3. Змістовий бік мислення. Процес розуміння.

Мислення, виконуючи будь-яку функцію (розуміння смислу тексту і розв'язування ситуацій, проблем, задач; утворення зв'язку загальної мети з кінцевою; осмислення своїх дій тощо), змінює вихідний зміст за допомогою різних операцій та прийомів. Діючи в такий спосіб, суб'єкт присвоює знання, робить їх своїми, трансформованими щодо зовнішніх. Тому варто вирізнити три боки, або компоненти, мисленнєвої діяль­ності: змістовий, функціонально-операційний і цілемотиваційний.

Мислення завжди мас певний зміст. До змісту входять емпіричні знання, що існують у свідомості у вигляді образів уявлень або уяви, емпіричних понять.

Логічним шляхом людина збагачує свій досвід теоретич­ними знаннями, що виступають у формі наукових понять, символів, схем тощо.

Емпіричні поняття називають житейськими. Це донаукові поняття, бо вони відображають чуттєві ознаки, властивості (тобто виділені з допомогою органів чуття). Серед цих ознак можуть бути істотні та випадкові.

Наукові поняття — це відображення об'єктивно істинного в об'єктах або явищах.

Образ—суб'єктивне цілісне відображення дійсності, в якому одночасно виявляються три форми існування матерії, виражені в категоріях простору, руху і часу.

Уявлення відрізняється від поняття тим, що це завжди образ, що охоплює істотні й неістотні ознаки, а поняття — це думка, виражена в слові, що відображає істотне в об'єкті пізнання. Відображення у формі понять має узагальнений характер, а через це набуває навіть усезагальності. Уявлення у людей дуже різні, а в розумінні понять є багато спільного.

Отже, знання, які людина отримує через органи чуття та логічним шляхом, становлять змістовий бік її мислення.

Збагачення змістового компонента мислення не може від­буватися без розуміння. Воно залежить від того, наскільки глибоко і повно здійснюється процес розуміння. Розуміння про­являється у спілкуванні людини як із предметним світом, так і з іншою людиною.

Проблема співвідношення понять "розуміння" і "мислення" постала ще тоді, коли їх дослідження тільки розпочиналося. Г.С.Костюк писав "Процеси розуміння — це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами".

Розуміння і мислення не завжди проявляються у єдності. Розуміння може відбуватися поза мисленням: у разі розуміння-пригадування. За потреби ж зрозуміти новий предмет процес розуміння проходить низку етапів і завжди включений в актуальну мисленнєву діяльність. Мислення може відбутися без участі розуміння тоді, коли суб'єкт не ро­зуміє місця, ролі виявлених нових сторін об'єкта пізнання. Наприклад, розглядаючи нову модель соковижималки, ви натискуєте всі необхідні кнопки для роботи та для припинення її дії, але принцип роботи лишається для вас незрозумілим. Утім, І В.В.Знаков стверджує, що не існує розуміння як специфічного виду мислення. Воно завжди є компонентом, одним із процесів мислення. А.Б.Коваленко, узагальнюючи думки з опрацьова­них джерел, пише, що розуміння завжди пов'язане з мисленням і є однією з форм, властивістю, компонентом мислення.

Г.С.Костюк, описуючи процес розуміння, наголошує, що зрозуміти об'єкт означає розкрити його у всіх зв'язках і відношеннях. У цьому процесі важливе значення має відпо­відний досвід людини. Зрозуміти явище означає спробувати віднести його до певного класу явищ, пригадати, де доводилося мати справу з таким явищем або йому подібним, яким законам, правилам підкоряються такі явища тощо.

Розпочинається розуміння з усвідомлення питання, що ро­бить цей процес цілеспрямованим і запобігає виникненню у свідомості перебігу випадкових асоціацій.

Розуміння залежить від ініціації, тобто від усвідомлення мети, від її чіткого формулювання та від постановки й осмисленості завдання.

Якщо перед учнями було поставлене завдання у формі, яка недоступна для їх розуміння, то марно розраховувати на успіх. Вони суб'єктивно трансформують її і присвоюють у неадекватному варіанті. Вчителеві необхідно чітко форму­лювати завдання. Звернути увагу школярів на те, що саме необхідно зрозуміти, починаючи від простих завдань і посту­пово переходячи до більш складних.

Щоб зрозуміти об'єкт, потрібно думати, діяти розумово і практично. Наприклад, щоб зрозуміти математичну задачу, слід читати умови, виділити відомі і невідомі її компоненти. Іноді для полегшення процесу розуміння необхідно зробити малюнок або схематично зобразити основні компоненти об'єкта, що сприятиме відображенню зв'язків між ними. Отже, розуміння — це активний, дійовий процес.

Процес розуміння має аналітико-синтетичний характер — такий висновок підтверджується численними дослідженнями. Згадані дослідження доводять, що процес ро­зуміння включає вирізнення основних елементів об'єкта й об'єднання їх у єдине ціле.

Багато зарубіжних і вітчизняних психологів схиляються до думки, що розуміння найкраще розгля­дати як вирішення проблем, розв'язання пізнавальних завдань. Так, В.О.Моляко вважає, що розуміння задачі необхідно поділити принаймні на два етапи: розуміння умови задачі (її вимог та суті) і розуміння результату, який слід знайти (з'ясування його правильності, відповідності умові задачі).

Розуміння — це продуктивний процес, він завжди пов'яза­ний з пізнанням нового, із залученням невідомого до системи раніше набутого досвіду. А тому фізіологічною основою розуміння є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їх застосування в нових умовах і формування нових зв'язків (Г.С.Костюк).

Кожна людина переконується на власному досвіді, що чим складніша проблема, тим більшого досвіду, раніше набутого, вона потребує. На цю закономірність варто зважати в педаго­гічному керівництві навчальним процесом, у побудові підруч­ників. Але при цьому слід пам'ятати, що для розуміння нового матеріалу актуалізації підлягають лише відповідні старі знання, невідповідні ж здатні лише віддалити учнів від розуміння, а не наблизити до нього.

Важливу роль у процесі розуміння відіграє наочність, проте мета використання її полягає не тільки в тому, щоб учні змогли побачити об'єкт, а й у тому, щоб вони вирізнили в ньому суттєве, найістотніше.

Могутнім знаряддям розуміння є мова та мовлення. Чіткість, послідовність, граматична правильність мовлення сприяють розумінню мети, виділенню смислових одиниць у поясненні вчителя, у прочитаному тексті тощо. Слово вчителя має спря­мовувати розумову діяльність школяра на утворення образу пізнавального завдання, перехід від нього до закону, правила, поняття тощо.

Успішність розуміння залежить не тільки від знань людини, а й від мотивів, що спонукають до пізнавальної діяльності. Основними мотивами є потреби людей, їхні інтереси, допит­ливість, жадоба до знань, потреба зрозуміти, усвідомлення необхідності ґрунтовно засвоїти знання з різних дисциплін, почуття відповідальності тощо.