезпечують ефективний розвиток компанії у відповідності з вибраною загальною економічною стратегією. Процес формування інвестиційної стратегії компанії проходить ряд етапів, що зображено на рис. 2.1.
Навчальним етапом розробки інвестиційної стратегії компанії являється визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.
Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії являється передбачливість розвитку економіки в цілому й інвестиційного ринку, зокрема. В умовах нинішнього нестабільного (по окремим направленням – непередбачливого) розвитку економіки країни цей період не може бути надто довгим і в середньому не може виходити за рамки 3 – 5 років (для порівняння треба відмітити, що інвестиційна стратегія крупніших країн з розвитою ринковою економікою розроблюється на період 10 – 15 років).
Важливою умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії являється тривалість періоду, що прийнятий для формування загальної економічної стратегії компанії.
Так як інвестиційна стратегія носить по відношенню до неї підпорядкований характер, вона не може виходити за межі цього періоду (більш короткий період формування інвестиційної стратегії допустимий, так як заключні етапи економічної стратегії компанії можуть не вимагати зміни інвестиційної діяльності).
Рис. 1 – Основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії компанії
Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії компанії являється її галузева приналежність. Результати досліджень окремих компаній США показують, що найбільший період (зверх 10 років) характерний для розробки інвестиційної стратегії так званої інституціональними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями тощо), менший період (5-10 років) характерний для компаній та фірм, що виконують свою діяльність в сфері виробництва; ще більш короткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що виконують свою діяльність в сфері виробництва споживних товарів, роздрібній торгівлі та послуг населенню.
Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії являється розмір компанії. Інвестиційна діяльність крупних компаній зазвичай прогнозується на більш тривалий період.
Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно виходити перш за все з системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу, росту рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності, змін пропорцій в формах реального і фінансового інвестування, змін технологічної структури капітальних вкладень; зміни галузевої та регіональної направленості інвестиційних програм тощо.
При цьому формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно пов’язуватися зі стадіями життєвого циклу та цілями господарської діяльності компанії. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності виконується по двом направленням. Одне з них охоплює розробку стратегічних направлень інвестиційної діяльності, інше – розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів. Це етап являється найбільш відповідальним та складним. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації передбачає встановлення послідовності та строків досягнення окремих цілей та стратегічних задач. В процесі цієї конкретизації забезпечується зовнішня та внутрішня синхронізація в часу. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження в часу реалізації інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії, а також зі змінами кон’юнктури інвестиційного ринку, що прогнозуються. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часу реалізації окремих направлень інвестування між собою, а також з формуванням необхідних для цього інвестиційних ресурсів.
Оцінка розробленої інвестиційної стратегії виконується на основі наступних критеріїв:
Узгодження інвестиційної стратегії компанії з загальною стратегією економічного розвитку. При цьому досліджується узгодженість цілей, направлень та етапів реалізації цих стратегій.
Внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії. В процесі такої оцінки визначається наскільки узгоджуються між собою окремі стратегічні цілі й направлення інвестиційної діяльності, а також послідовність їх виконання.
Узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем. При цьому оцінюється, наскільки розроблена інвестиційна стратегія відповідає прогнозованим змінам економічного розвитку й інвестиційного клімату країни, а також кон’юнктури інвестиційного ринку.
Реалізованість інвестиційної стратегії з врахуванням наявного ресурсного потенціалу. В процесі такої оцінки в першу чергу розглядаються потенційні можливості компанії в формуванні фінансових ресурсів за рахунок особистих джерел. Крім того, оцінюється кваліфікаційна підготовленість персоналу й технічна оснащеність компанії з позиції задач реалізації інвестиційної стратегії. В окремих випадках розглядається також можливість приваблення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових, технологічних, сировинних, енергетичних та інших ресурсів.
Рівень ризику, що пов’язаний з реалізацією інвестиційної стратегії, повинен бути приймальний. В процесі такої оцінки рівні основних інвестиційних ризиків, що розглядаються, та їх можливі фінансові наслідки для компанії.
Результативність інвестиційної стратегії. Оцінка результативності інвестиційних програм базується перш за все на визначеності економічної ефективності їх реалізації. Поряд з цим оцінюється й зовнішньоекономічні результати, що досягаються в процесі реалізації інвестиційної стратегії (ріст іміджу компанії, покращення умов – обслуговування клієнтів тощо).
Таким чино, розробка інвестиційної стратегії дозволяє приймати ефективні управлінські рішення, що пов’язані з розвитком компаній. В умовах змін зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначають цей розвиток.
Умови відкритого ринку і повітряного простору обумовлюють необхідність дерегулювання ринку повітряних перевезень. Структура цього ринку припускає можливість вирішення ряду питань виходячи з розподілу його на природно-монопольний сектор (підприємства наземної інфраструктури - аеропорти і підприємства аеронавігаційного обслуговування) і конкурентний сектор, що включає авіаперевізників, підприємства по продажі й експедируванню перевезень. Для монопольного сектора, як показало дослідження, доцільно зберігання державної власності з деяким її перетворенням, а для конкурентного сектора доцільно в ряді випадків розширення масштабів приватизація і дерегулювання. Проте конкурентний сектор не варто ідентифікувати із ринком зробленої конкуренції, скоріше, адекватною моделлю для опису ринку повітряних перевезень може бути олігополія або так звана монополістична конкуренція.
Діючим інструментам керування на повітряному транспорті залишається реструктуризація процесів і процедур зміни організаційної і майнової структур. З ній пов'язана оптимізація числа державних унітарних підприємств із поступовою консолідацією акцій акціонерних товариств, що знаходяться в державній власності, розширенням і укрупненням виробництва, упровадженням нових технологій, диверсифікація, обгрунтована демонополізація виробництва.
Незважаючи на зміну форм власності багато стратегічних цілей приватизації не були досягнуті.
З цього необхідно виходити при більш детальному обгрунтуванні проектів, оцінці соціальних і економічних наслідків, крім практики «спонтанних» рішень, пріоритету приватних інтересів перед державними і суспільними. Сферою особливої уваги є забезпечення сталості авіаперевезень і транспортної безпеки в широкому їх розумінні. Ця проблема тісно пов'язана з безпекою повітряних перевезень, що оцінюють безпекою польотів і авіаційної безпеки.