Рекомендована література: [7,11,13,24]

Тема 7. Моделі і методи прийняття рішень у поточному і стратегічному управлінні та прогнозуванні економічного розвитку План вивчення теми

1. Сутність і цілі фінансового планування.

   1. Поточне фінансове планування.

   2. Оперативне фінансове планування (бюджетування).

   3. Перспективне фінансове планування - основа формування фінансової стратегії підприємства.

2. Стратегічний аналіз – основа стратегічного управління підприємством

   1. Методи оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

   2. Моделі аналізу конкурентних позицій підприємства.

3. Поняття прогнозування та види прогнозів.

   1. Принципи і функції прогнозування.

   2. Методи прогнозування: інтуїтивні методи прогнозування; методи екстраполяції; методи аналізу якості прогнозів.

4. Етапи прийняття управлінських рішень. Побудова блок-схеми інформаційно-аналітичного забезпечення управління економічним розвитком.

Навчальні цілі: засвоєння, поглиблення та систематизація знань щодо використання моделей і методів прийняття рішень у поточному і стратегічному управлінні та прогнозуванні економічного розвитку.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Вивчення даної теми зумовлене тим, що розробка управлінського рішення в багатьох випадках передбачає врахування того, що може відбутися в зовнішньому середовищі організації в майбутньому. В управлінському рішенні відбивається комбінація бачення поточної ситуації та уявлення про можливі майбутні зміни. Чим точніше управлінець зможе передбачити зовнішні і внутрішні умови майбутнього, тим вища ймовірність досягнення запланованих результатів. Прогнозування може розглядатись як важливий інструмент "більш точного налаштування" бачення майбутніх змін. Без прогнозування, без уявлення майбутнього розвитку події неможливо прийняти ефективне управлінське рішення, а це потребує використання моделей і методів прийняття рішень у поточному і стратегічному управлінні та прогнозуванні економічного розвитку.

Основна мета фінансового управління - отримати найбільшу вигоду від функціонування підприємства в інтересах його власників. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів досягається шляхом визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на майбутній період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності залучення зовнішніх джерел, управління залученням зовнішніх фінансових ресурсів. Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні на цілі виробничого і соціального розвитку підприємства, виплати необхідного рівня доходів на інвестиційний капітал, власникам підприємства тощо.

Моделювання фінансових процесів на підприємстві передбачає використання різноманітних методів фінансового управління та видів фінансових моделей. Фінансове управління базується на фінансовому прогнозуванні, фінансовому плануванні, фінансовому регулюванні, фінансовому стимулюванні, фінансовому контролі.

Отже, роль фінансового управління полягає у науковій обґрунтованості процесу управління фінансовою діяльністю підприємства. Ця наукова основа фінансового управління надає можливість опрацювання джерел фінансової інформації, на основі чого можна розробляти шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів [6].

Фінансове планування - це складний процес, що включає кілька етапів. На першому етапі на основі фінансової звітності проводиться аналіз фінансових показників діяльності підприємства за попередній період. Основна увага приділяється таким показникам: обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку. На основі проведеного аналізу оцінюються фінансові результати діяльності підприємства, визначаються стан, недоліки і проблеми.

На другому етапі розробляються фінансова стратегія і фінансова політика за основними напрямами фінансової діяльності підприємства (складаються основні прогнозні документи, які стосуються перспективних фінансових планів і включаються до структури бізнес-плану, якщо останній розробляється на підприємстві).

На третьому етапі уточнюються і конкретизуються основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.

На четвертому етапі погоджуються показники фінансових планів із виробничими, комерційними, інвестиційними, будівельними та іншими планами і програмами, розробленими підприємством.

На п'ятому етапі здійснюється оперативне фінансове планування шляхом розробки оперативних фінансових планів.

Шостий (заключний) етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні із запланованими показниками, виявленні причин відхилення від планових показників, у розробці заходів з уникнення негативних явищ. У процесі фінансового планування використовують різні методи: балансовий, нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, моделювання.

Фінансове планування (крім уже зазначених способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного відображення взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які на них впливають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни певного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти у плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Система фінансового планування на підприємстві включає три основні підсистеми:

• перспективне фінансове планування (фінансова стратегія підприємства);

• поточне фінансове планування;

• оперативне фінансове планування.

Фінансова стратегія - це визначення довгострокової мети фінансової діяльності підприємства, вибір найбільш ефективних способів і шляхів її досягнення. Основні завдання перспективного фінансового планування (фінансової стратегії) представлені на рис.1.10.

Рис. 1.10. Основні завдання фінансової стратегії підприємства

Процес формування фінансової стратегії підприємства включає основні етапи, наведені на рис. 1.11.

Рис. 1.11. Основні етапи розробки фінансової стратегії підприємства

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи і способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка таких трьох основних документів:

1) прогнозний звіт про фінансові результати (про прибутки та збитки);

2) прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

3) прогноз балансу підприємства.

Система поточного планування фінансової діяльності підприємства базується на розробленій ним фінансовій стратегії і фінансовій політиці. Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних фінансових планів.

Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Головною формою оперативного фінансового планування є бюджет (кошторис).

Бюджет - це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою за місяцями (і меншими періодами), і відображає надходження та витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Консолідований (зведений) бюджет - це скоординований за всіма підрозділами і функціями план діяльності підприємства загалом, що об'єднує блоки окремих бюджетів і характеризує інформаційний потік для прийняття та контролю управлінських рішень у галузі фінансового планування.

Зведений (консолідований) бюджет поділяється на дві частини:

1) операційний бюджет (operating budget);

2) фінансовий бюджет (financial budget).

Стратегії, якими керуються підприємства у бізнесі, у систематизованому (явному) вигляді розробляються і реалізуються за допомогою стратегічного управління, концепцію якого досить часто називають "філософією" сучасного бізнесу.

Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п'яти взаємопов'язаних управлінських процесів: аналіз середовища, визначення місії і стратегічних цілей, вибір стратегії, виконання стратегії, оцінка і контроль виконання. З цих процесів логічно утворюється один цілісний механізм, всередині якого існує стійкий зворотний зв'язок і, відповідно, зворотний вплив кожного процесу на інші і на всю їх сукупність. Студенти повинні більш детально пригадати сутність цих процесів із вивченого раніше курсу з маркетингу, знати основні методи оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, моделі аналізу конкурентних позицій підприємства.

Прийняття стратегічних управлінських рішень неможливо уявити без проведення стратегічного аналізу. Стратегічний аналіз - це комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічне становище підприємства у перспективі, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. За допомогою стратегічного аналізу розробляється комплексний стратегічний план розвитку підприємства, здійснюється науково обґрунтована, всебічна і своєчасна підтримка прийняття стратегічних управлінських рішень.

Метод стратегічного аналізу базується на певній сукупності загальнонаукових і власних (прикладних) методів та прийомів дослідження.

Загальнонаукові методи і прийоми ґрунтуються на методі філософії. Вони є універсальними і можуть застосовуватися у будь-якій сфері економіки, техніки чи мистецтва. До методів і прийомів цієї групи належать аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, спостереження, порівняння, моделювання, абстрагування, конкретизація, оцінка, класифікація та ін.

Окрім загальнонаукових методів у процесі проведення стратегічного аналізу виникає необхідність застосування різних прикладних методів і прийомів, які залежно від об'єктів дослідження можна об'єднати у 7 груп. Кожен вид стратегічного аналізу охоплює кілька прикладних методів і прийомів:

1) стратегічний аналіз макрооточення підприємства:

• аналіз інформаційних оглядів, проектів, звітів, статистичних довідок;

• кабінетні дослідження, різноманітні методи сегментації, збирання даних, аналізу і статистичної оцінки;

• економетричне моделювання;

• PEST-аналіз;

2) стратегічний аналіз безпосереднього оточення (галузі і конкуренції):

• аналіз життєвого циклу галузі:

• аналіз вхідних і вихідних бар'єрів галузі;

• бенчмаркінг;

• кластерний аналіз;

• метод сценаріїв;

• імітаційне моделювання;

• методи експертних оцінок (Дельфі, мозкового штурму та ін.);

3) стратегічний аналіз підприємства:

• аналіз основних компетенцій і основних можливостей;

• аналіз вектора зростання;

• ЕТОР-аналіз (аналіз загроз зовнішнього оточення і профілю можливостей);

• SWOT-aнaлiз (аналіз сильних і слабких сторін, можливостей і загроз);

• SРАСЕ-аналіз (оцінка стратегічної позиції і дій);

• матриця ВСО (матриця "Зростання / Частка", розроблена Бостонською консалтинговою групою);

• матриця GЕ/МсКіnseу (матриця "Привабливість галузі / Позиція в конкуренції");

• матриця Shell/DPM (матриця спрямованої політики, розроблена компанією Shell),

• PIMS-аналіз (аналіз впливу ринкової стратегії на прибутки);

• аналіз життєвого циклу підприємства;

• аналіз часових рядів, екстраполяція тенденцій;

• аналіз вразливості підприємства;

• порівняльний аналіз "цілі - план - факт - оптимізація - відхилення";

• o причинно-наслідковий аналіз;

4) стратегічний аналіз:

• аналіз життєвого циклу продукту і стратегії маркетингу;

• життєвого циклу продукту і фінансової ситуації;

• життєвого циклу продукту і конкуренції;

• життєвого циклу продукту і менеджменту;

• життєвого циклу продукту і факторів продуктивності;

• впливу зацікавлених сторін;

5) стратегічний фінансовий аналіз:

• підготовка проектованих фінансових звітів;

• прогнозування за методом процента від продажу;

• стратегічна оцінка фінансових результатів і фінансових потреб;

• розрахунок фінансових коефіцієнтів;

• діагностика (прогнозування) банкрутства;

6) стратегічний інвестиційний аналіз:

• чиста приведена вартість;

• методи формування господарського портфеля;

• методи варіантного аналізу;

• аналіз ризиків;

7) аналіз стратегії та прийняття стратегічних рішень:

• матриця вибору головної стратегії;

• аналіз ключових факторів успіху;

• методи імітаційного моделювання;

• теорія ігор;

• теорія масового обслуговування;

• методи сітьового аналізу;

• методи експертних оцінок;

• підготовка стратегічного плану.

Зауважимо, що у зарубіжній економічній літературі виокремлюють й інші методи і моделі для проведення стратегічного аналізу і підготовки стратегічних управлінських рішень [6].

У перекладі з грецької слово "прогноз" означає передбачення, пророкування розвитку явища, яке засноване на визначених фактичних даних. Прогноз у загальному вигляді - це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи його здійснення.

Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Прогнозування - це складання прогнозу розвитку, становлення, поширення будь-чого на підставі вивчення ретельно відібраних даних.

Прогноз у системі управління є передплановою розробкою різноманітних моделей розвитку об'єкта управління. Терміни, обсяги робіт, числові характеристики об'єкта та інші показники у прогнозі мають імовірнісний характер і обов'язково передбачають можливість внесення коригувань.

Мета прогнозування - одержання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку різних показників, а також усієї системи менеджменту.

Об'єкт прогнозування - економічна і соціальна діяльність суб'єктів господарювання у системі національної економіки в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Специфічні особливості прогнозування:

• основою прогнозування є прогностичні методи;

• це самостійна галузь знань, тому що низка соціально-економічних процесів не піддається плануванню і є виключно об'єктом прогнозування (демографічні процеси, поточний попит населення на предмети споживання, склад родин тощо).

Система прогнозування - певна єдність методології, організації і розробки прогнозів, що забезпечує їхню погодженість, спадкоємність і безперервність.

Прогнози можна поділяти за різними ознаками: метою прогнозування, завданням, об'єктами, часом упередження, методами прогнозування, джерела інформації тощо. Велика кількість таких ознак і відсутність їх чітко визначених характеристик ускладнюють створення єдиної класифікації. Класифікація прогнозів залежно від характеру досліджуваних об'єктів наведена в табл. 1.3, а, у свою чергу, економічні прогнози поділяють за ознаками, наведеними в табл. 1.4.

Таблиця 1.3

Класифікація прогнозів залежно від характеру досліджуваних об'єктів [6]

Вид прогнозу	Застосування
Економічний	Досліджують перспективи розвитку окремих елементів продуктивних сил і виробничих відносин: продуктивність праці, використання і відтворення трудових ресурсів та основних засобів, обсяг і склад інвестицій та їх ефективність, темпи економічного зростання, розвиток галузей тощо
Природних ресурсів	Характеризують залучення ресурсів у господарський оборот та охоплюють усі види суспільного відтворення і природне середовище: паливо і мінеральні ресурси, ресурси Світового океану, деякі види енергії, рослинний і тваринний світ, а також охорону навколишнього середовища
Науково-технічний	Досліджують досягнення НТП, що істотно впливають на розміщення виробництва, природні фактори
Демографічний	Охоплюють рух народонаселення і відтворення трудових ресурсів, рівень зайнятості працездатного населення, його кваліфікаційний і професійний склад
Соціального розвитку	Включають споживання населенням продуктів харчування і непродовольчих товарів, роздрібний товарооборот, розвиток галузей невиробничої сфери: загальну і професійну освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство тощо

Прогнозування базується на принципах системності, наукової обгрунтованості, безперевності, адекватності, альтернативності, доцільності.

Прогнозування - процес передбачення майбутнього стану, перспектив змін певного явища чи процесу. Мета прогнозування - отримання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників, що характеризують відповідні явища та процеси і впливають на прийняття управлінського рішення та на управління організації в цілому.

Економічне прогнозування можна зарахувати до основних галузей прогнозування. Його результати використовуються для розробки управлінських рішень в інвестиційній, маркетинговій, збутовій та інших сферах діяльності. Оскільки будь-яке управлінське рішення за своєю суттю прогнозне, то прогнозування створює фундаментальну основу управлінської діяльності в будь-якій сфері.

Роль прогнозування в менеджменті нерозривно пов'язана з роллю прийняття рішень, а прийняття управлінських рішень - вузлова процедура циклу управління в діяльності менеджерів усіх рівнів. Нерозривний зв'язок рішення і прогнозування пояснюється тим, що ще до прийняття рішення необхідно: отримати інформацію, обробити її, провести аналіз, подати у зручній формі.

Таблиця 1.4

Класифікація економічних прогнозів [6]

Ознака класифікації	Вид прогнозу	Застосування
Масштабність досліджуваного явища	Мікроекономічний	Передбачає розвиток окремих підприємств, виробництв та окремих видів продукції або попит на неї
	Галузевий	Прогнозує розвиток галузей у країні
	Прогноз розвитку народногосподарських комплексів	Визначає закономірності розвитку сукупності галузей, поєднаних єдиним цільовим призначенням
	Регіональний	Передбачає розвиток окремих регіонів
	Макроекономічний	Присвячений аналізу розвитку найбільш загальних тенденцій техніко-економічного потенціалу країни
Функціональне призначення	Пошуковий	Вивчає можливі напрямки і числові характеристики майбутнього розвитку прогнозованого об'єкта або явища. Відштовхується при визначенні майбутнього стану об'єкта від його минулого і сьогодення
	Нормативний	Призначений для визначення можливих шляхів, економічних та матеріальних засобів і строків досягнення заданого і бажаного стану прогнозованого об'єкта або явища. Здійснюється від заданого стану в майбутньому до істотних тенденцій та їх змін з урахуванням поставленої мети
Час упередження (прогнозований період)	Оперативний (до одного місяця)	Ґрунтується на припущенні про те, що у прогнозованому періоді не відбудеться істотних як кількісних, так і якісних змін у досліджуваному об'єкті
	Короткостроковий (від кількох місяців до одного року)	Припускає лише кількісні зміни у досліджуваному об'єкті
	Середньостроковий (від одного до п'яти років)	Виходить як з кількісних, так і з якісних змін у досліджуваному об'єкті, причому кількісні зміни переважають над якісними
	Довгостроковий (не менше п'яти років)	Оцінка подій дається якісно-кількісна (тобто переважають якісні зміни над кількісними)

Прогнозування відбувається одночасно на базі: інтуїтивної інформації з використанням уяви; предметної інформації та логіки; кількісних даних і математичних методів.

На практиці використовують різні методи прогнозування. На вибір методу впливають, зокрема, такі фактори:

- форма прогнозу;

- період прогнозування;

- доступність, відповідність і придатність даних;

- точність прогнозу;

- особливості об'єкта прогнозування;

- витрати на прогнозування.

Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам: поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів; можливість накопичення статистичної інформації та її використання для прогнозування. За оцінкою спеціалістів, нараховується більш ніж 150 методів прогнозування, хоча на практиці використовується набагато менше.

Існує багато підходів до класифікації методів прогнозування. Зокрема, ці методи поділяють на кількісні та якісні.

Кількісні методи базуються на інформації, яку можна одержати, знаючи тенденції зміни параметрів або маючи статистично достовірні залежності, що характеризують виробничу діяльність об'єкта управління. Прикладами цих методів є аналіз часових рядів, причинно-наслідкове (каузальне) моделювання тощо.

Якісні методи ґрунтуються на досвіді, інтуїції, експертних оцінках фахівців у галузі прийняття рішень. Загальна схема вибору методів прогнозування представлена на рис. 1.12.

Для прогнозування з використанням аналізу часових рядів потрібна достатня кількість інформації в минулому для передбачення майбутнього стану. Попередня інформація дає можливість визначення тенденції розвитку процесу.

Методи прогнозування на основі аналізу часових рядів не можуть ураховувати деякі втручання ззовні в процес з можливими випадковими чи невипадковими відхиленнями. Чим більше даних і менший період прогнозу, тим точніший прогноз. Для аналізу часових рядів використовують методи: 1) плинної середньої та зваженої плинної середньої; 2) експоненціального згладжування; 3) екстраполяції на основі аналітичних показників; 4) екстраполяції тренду.

Каузальні методи прогнозування використовуються тоді, коли прогнозована величина залежить від великої кількості складних факторів, які можна використовувати тільки за наявності обчислювальної техніки та відповідного програмного забезпечення (наприклад, пакетів: Statistica, SPSS, Excel, Mathcad, Mathlab, Maple тощо).

Рис. 1.12. Загальна схема вибору методів прогнозування

Каузальні методи прогнозування поділяються на такі:

1) багатовимірні регресійні моделі, які є узагальненням вищенаведеного методу проекціювання тренда, коли враховується не один, а кілька факторів і залежності можуть бути як лінійні, так і нелінійні;

2) економетричні моделі - це складні моделі, які враховують велику кількість параметрів і розв'язуються як екстремальні задачі або зводяться до розв'язання великих систем лінійних або нелінійних рівнянь;

3) компютерна імітація.

Коли недостатньо інформації або кількісна модель дуже дорога, керівництво може використати якісні моделі прогнозування. При цьому майбутнє прогнозують експерти, до яких звертаються по допомогу.

Якісні методи прогнозування належать до інтуїтивних (неформалі-зованих) методів, їх використовують за відсутності числових даних або коли отримати їх дуже складно, зокрема дуже витратно.

Якісні методи поділяються на такі як: думка "журі" (різновид - "мозковий штурм"); спільна думка працівників збуту; модель очікування споживача; метод експертних оцінок та ін.

На вибір методу прогнозування впливають:

- сутність практичної проблеми;

- динамічні характеристики об'єкта прогнозування в ринковому середовищі;

- вид і характер наявної інформації про об'єкт прогнозування;

- комбінація фаз життєвого, ринкового циклу товару чи послуги;

- вимоги до результатів прогнозування й інші особливості конкретної проблеми.

Усі перераховані фактори мають розглядатися в системній єдності, лише несуттєві можуть виключатися з розгляду. Обираючи метод прогнозування, рекомендується враховувати два найважливіші фактори - витрати і точність. Слід з'ясувати, скільки коштів виділено на підготовку прогнозу та яка можлива ціна прогнозованих помилок. Кращий прогноз, як правило, являє собою оптимальну комбінацію точності й вартості.

Обираючи метод прогнозування, слід ураховувати:

- наявність статистичних даних за необхідний період;

- компетентність прогнозиста, наявність обладнання;

- час, потрібний для збирання й аналізу інформації.

Зазвичай для одержання незалежних прогнозів використовуються одночасно кілька методів. Вимоги до прогнозів:

- своєчасність, із певним ступенем точності й визначеності інших показників;

- надійність, виражена в знакових одиницях (доларах, одиницях продукції, устаткування, кваліфікації персоналу тощо) й зафіксована на папері;

- простота методики прогнозування для використання.