3. Поняття конформізм-нонконформізм.

Конформізм — прийняття суб'єктом думки групи з метою уникнення конфлікту, тобто йдеться передусім про зовнішню згоду за внутрішньої незгоди. У навіюваних типів особистості зовнішня згода певним чином трансформується на внутрішню позицію.

Першим експериментально почав досліджувати це психоло­гічне явище американський психолог Соломон Аш. Він провів такий експеримент. Групі студентів із 8 осіб було запропо­новано порівняти довжину лінії з трьома неоднаковими їй відрізками. Кожен досліджуваний голосно повідомляв про свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно неправильні оцінки про співвідношення довжи­ни відрізків. Реально їхні "помилки" були значними (від 1 до 4 см).

Той, хто не був утаємничений у своєрідну змову, мав справу з думкою більшості, яка суперечила його досвіду і власним оцінкам. Ситуація складалася напружена: з одного боку — думка всіх, з другого — реальне сприйняття і власна думка суб'єкта. Залежно від якостей особистості реакція досліджуваних була різною: одні продовжували відстоювати свою думку, обґрунтовану сприйманням, і ігнорувати думки решти, інші виявляли згоду з думкою більшості (або щиро, або погоджувалися зовні, але насправді лишалися на своїй позиції). Зрозуміло, що щиро погоджувалися найбільш навію­вані.

Нонконформізм — зовнішня незгода суб'єкта з думкою групи за незгоди внутрішньої. В крайньому, утрируваному ва­ріанті поведінки — прагнення взагалі в усьому демонстративно заперечувати думку оточуючих. Педагогічний досвід показує, що такі своєрідні "нігілісти" здатні серйозно дезорганізовувати навчально-виховний процес у класі.

4. Сприймання як аспект міжособистісних взаємин.

Соціальна перцепція. Міжособистісне сприймання нале­жить до, процесу, який у психології прийнято називати соціальною перцепцією. Цей термін ввів у вжиток Дж.Брунер 1947 р. Спочатку під соціальною перцепцією розумілася соціальна детермінація перцептивних процесів. Згодом дослід­ники, зокрема соціальні психологи, надали поняттю дещо іншого змісту: соціальною перцепцією почали називати процес сприймання так званих соціальних об'єктів, під якими малися на увазі інші люди, соціальні групи, великі соціальні спільноти. Саме в такому сенсі термін закріпився в психологічній літе­ратурі. Тому сприймання людини людиною належить, ясна річ, до сфери соціальної перцепції, але не вичерпує її.

Термін "соціальна перцепція", або, вужче, — "міжособистісна перцепція", "сприймання іншої людини" вживається в літературі з дещо довільним значенням, хоч останні дослідження із загальної психології сприймання характеризуються певним зближенням сприймання та інших пізнавальних процесів.

На думку Г.М.Андреєвої, міжособистісне сприймання — це сприймання зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з особистішими характеристиками того, кого сприймають, і інтерпретація на цій підставі його вчинків.

Сприймання людьми одне одного формуються в процесі взаємодії. Взаємини, які виникають при цьому між партнерами, значною мірою впливають на формування образу іншого.

Найпоширенішим є дихотомічний поділ усіх можливих різновидів взаємодії на два протилежні: кооперацію і конку­ренцію. Крім кооперації і конкуренції, вживають терміни "згода і конфлікт", "пристосування і опозиція", "асоціація і дисоціа­ція" тощо. За всіма цими поняттями чітко простежується принцип виокремлення різних видів взаємодії.

У першому випадку (кооперація) аналізуються такі її прояви, які сприяють організації спільної діяльності, є позитивними в цьому плані. До другої групи (конкуренція) належить взаємодія, яка так чи інакше дезорганізує спільну діяльність, являє собою певного роду перепону для неї. Зрозуміло, що перший різновид взаємодії зумовлюватиме тенденцію до більш пози­тивних взаємних оцінок.

З погляду впливу на соціальну перцепцію цікавим є трансактний аналіз взаємодії. Такий аналіз припускає, що кожний учасник взаємодії в принципі може займати одну з трьох позицій, які умовно можна позначити як "батько", "дорослий", "дитина". Ці позиції не обов'язково пов'язані з номінальним значенням указаних соціальних статусів. Йдеть­ся лише про суто психологічний зміст певної стратегії у взаємодії.

Позиція "дитини" може бути визначена як позиція "Хочу!", позиція "батька" — як "Треба!", позиція дорослого — як "Хочу" і "Треба". Залежно від цього формуються й певні перцептивні образи. Спільна діяльність ефективна тоді, коли транзакції мають "доповнювальний" характер, тобто збігають­ся, і якщо партнер звертається до іншого як "дорослий", то і той відповідає з такої ж позиції. Якщо ж один з учасників звертається до іншого з позиції "дорослого", а той відповідає йому з позиції "батька", то гармонія взаємин порушується, що прямо зумовлює і зміну змісту міжособистісної перцепції.

Проблема взаєморозуміння. Взаєморозуміння передбачає наявність двох рівнів глибини стосунків, соціальної перцепції та взаємодії: 1) усвідомлення мотивів і мети поведінки партне­ра; 2) внутрішня згода з цими мотивами та метою, за певних обставин — пряме схвалення їх.

У першому випадку, наприклад, учитель може розуміти, що старшокласник не виконав домашнього завдання, бо йому, з огляду на специфіку юнацького віку, хотілося цікаво, емоційно насичено провести час із друзями, проте "прийняти" таку поведінку він не зможе. Виходячи зі своєї соціальної позиції, педагог цілком слушно вважатиме, що юнак має вміти пра­вильно розподіляти свій час і, в усякому разі, не нехтувати навчанням заради розваг.

У другому випадку, скажімо, вчитель може розуміти і погоджуватись з тим, що в цілому обдарований учень вирішив пов'язати своє майбутнє з гуманітарними науками і не в змозі приділяти стільки ж уваги і часу точним наукам.

Пізнаючи Інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, фор­мується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товари­шів у навчанні, не може не порівнювати їх зі власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичли­вість у взаєминах однокласників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведін­ку в стосунках з оточуючими.

Важливе значення в міжособистісному сприйманні має соціально-психологічна ідентифікація — вміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі спілкування.

З ідентифікацією тісно пов'язана емпатія — емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність емоційно відгукну­тися на її проблеми, переживати разом з нею. Ті чи інші переживання дитини викликають такі ж сильні емоції і в ма­тері. Емпіричний досвід доводить, що високий авторитет у своїх вихованців має лише той учитель, який захоплюється разом з ними тією чи іншою справою, сумує з приводу невдач і радіє з досягнутих успіхів.

Як уже згадувалося, одним з основних психологічних феноменів міжособистісного сприймання є соціально-психологічна рефлексія — усвідомлення суб'єктом того, як він сприймається оточуючими. Л.С.Виготський зазначав: "Особис­тість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших". Наприклад, учителям-практикам добре відомо, що в більшості шкільних класів є свій "штат­ний гуморист". Нерідко на такого учня "працює" весь клас, підказує жарти, опосередковано зумовлює відповідні дії, вчинки, лінію поведінки взагалі. Учень поступово звикає до свого статусу, це накладає відбиток на всю систему його особистісних якостей і визначає лінію поведінки і в подальшому житті.

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житті суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує йому налагодження комунікативних контактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригувати в бажаному напрямі навчально-виховний процес.