Методичні рекомендації

Кримінологія як соціально-правова наука є результатом синтезу наробок, що були отримані фахівцями, які працювали у двох відносно самостійних напрямках дослідження кримінальної активності:

• антропологічному, предметне поле якого складали характеристики та особливості індивідів, що вчиняли злочини; основним завданням прибічників цього напряму стало формулювання переліку ознак, за якими можна відрізнити законослухняного громадянина від особи, схильної до вчинення злочину; відповідно, «кримінальність» розумілася як індивідуальна властивість, що межує із хворобливим станом;

• соціологічному, в рамках якого фахівці зосередилися на виявленні та дослідженні закономірностей масових явищ, наявність яких свідчила про відхилення від «нормального» суспільного розвитку; в цьому сенсі кримінальність розглядалася як ознака, притаманна соціуму в цілому, а окремий індивід вважався «відбитком» загальносоціальних процесів.

Власне сам термін «кримінологія» був запропонований Рафаелем Гарофало (1851-1934) у 1885 р. Однак не слід применшувати й вплив роботи Чезаре Беккаріа «Про злочини та покарання», яка вийшла у 1764 р., адже в англійській та американській традиціях саме з цією працею, яка похитнула традиційні уявлення про природу кримінальності, каральний вплив на злочинця тощо, пов`язують виникнення якісно нового (кримінологічного за своєю сутністю) знання.

В історичній ретроспективі розвиток кримінології являє собою поступове формування та актуалізацію певних підходів до формування та розуміння предмету цієї науки:

- кінець XIX ст. – 20-30 рр. ХХ ст. – період активних теоретичних та емпіричних досліджень, внаслідок чого оформилися основні (соціологічний та антропологічний) та виникли інтегративні підходи до розуміння кримінологічної проблематики (зокрема, соціолого-культурологічний, соціоантропологічний);

- 40-70 рр. ХХ ст. – період переважно емпіричних дослідів та однозначного домінування соціологічного підходу; в СРСР на цей період припадає заборона кримінології як «буржуазної» науки, репресії серед юридичної спільноти, після 1950-х рр. - критичне ставлення до антропології та «біологізаторства» у кримінологічних дослідженнях;

кінець 70 - 80 рр. ХХ ст. – період активізації теоретичних досліджень (у тому числі й культурологічних) та відродження інтересу до антропологічного підходу, відбуваються зміни у трактовці сутності основних підходів;

90 Рр. Хх ст. – початок XXI ст. – етап докорінних змін у кримінології, вихід антропологічних досліджень на новий рівень, пошуки системного погляду на предметне поле кримінології.

В ході розвитку кримінологічної науки були сформульовані погляди на сутність і предмет кримінології, які стали основою для формування різних шкіл кримінології, що існують й сьогодні. У загальному вигляді їх можна звести до низки основних напрямків:

- представники першого напрямку вважають кримінологію частиною кримінального права, якщо його розглядати в широкому сенсі. В рамках цього напрямку кримінологія є соціологією кримінального права, яка особливого значення надає вивченню кримінологічних засад кримінального права, питанням ефективності кримінального законодавства як засобу впливу на злочинність;

- представники другого напрямку вважають доцільним об'єднання всіх «допоміжних стосовно кримінального права наук» у єдину систему кримінології. В цьому сенсі кримінологія включає кримінальну та пенальну політику держави, організацію управління соціальними процесами та інститутами, дотичними до кримінальної активності, тощо задля вироблення кримінологічної політики (кримінологічної стратегії протидії злочинності);

- третій напрямок розглядає кримінологію переважно як науку про злочинність та її причини задля вироблення рекомендацій щодо запобігання кримінальній активності на загальному, груповому та індивідуальному рівнях;

- представники четвертого напрямку досліджують кримінологічні проблеми в контексті вивчення особистостей з девіантною поведінкою та тих заходів, які застосовуються до них.

Найбільш плідним є органічне поєднання здобутків всіх напрямків, однак при цьому неможна нівелювати специфіку предмету кримінології, оскільки саме він відмежовує її від інших галузей знання та надає практичного сенсу її існуванню. В предмет сучасної кримінології входять:

• злочинність;

• причинний комплекс злочинності;

• особистість особи, яка вчиняє злочини, та індивідуальна кримінально активна поведінка;

• система запобігання злочинності;

• особливості запобігання окремим видам злочинності.

Кримінологія не становить окрему галузь права, однак внаслідок прикладної спрямованості кримінологічного знання правова складова у кримінологічних дослідженнях та впровадженні їх результатів в практичну діяльність посідає особливе місце. Тому законодавство в сфері запобігання злочинності становить інтерес для кримінології.

Таким чином, сьогодні кримінологія розглядається як самостійна комплексна соціально-правова наука із специфічним предметом та наступними функціями:

• описовою (кримінологія описує явища та процеси, які входять в її предмет, за допомогою теоретичних постулатів та емпіричних даних; це надає змоги сформувати бачення та розуміння елементів предмету кримінології);

• пояснювальною (кримінологія виокремлює та пояснює закономірності виникнення та розвитку елементів свого предмету),

• прогностичною (кримінологія, за допомогою наукових методів, «передбачає», формує уявлення про майбутній стан процесів та явищ, що входять до її предмету)

• перетворювальною (кримінологія пропонує контрольовані зміни у суспільстві, окремих соціальних групах).

Завдяки реалізації цих функцій кримінологія набуває світоглядного, практичного та дидактично-ерудиційного значення.

Кримінологія перебуває у стані постійного розвитку, динаміка якого свідчить про удосконалення розуміння базових її компонентів, у тому числі, предмету, методів кримінологічних досліджень, функцій тощо.

Кримінологія має теоретичний та прикладний аспекти:

- перший полягає у розробці теоретичних концепцій (вчень) про злочинність та її види, особу, яка вчиняє злочини чи є їх жертвою, запобігання злочинності;

- другий передбачає розробку (добір) конкретних заходів, спрямованих на запобігання окремим видам злочинності.

З певним ступенем умовності кримінологія як навчальна дисципліна за рівнем узагальнення науково-практичної інформації може бути поділена на дві частини:

- Загальну (феноменологія та етіологія злочинності, вчення про особу, яка вчиняє злочин, її злочинну поведінку, систему запобігання злочинності з огляду на кримінологічне прогнозування та планування запобіжної діяльності);

- Особливу (теоретико-прикладні концепти протидії окремим видам злочинності з урахуванням впливу фонових явищ).

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Поняття кримінології.

2. Складові предмету кримінології в історичній традиції та сучасних кримінологічних підходах.

3. Функції кримінології на сучасному етапі.

4. Практичне значення кримінологічного знання.

5. Правова складова кримінологічної науки.

6. Розмежування кримінології та інших юридичних та суспільних наук.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Історія розвитку вітчизняної кримінології.

2. Основні кримінологічні школи (напрямки).

3. Становлення кримінології за кордоном.

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Провідні кримінологічні установи сучасності.

2. Тенденції розвитку кримінологічної науки.

3. Законодавство у сфері запобігання злочинності в контексті предмету кримінології.

ЛІТЕРАТУРА:

Голіна В.В. Загальне запобігання злочинності як одна з цілей кримінального законодавства (кримінологічний підхід) / В.В.Голіна, Б.М.Головкін // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. праць. Вип. 16 / Ред. кол.: Ю.В.Баулін (голов.ред.) та ін. – Х.: Вид-во «Кроссроуд», 2008. - С.49-61.

Голіна В.В. Кримінологічна політика держави: концептуальні положення та основні принципи її формування / В.В.Голіна, С.Ю.Лукашевич // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. праць. Вип. 16 / Ред. кол.: Ю.В. Баулін (голов. ред.) та ін. – Х. : Вид-во «Кроссроуд», 2008. - С. 36-48.

Джужа О. Сучасний погляд на розвиток кримінології / О.Джужа, А.Кирилюк // Право України. – 2003. - № 2. - С. 97-101.

Зелінський А. Перспективи подальшого розвитку кримінології / А.Зелінський // Право України. – 2001. – № 1. - С. 107-109.

Зер Г. Зміна об'єктива: новий погляд на злочин і правосуддя / Зер Г. - К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - 222 с.

Иншаков С.М. Зарубежная криминология / Иншаков С.М. – М.: ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 374 с.

Квашис В.Е. Основы виктимологии. Проблемы защиты прав потерпевших от преступления / Квашис В.Е. – М., 1999. – 450 с.

Комплексное изучение системы воздействия на преступность (методологические и теоретические основы) / Под ред. П.П. Осипова. – Л.: ЛГУ, 1978. - 152 с.

Магуза А.О. Проблемы криминологии и теории уголовного права в свете научных воззрений представителей российской эмиграции первой половины ХХ столетия: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / А.О.Магуза; Акад. права и управления ФСИН. - Рязань, 2012. - 22 с.

Туляков В.А. Виктимология: учеб. пособие / Туляков В.А. – О.: Юрид. лит., 2003. – 148 с.

Туляков В.А. Криминология современности / В.А.Туляков // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна]. – Б-ка журн. «Юридичний вісник». – О. : Фенікс, 2008. – С. 71-79.