Контрольні запитання

1. У чому є суть неоглобалізації?

2. Визначте основні напрями противників глобальних економічних процесів.

3. Дайте характеристику противників глобалізації з правого політичного флангу.

4. Дайте характеристику противників глобалізації з лівого політичного флангу.

Тема 7. Парадоксальна природа глобальних трансформацій

План вивчення теми

1. Сутність глобальних економічних парадоксів.

2. Базові глобальні парадокси, їх характеристика.

1. Сутність глобальних економічних парадоксів

Парадокс (від грецького paradoxos – несподіваний, дивний) наукова думка визначає як:

1) несподіване, незвичне, розбіжне з традицією твердження, тлумачення, явище або висновок;

2) у логіці – суперечність, яка виникла в результаті зовнішнього логічно правильного міркування і призвела до взаємосуперечливих висновків.

Наявність парадокса свідчить про нереальність деякої з аксіом або теорії, хоча це часто важко виявити, пояснити, а тим більше усунути.

Вивчаючи процеси глобалізації, майже всі вчені звертали увагу на суперечливість їх протікання, але лише деякі з них виділяли саме поняття парадокса глобалізації.

Найбільш відомими працями з цього питання є: «Глобальний парадокс» Дж. Найсбітта, «Епоха парадокса» Ч. Хенді, «Наступ мережевого суспільства» М. Кастельса, «Міжнародна конкуренція. Конкурентні переваги країн» М. Портера, «Парадокси глобалізації – виклики та пошуки відповіді» І. Іванова.

Глобалістика як наука з’явилася наприкінці 80-х – напочатку 90-х років ХХ ст. Самі ж глобальні трансформації почали спостерігатися набагато раніше. Це відставання теорії від практики спричинило суперечливість наукових поглядів і концепцій.

Наприклад, глобалізація, з одного боку, посилює центропериферичне роз’єднання світу, а з іншого – істотно змінює таку структуру.

Кордони світових центрів і периферій стають рухливими, посилюється їх зворотній вплив, а також можливість зміни периферійного статусу значних за розміром країн, що розвиваються. Ці процеси досліджувалися у працях В.І. Пантіна та М. Чешкова.

Глобалізація сприяє формуванню інституційних утворень, які становлять цілісність світу. При цьому глобалізація функціонує не тільки як всезагальна система зв’язків, але й як система взаємодій та їх результатів. Внаслідок цього глобалізація, на думку М. Чешкова, дає змогу зупиняти або стимулювати створення локальних утворень, враховуючи специфіку їх локального культурно-історичного фундаменту.

Глобалізація в ідеалі уявляється такою взаємозалежністю своїх суб’єктів, яка в принципі співвідносить різні ідентичності, що пов’язуються загальними правилами поведінки, а не співвідношенням їх локально-відмінних сутностей.

В умовах небаченого розмаху і швидкості протікання глобалізації суперечності і парадокси цього процесу загострюються ще більше і перетворюються на загрозу для глобальної стабільності.

І. Іванов стверджує, що парадокси глобалізації не можна пояснити звичайною діалектикою суперечностей, притаманній процесу загального розвитку. Скоріше вони є симптомами глобальної кризи, що насувається на сучасну цивілізацію. Нові технічні можливості глобального за своїми масштабами впливу на суспільство і природу не сумісні з існуючою парадигмою розвитку цивілізації, що ґрунтується на пріоритетах суперництва і боротьби.