1. Поняття та основні риси адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу.

Що таке процес? Це відома сукупність дій, подій, що приводять до певного результату. Іншими словами, тут є динаміка, неодноразовість, результат. У залежності від форм руху матерії визначають процеси фізичні, хімічні. Біологічні, соціальні.

Юридичні процеси е різновидом соціальних, їх відрізняють наступні особливості:

1. Це свідома цілеспрямована діяльність.

2. Вона пов'язана з реалізацією владних повноважень суб'єктами публічної влади.

3. Вона запрограмована на досягнення певних юридичних результатів, спрямована на вирішення юридичних справ.

4. Попередні та кінцеві результати процесу закріпляються в офіційних документах.

5. Повна (або в основному) регламентація діяльності юридичними процесуальними нормами.

Адміністративний процес стоїть в одному ряду з тайми юридичними процесами, як кримінальний, цивільний, законодавчий, бюджетний. З одного боку, він с видом юридичного процесу, а з іншого - це вид управлінської (виконавчої) діяльності, якому притаманні наступні особливості (риси):

• він є різновидом владної діяльності певної категорії суб'єктів державної влади (насамперед виконавчої влади, також суддів, прокурорів та ін.);

• він спрямований на вирішення певних управлінських справ, досяг­нення юридичних результатів;

• він врегульований нормами адміністративно-процесуального права (процесуальними нормами), за допомогою яких реалізуються матеріальні норми;

• адміністративно-процесуальними нормами регулюються процедурні відносини в інших правових галузях (фінансове, земельне, водне, екологічне);

• реалізується не тільки в рамках правосуддя як кримінальний та цивільний процес;

• він завжди виступає як специфічна юридична форма виконавчої та розпорядчої діяльності.

Розглянувши ці риси, можна сформулювати визначення “адміністративного процесу”.

І так, адміністративний процес – це різновид юридичного процесу. Врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок розгляду органами державною управління, уповноваженими посадовими особами інших державних, а також громадських структур адміністративних справ, які виникають підчас виконавчо-розпорядчої діяльності.

Здійснення адміністративного процесу базується на певних принципах:

(це перш за все вже відомі Вам конституційні принципи):

1. принцип верховенства прав (ст. 8 Конституція закріплює його);

2. рівність конституційних прав і свобод громадян України (ст. 24 Конституції);

3. охорона інтересів держави і особи;

4. об'єктивність (встановлення істини у справі, виявлення усіх фактів, відповідність матеріалів фактичним обставинам);

5. офіційність (публічність) адміністративного процесу та його доступності громадянам (процес ведеться від імені держави та за її рахунок);

6. гласність;

7. національна мова;

8. швидкість та економічність;

9. самостійність та незалежність в прийнятті рішення;

10. відповідальність за порушення процесу.

2. Особливості адміністративно-процесуальних норм і відносин. Суб’єкти адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні норми тісно пов'язані з нормами матеріального права, так як є правовим інструментом реалізації цих норм. Процесуальні норми мають прикладний характер і разом з тим самостійний предмет регулювання - суспільні відносини, що складаються під час розв'язання індивідуальних справ у сфері управління.

Адміністративно-процесуальна норма - встановлене або санкціонована державою обов'язкове правило поведінки, що регламентує порядок здійснення організаційних відносин під час застосування норм адміністративно-матеріального права.

В результаті застосування вказаних норм виникають, змінюються або припиняються адміністративно-процесуальні відносини. Для виникнення таких відносин необхідні наступні передумови:

• наявність матеріальної і відповідних їй процесуальних норм права,

• юридичний факт (реальні адміністративно-правові відносини);

• наявність адміністративно-процесуальної правоздатності (для дієздатного громадянина).

Специфіка адміністративно-процесуальних відносин.

1. Ці відносини складуються в сфері управління при здійсненні виконавчої та розпорядчої діяльності, тому однією з сторін тут завжди є орган держави (посадова особа), що має відповідні державно-владні повноваження.

2. Зазначені відносини виникають на базі адміністративно-матеріальних норм інших правових галузей, що регулюють відносини державного управління (фінансового, земельного, водного, екологічного та ін.).

3. Сторона, що представляє державу у деяких адміністративно-правових відносинах може одночасно виступати у якості сторони процесу і правомочного органу розглядати конкретну справу (розгляд ОВС справ про адміністративні правопорушення).

Змістом адміністративно-правових відносин є сукупність повноважень і використовуючих ними обов’язків учасників процесу. Ці повноваження та обов’язки передбачені конкретною адміністративно-процесуальною нормою.

Наприклад. Законом визначено, що про адміністративне правопорушення має бути складений протокол певної форми. Під час складення цього документу реалізуються процесуальні права та обов'язки як уповноваженої посадової особи, так і правопорушника.

Адміністративно-процесуальні норми можна класифікувати по видам адміністративних проваджень, що регулюються ними:

• які визначають порядок розгляду пропозицій та заяв громадян, дер­жавних і громадських організацій;

• які регламентують адміністративний порядок розгляду господарчих спорів (арбітражний процес);

• які визначають порядок розгляду скарг на дії органів управління та їх посадових осіб;

• які регулюють порядок застосування заходів адміністративного стягнення (примусу),

• які регламентують порядок притягнення посадових осіб державного апарату та інших державних службовців до дисциплінарної відпові­дальності;

• які визначають адміністративний порядок розгляду справ про від­шкодування матеріальної шкоди.

Учасниками адміністративного процесу е державні органи управління, суди, органи прокуратури, уповноважені посадові особи, громадські органі­зації, їх посадові особи, особливу групу учасників адміністративного процесу складають громадяни.

Правове положення суб'єктів адміністративного процесу визначається наступними моментами:

1. сторона в процесі, може захищати свій законний інтерес, своє право, що ставиться під сумнів або порушується іншою стороною процесу;

2. учасники процесу можуть виступати як свідки, експерти, очевидці, перекладачі, адвокати, потерпілі.

Суб'єктів адміністративного процесу можна поділити на три групи:

* державні органи (посадові особи);

* громадські організації і органи громадської діяльності;

* громадяни. Особи без громадянства та іноземці.

Державні органи можуть виступати у процесі у двох якостях:

1. як інстанція, що розглядає справу (наприклад, санітарний інспектор);

2. як звичайна сторона адміністративного процесу (наприклад, посадова особа, дії якої оскаржуються у вищій державний орган або у суд).

Громадські організації та їх посадові особи:

1. як суб'єкти адміністративно-процесуальних відносин при розгляді скарг надії органів державного управління;

2. як сторона даних процесуальних відносин;

3. як органи, що розглядають справу (наприклад, область соціального страхування, охорона праці та інше).

Громадяни (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) правове положення цих суб'єктів визначається їх адміністративно-процесуальною правоздатністю та адміністративно-процесуальною дієздатністю.

Адміністративно-процесуальна дієздатність громадянина характеризує фактичне використання їм таких прав, як право особисто подавати скаргу, знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати докази, вимагати додаткової перевірки обставин, оскаржити рішення і постанови адміністративних органів та інше).