1. Господарський кодекс України, К., 2003.

2. Цивільний кодекс України, К., 2004.

3. Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон: Закон України від 13.10.1992р. // Голос України. - 1992.- 18 лист.

4. Про промислово-фінансові групи в Україні: Закон України від 21.11.1995р. //Голос України. - 1996.- 21 трав.

5. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996р. //Уряд. кур`єр. - 1996.- 25 квіт.

6. Про Державну програму приватизації: Закон України від 12 лютого 1998. //Відомості Верховної Ради України. 1998. №33.

7. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19 жовтня 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 46.

8. Про внесення змін до Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”: Закон України від 2 листопада 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 48.

9. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002р. Київ. Атіка. 2002.

10. Про утворення Міністерства промислового комплексу України: Указ Президента України від 25 липня 1997р. // Офіційний вісник України. 1997. № 31.

11. Положення про Міністерство аграрної політики: Указ Президента України від 7 червня 2000р. № 772/2000. // Офіційний вісник України. 2000. № 23.

12. Про перейменування Міністерства економіки України: Указ Президента України від 21 серпня 2001р. // Офіційний вісник України. 2001. № 34.

13. Про Положення про Міністерство промислової політики України: Указ Президента України від 21 вересня 2001р. // Офіційний вісник України. 2001. № 39.

14. Положення про Міністерство економіки України: Указ Президента України від 23 жовтня 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 43.

15. Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України: Указ Президента України від 28 листопада 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 48.

16. Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції: Указ Президента України від 9 лютого 2004 р. № 175/2004.

17. Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією: Указ Президента України від 18 січня 2001 р. № 22/2001.

18. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002.

19. Основні положення податкової політики в Україні: схвалені Постановою Верховної Ради України 4 грудня 1996р. // Голос України. - 1996.- 26 груд.

20. Типове положення про управління економіки районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996р. № 617. // Зібрання постанов Уряду України № 13. 1996.

21. Про завдання органів і підрозділів внутрішніх справ з проблем боротьби з корупцією і організованою злочинністю та захисту прав людини, що випливають з рішень Всеукраїнської наради при Президентові України 29.01.04: Рішення колегії МВС України від 6 лютого 2004 р. № 1 КМ/1.

22. Виступ Президента України на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини 29.01.2004р.

23. Звернення міністра внутрішніх справ М.В. Білоконя до працівників органів внутрішніх справ України, матеріали розширеної наради керівного складу ОВС України від 25.09.2003 р.

24. Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х., 2003. Вступ

Сьогодні ми розпочинаємо вивчення тем Особливої частини курсу “Адміністративне право України”, а саме “Державне управління, у сфері економіки та проблеми його вдосконалення в умовах економічної реформи”. Зазначена проблема торкається будь якого громадянина нашої молодої Вітчизни. Стан економіки відбивається безпосередньо на більшості населення, особливо на тих державних структурах та верствах населення (пенсіонерів, студентів), що існують, фінансуються за рахунок Державного бюджету. Отримати відповіді на питання , як організоване сучасне управління економікою України? Чому не поліпшується економічний стан в державі? Та інші є основною метою цієї лекції.

1. Загальна характеристика управління економікою україни в сучасний період.

У своєму виступі на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини Президента України Л. Кучма, зупинився на макроекономічних показниках, якими вимірюються успіхи та прорахунки у 2003 році, який оцінив як рік продовження економічного зростання. ВВП піднявся на 8,5 % проти 5,2 % у 2002 році.

Промислове виробництво збільшилося на 15,8 % (у 2002 році було 7%). За темпами економічного зростання Україна є одним із лідерів серед країн СНД. У сфері виробництва ми домоглися випереджального зростання галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес. Рекордний підйом демонструє машинобудування - 35,8 %.

Високими темпами зростала харчова промисловість, будівництво, послуги транспорту. Активізувалася зовнішня торгівля та інвестиційна діяльність.

 Утримується макрофінансова стабільність. Інфляція становила 8,2 %. Зросли золотовалютні резерви, кредитування економіки, вклади населення. Зміцнюються фінанси підприємств.

 Реальна заробітна плата зросла на 15,3 %. Зроблено перші кроки в пенсійній реформі. Підкреслюю, що це перші кроки. Намітилися позитивні тенденції в детінізації доходів населення. Якщо у 2000 році грошові витрати домогосподарств перевищували доходи в 1,5 раза, то у 2002 році - лише на 10 відсотків. Це - вихід з тіні.

Одночасно ним констатовано ряд негативних чинників, що зашкоджують розвиткові сучасної української економіки. Зокрема, це диспропорція між рівнем економічного зростання та надходженням коштів у державний бюджет, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості в недержавному секторі; інтенсифікація економічної злочинності, проникнення майже у всі сфері корумпованої організованої злочинності тощо.

Сучасні параметри управління та його еволюція визначаються багаточисельними процесами зміни соціально-економічної та політичної систем.

Керівництво економікою колишнього СРСР до кінця 1991 року здійснювалося на підставі державних планів економічного та соціального розвитку, з урахуванням галузевого та територіального принципів, при жорсткому централізованому управлінні, у деякого господарюючого самостійно підприємств, об'єднань та організацій. Це так звана “командно-адміністративна” система народного господарства, яка була виправдана в 40-50 роки ( коли відбудовувалась зруйнована воєнним лихоліттям економіка) в 70-ті р.р. стала гальмом подальшого розвитку країни – у всякому випадку, зростання національного доходу фактично припинилося. Деякі збільшення об’ємів виробництва та певне зростати доходів населення забезпечувалося за рахунок експорту газу, нафти та “проїдання” основного капіталу. Тому у 1965 році була здійснена перша спроба реформувати централізований механізм управління економікою. Однак ця реформа де була реалізована головним чином з причини того, що економічні інтереси держави не співпадали з інтересами підприємств.

Протиріччя між окремими ланками управління загострювались, продовжувався відрив народно-господарчих планів від об'єктивних потреб розвитку економіки. В результаті питома вага збиткових та нерентабельних підприємств у середині 80-х років складала біля 40 %.

Не дали також позитивних результатів заходи корінної перебудови розпочатої у 1985 році. Після розпаду СРСР у грудні 1991 року, його вищі і центральні органи державного управління припинили свою діяльність. Україна стала на самостійний шлях економічних реформ, основна мета яких - побудова в державі ефективних ринкових відносин, позитивні результати яких відчували б широкі верстви українського суспільства.

На початку 90-х років в України була прийнята низка законів, направлених на досягнення вищевказаної мети. ( “Про власність” від 27 лютого 1991 року, “Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 року, “Про приватизаційні папери” від 06.03.1992 року, “Про господарські товариства” від 19.09.1991 року, “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.1991 року, “Про підприємництво” від 07.02.1991 року, “Про підприємство в Україні” від 27.03.1991 року, “Про банкрутство” від 14.05.1992 року, “Про антимонопольний комітет України” від 24.11.1993 року).

Важелі державного регулювання економічних процесів цими законами були суттєво послаблені, держава почала різко втрачати свій вплив на відносини в сфері економіки, риси ринкової економіки набули у нас спотвореного виразу, цифрові характеристики економічної кризи в країну набувають все більш загрозливих га не втіш них характеристик.

Теза про посилення ролі державного управління вітчизняної економіки обумовлюються наступними факторами:

1. В сучасних умовах держава в силу генези та своєї природи покликана здійснювати економічну та соціально-культурну політику .

2. Злочинність держави в економічній та соціально-культурній сферах підтверджена історичним вітчизняним та зарубіжним досвідом. У кризовому стані роль держави не послаблюється а навпаки підсилюється. (Приклад: Ф.Рузвельт, Шар де Голль.).

3. Ринкова саморегуляція породжує стихійні процеси які повинні пом'якшуватися державою.

4. Приватну власність може породити або породжує більш жорстку за своєю суттю владу, обмежити таку владу може тільки держава.

5. Держава необхідна як гарант проти зовнішньої втручання у важливіших сферах життя кожного суспільства, захисту його внутрішнього ринку та національних інтересів.

“Економіка” - слово грецького походження і в перекладі означає мистецтво керувати домашнім господарством .

Зміст багатьох статей Конституції України передбачає активний вплив держави на економічні та соціальне культурні процеси. (ст.116-120).