1. Найважливіша група сучасних потреб суспільства - це:

а) комунікаційні;

б) науково-інформаційні;

в) споживчі.

2. Рекреація і туризм нині неможливі без реалізації таких потреб суспільства:

а) енергетичних;

б) комунікаційних;

в) споживчих.

3. Які твердження є правильними:

а) ставлення у працівників до відпочинку нині трансформувалося від неусвідомленого до усвідомленого рекреаційної потребами;

б) значення людського фактора у сучасному господарстві весь час знижується;

в) фізичні навантаження людини вдома і на робочому місці зменшуються.

4. Сучасні рекреаційні потреби людей у розвинутих країнах - це:

а) відпочинок на дивані;

б) активний відпочинок;

в) інтенсивне лікування.

5. Туризм знижує захворюваність на серцево-судинні хвороби на:

а) 10-20 %;

б) 60-70 %;

в) 40-50 %.

6. Рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників:

а) рівень доходів;

б) культурно-освітній рівень;

в) стан здоров'я.

7. Стан здоров'я українців:

а) погіршується;

б) покращується;

в) залишається без змін.

8. Основною рекреаційною потребою населення України є:

а) лікування;

б) туризм;

в) екстенсивний відпочинок.

9. Найдиверсифікованіші рекреаційні потреби у населення такої кількості країн:

а) 200;

б) 100;

в) 30.

10. Найбільше країн з найпримітивнішими рекреаційними потребами у:

а) Європі;

б) Африці;

в) Австралії.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський.

Модуль 2 Системи озеленення, фітомеліорація і рекреація

Лекція № 7

Рекреаційного районування території

7.1. Аналіз основних підходів, що застосовуються до рекреаційного районування території

Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що вони володіють здатністю відновлювати та розвивати духовні і фізичні сили людини. При цьому вони придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру. Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні й історико-культурні.

Україна має всі необхідні рекреаційні умови і володіє відповідними ресурсами для розвитку рекреаційно-туристського господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу частину європейського туристичного ринку.

Роль курортно-рекреаційної системи в соціально-економічній структурі України полягає в її необмежених можливостях підтримки й розвитку генофонду нації, визнанні України у світовому рекреаційному процесі, духовному піднесенні світового співтовариства. А її частина - Південний берег Криму - унікальне світове надбання, що включає не тільки винятковий рекреаційно-культурний потенціал, але й неповторні лікувально-оздоровчі можливості та реально діючі курортні технології [3, с. 8-10].

Основою для виокремлення різних регіонів, районування тієї чи іншої частини нашої планети або окремої країни є відмінності одних територій від інших. За найзагальнішими критеріями ці відмінності можна об'єднати в три групи: природні, історичні і соціально-економічні.

Терміни і поняття "район" і "регіон" у більшості випадків вживаються як синоніми. Водночас між ними є очевидні відмінності. Поняття "район" переважно застосовується для означення місцевості, що вирізняється за географічними, економічними, адміністративними та іншими ознаками (промисловий, ресурсно-рекреаційний, економічний, адміністративний). Поняття "регіон" більш містке і загальне.

Система методів районування складається з чотирьох підсистем: формування концептуальної моделі районування, виміру параметрів об'єкта районування, виділення районів, перевірки отриманих результатів. Кожна система складається з модулів, які включають у себе один або кілька методів. Система методів класифікації вихідних одиниць районування побудована за тими ж принципами, складається з трьох підсистем.

У районуванні планувальних об’єктів України існують різні методологічні підходи на основі різних ознак. Найбільш інерційно стабільним є районування на основі політичних і адміністративно-господарських ознак (дод. 1, А). Однією з ознак при визначенні меж планувальних об’єктів є рівень урбанізації (дод.1, Б), яка виражає рівень виробництва, його економічну ефективність, якісний склад населення і визначальні види його життєдіяльності, екологічний стан навколишнього середовища. Урахування географічних, у тому числі кліматичних, чинників, дозволяє встановити фізико-географічні регіони, а сформовані в результаті історичного розвитку етноландшафтні закономірності освоєння конкретних територій дають можливість виділення етнокультурних регіонів. Міжнародні соціально-економічні контакти України як суверенної держави мають відношення до всіх її територій, але найбільшою мірою локалізуються на прикордонних територіях. На території України виділені дев’ять регіонів макротериторіального рівня за басейновою (основні річки) ознакою (дод.1, Е).

Автором найвідомішого рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави [1, c. 167-168].

Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. За згаданою вище схемою найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).

Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.

Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).

Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком і Радою з вивчення продуктивних сил України. Весь комплекс соціально-економічних умов за цією схемою у наш час випадково чи невипадково ставить рекреацію і туризм на провідне або одне з провідних місць у кожному з виокремлених економічних районів.

Таким чином, об'єктивна орієнтація курортно-рекреаційної системи, що формувалася, визначила головні напрями її діяльності й основні функції: рекреаційну, превентивну (профілактичну), реабілітаційну, власне санаторно-курортне лікування.

Кожна із цих технологій реалізується в тісній єдності й взаємодії, має у своїй основі адекватне використання переважно немедикаментозних, а також нетрадиційних методів, детермінує досягнення ефектів, що вимірюються сприятливими зрушеннями в індивідуальному й громадському здоров'ї [14, c. 120].