Методичні рекомендації до практичного заняття

Для вирішення завдань за питаннями 2-5 необхідно керуватися відповідними розділами Податкового кодексу України.

Сплата податку на прибуток регламентується розділом ІІІ ПКУ.

Стаття 134 ПКУ виділяє два об'єкти оподаткування - для резидентів і для нерезидентів:

• прибуток із джерелом походження з України та за її межами - визначається згідно з п. 134.1.1 ПКУ, шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суму інших витрат звітного податкового періоду;

• дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України - його оподаткування розглядається в п. 160.1 ПКУ.

Звітним періодом для платників податку на прибуток вважається: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік (п. 152.9 ПКУ), крім виробників сільськогосподарської продукції, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Особливу увагу слід звернути на порядок визначення доходів та витрат виробничого підприємства (ст. 135-140 ПКУ).

До складу доходів, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (прибутку), включаються:

1. доходи від операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, з доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 135.4);

2. інші доходи, що включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, від операцій оренди/лізингу, за операціями в іноземній валюті, суми штрафів, безповоротної фінансової допомоги, доходи від реалізації необоротних активів тощо (детальніше розкрито у п. 135.5 ПКУ).

Доходи, які не враховуються у розрахунку оподатковуваного прибутку, наведено в ст. 136 ПКУ.

Склад витрат та порядок їх визнання встановлено у ст. 138 ПКУ. Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з:

• витрат операційної діяльності;

• інших витрат.

В свою чергу, витрати від операційної діяльності включають:

• собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг);

• витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.8 ПКУ, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів (виконанням робіт, наданням послуг), а саме:

• прямі матеріальні витрати - на сировину, матеріали та напівфабрикати, що утворюють основу виготовленого товару (роботи, послуги) - п. 138.8.1 ПКУ;

• прямі витрати на оплату праці - на зарплату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (робіт, послуг) - п. 138.8.2 ПКУ;

• амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);

• вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);

• інші прямі витрати - витрати з придбання електроенергії, внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв - п. 138.9 ПКУ.

Витрати, що формують собівартість товарів (робіт, послуг), визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (робіт, послуг) (п. 138.4 ПКУ). Собівартість придбаних та реалізованих товарів визначається відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 ПКУ).

Згідно з п. 138.10 ПКУ, до інших витрат включають:

• загальновиробничі витрати - витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, на обслуговування виробничого процесу, охорону праці і т.п. (п. 138.10.1 ПКУ);

• адміністративні витрати - організаційні витрати, проведення річних зборів, представницькі витрати, утримання апарату управління підприємством, службові відрядження, страхування майна, охорона, послуги зв’язку, консультаційні, інформаційні послуги, амортизація нематеріальних активів, витрати на оренду легкового автотранспорту, парковку, ПММ (п. 138.10.2 ПКУ);

• витрати на збут - реклама, дослідження ринку, пакувальні матеріали, оплата праці продавцям, транспортування, страхування товарів, гарантійне обслуговування тощо (п. 138.10.3 ПКУ);

• інші операційні витрати - витрати за операціями в іноземній валюті, амортизація наданих в оперативну оренду необоротних активів, податки, збори, інформаційне забезпечення (п. 138.10.4 ПКУ);

• фінансові витрати - проценти за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою, витрати, пов’язані з запозиченнями, крім включених до собівартості кваліфікаційних активів за ПС(Б)О 31 «Фінансові витрати»(п. 138.10.5 ПКУ);

• інші витрати звичайної діяльності, не пов’язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією товарів (робіт, послуг) - добровільно передані активи, безнадійна заборгованість, придбання ліцензій та інше (п. 138.10.6 ПКУ).

До інших витрат також відносяться будь-які інші витрати господарської діяльності, стосовно яких ПКУ не встановив відповідних обмежень (п. 138.12.2 ПКУ). Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 138.5 ПКУ).

Витрати, які не включаються до розрахунку об’єкта оподаткування наведено у п. 139. Розглянемо найважливіші з них:

1. як і при визначенні доходів, при визначенні витрат тепер не враховуються передоплати та аванси (п. 139.1.3 ПКУ);

2. витрати на придбання товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних та нематеріальних активів у фізосіб - єдиноподатників, за винятком сфери інформатизації (п. 139.1.12 ПКУ);

3. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді на придбання у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат на користь постійних представництв нерезидентів), у сумі, що перевищує 4% доходу (виручки) від реалізації продукції (без ПДВ та акцизного податку) за попередній звітний рік. При цьому, якщо перелічені послуги (роботи) оплачують на користь офшорного нерезидента, витрат не відображають взагалі (пп. 139.1.13 ПКУ);

4. витрати, понесені (нараховані) у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (знову ж, крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів), у сумі, що перевищує 5% митної вартості обладнання, імпортованого за відповідним контрактом (пп. 139.1.14). Причому такі витрати не включаються до складу витрат взагалі, якщо нерезидент має офшорний статус, або коли особа, на користь якої нараховується плата за послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги (п. 139.1.15).

Крім названих, Податковий кодекс містить чимало інших обмежень та особливостей, що стосуються окремих витрат платників податку на прибуток. Звернімо увагу на тих видах витрат, які зазнали змін у порівнянні з попередніми правилами оподаткування.

1. Витрати подвійного призначення (ст. 140 ПКУ):

• витрати з роялті: загалом відносяться до складу витрат, але є певні обмеження, у тому числі для нерезидентів (п. 140.1.2 ПКУ);

• витрати на навчання та професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації працівників (і не тільки працівників) при виконанні певних умов можна включати до витрат у повному обсязі (п. 140.1.3 ПКУ);

• витрати на проведення реклами - включаються до витрат повному обсязі без обмежень (п. 140.1.5 ПКУ);

• витрати на відрядження - збільшено розмір добових, які можна включити до складу таких витрат; при цьому не вимагається наявність позначок приймаючої сторони у посвідченні про відрядження - досить мати наказ керівника про направлення у відрядження та підтверджуючі документи, як, наприклад, транспортні квитки або позначки прикордонних служб у паспорті (п. 140.1.7 ПКУ).

2. Заборона визначення витрат щодо товарів (результатів робіт, послуг), отриманих (наданих) після 01.04.2011 р. у частині їх вартості, проавансованої до такої дати, у разі якщо такі аванси в минулому враховували у складі валових витрат за датою їх оплати, а також у період перебування на спрощеній системі оподаткування (п. 7 підрозділу 4 Перехідних положень ПКУ).

3. Витрати за довгостроковими договорами: для платників, зайнятих виробництвом товарів (робіт, послуг) з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом, за умови, що договорами не передбачено поетапного їх здавання, витрати, пов’язані з таким виробництвом включаються до звітного податкового періоду (п. 138.2 ПКУ).

4. Операції з пов’язаними особами - діє нова обмежувальна норма: витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаних осіб визначаються виходячи з договірних цін, але не вище за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, якщо договірна вартість відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни. Це положення поширюється також на операції з неплатниками і нестандартними платниками податку на прибуток (п. 153.2 ПКУ).

У зв'язку з набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" змінився порядок утримань із заробітної плати.

Платники єдиного внеску визначені частиною першою статті 4 Закону.

Після проведення звірення платників з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України, передбаченого пунктом третім розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, а також отримання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України переліку бюджетних установ, яким на сьогодні встановлено розмір страхових внесків на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання як бюджетним установам згідно зі статтею 4 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" управління Пенсійного фонду України у районах, містах та районах у містах зобов'язані вручити (направити) платникам повідомлення про рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України для зарахування єдиного внеску, який сплачується залежно від визначеного класу професійного ризику виробництва або категорії платника.

При взятті на облік платників єдиного внеску слід керуватися Порядком взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-6 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 р. за № 995/18290.

База нарахування єдиного внеску визначена статтею 7 Закону.

Для платників-роботодавців, визначених пунктом 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 та платників - найманих працівників, визначених пунктами 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці".

Згідно з підпунктом 4.3.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 за № 994/18289 визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.

Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України 22.12.2010 р. № 1170.

При виконанні ситуаційних вправ необхідно враховувати усі зміни, які сталися у податковому законодавстві на день їх виконання.

Рекомендована література

[1-8; 2; 3; 7; 11; 18; 29; 30]

Практичне заняття № 2